Рішення № 47327, 13.07.2006, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской области 91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.06 Справа № 5/138.

Господарський суд Луганської області у складі судді Закропивного О.В., при секретарі Агафоновій С.В., за участю представників сторін:

від позивача –не прибув;

від відповідача – Веретенніков А.М., довіреність № 33-21 від 31.03.06.;

розглянувши матеріали справи за позовом:

товариства з обмеженою відповідальністю «Техносбит» (м. Сєверодонецьк, Луганської області);

до відкритого акціонерного товариства «Лисичанський завод гумових технічних виробів» (м. Лисичанськ, Луганської області);

про стягнення 62559 грн. 81 коп., –

В С Т А Н О В И В:

Суть спору: товариством з обмеженою відповідальністю «Техносбит»заявлено позовні вимоги до відкритого акціонерного товариства «Лисичанський завод гумових технічних виробів»про стягнення заборгованості за поставлену продукцію народног споживання в сумі 40223,97 грн.

Відповідно до ст. 77 ГПК України під час судового засідання оголошувалась перерва з 22.05.06. по 08.06.06.

Представник позивача подав до суду заяву згідно якої просить суд розглянути справу без його участі та заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач надав відзив на позовну заяву з якого вбачається, що позовні вимоги ним не визнаються. Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив викладену у відзиві позицію зазначивши, що за даними бухгалтерського обліку ВАТ «Лисичанський завод гумових технічних виробів»кредиторська заборгованість перед позивачем за поставлені матеріальні цінності відсутня і будь-яких договірних зобов’язань між сторонами в 2003 році не існувало. Також, для стягнення даної суми позивачем пропущений загальний строк позовної давності, в зв’язку з чим у задоволені позову слід відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими з наступних підстав.

Статтею 5 ЦК України, визначена дія актів цивільного законодавства у часі, а саме, в ч. 3 цієї статті зазначається, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювались актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між сторонами в 2003 році та продовжують існувати до теперішнього часу. З 1 січня 2004 року почав діяти ЦК України і, відповідно, втратив чинність ЦК УРСР, який регулював цивільні відносини до 01.01.04.

Таким чином, до даних спірних правовідносин слід застосовувати положення нині діючого ЦК України.

6 березня 2003 року позивач передав відповідачу товари народного споживання, а саме взуття та одежу на загальну суму 40223,97 грн. Дана продукція була поставлена по накладній № 89 від 06.03.03. та отримана представником відповідача за довіреністю ЯЕС № 790483 від 06.03.03.однак, оплату за отримані матеріальні цінності відповідач не здійснив до теперішнього часу.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував існування самого факту поставки та отримання зазначеної продукції, однак, як вказувалось вище, оплата цієї продукції не проводилась, оскільки між сторонами були відсутні договірні стосунки та пропущений строк позовної давності для стягнення позивачем зазначеної суми заборгованості.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Стаття 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Факт передачі позивачем та отримання відповідачем вищезазначеної продукції народного споживання свідчить, що між сторонами 29.08.03. був вчинений двосторонній правочин, який по своїй правовій природі фактично є поставкою продукції.

Однак, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти тільки у письмовій формі.

В даному випадку, в момент вчинення правочину сторонами не додержано вимог закону, необхідних для його чинності, встановлених ч. 4 ст. 203 та п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, що, згідно ст. 215 ЦК України, тягне за собою недійсність такого правочину та певні правові наслідки, передбачені ст. 216 ЦК України. Але, в п. 2 ст. 218 ЦК України зазначається, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимог щодо письмової форми, укладено усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

В ході судового розгляду встановлено, що позивач передав продукцію, тобто вчинив дію, а відповідач підтвердив її вчинення шляхом прийняття даної продукції.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між сторонами, як вказувалось вище, було вчинено дійсний двосторонній правочин, який по своїй правовій природі фактично є поставкою продукції і до якого, відповідно до ст. 712 ЦК України, повинні застосовуватись загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець (в даному випадку відповідач) зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В ході судового розгляду встановлено, що відповідач прийнявши продукцію не оплатив її по теперішній час, в зв’язку з чим в нього існує заборгованість перед позивачем в сумі 40223,97 грн.

Виходячи з положень п. 1 ст. 692 ЦК України, оскільки договірні стосунки між сторонами відсутні і не встановлений строк оплати товару, відповідач повинен був сплатити позивачу вартість отриманої продукції одразу ж після її прийняття, що ним не зроблено до теперішнього часу.

Згідно п. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В даному випадку, як встановлено в судовому засіданні, про порушено право позивач дізнався в грудні 2005 року, після того як відповідач залишив без відповіді його письмову вимогу про виконання зобов’язання щодо оплати вищевказаних отриманих товарів народного споживання на суму 40223,97 грн.

Отже, суд приходить до висновку, що доводи відповідача є необґрунтованими і для застосування позовної давності не має підстав.

Таким чином, з урахування вищевикладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, відповідно до ст. 49 ГПК України на відповідача покладаються господарські витрати, понесені позивачем, по сплаті держмита в сумі 402,24 грн. і 118 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд, –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Лисичанський завод гумових технічних виробів» (м. Лисичанськ, Луганської області, вул. Орджонікідзе, 128, код 05389942, р/р № 2600530840043 в АКБ «ПІБ»м. Лисичанська, МФО 304416); на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Техносбит» (м. Сєвєродонецьк, Луганської області, вул. Курчатова, 5/139, код 31704813, р/р № 26005011200001 в КБ «УкрСиббанк»м. Сєвєродонецька, МФО 304568) заборгованість в сумі 40223,97 грн., витрати по сплаті держмита в сумі 402,24 грн. і 118 грн. на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, видати наказ.

Рішення підписано 18.07.06.

Суддя О.В. Закропивний