Ухвала суду № 47325851, 22.07.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/533/15 Справа № 705/793/15-к Категорія: ч. 2 ст. 185 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції Кімстачов О. С. Доповідач в апеляційній інстанції Дмитренко М. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2015 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі Дмитренка М. І. Демиденка А. І., Ятченка М. О. Овчаренко І. С.з участю прокурораОчеретяного М.С.

обвинуваченого ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2015 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1, який має на утриманні малолітню дитину, раніше судимий: 17.10.2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186, ст. 70 КК України на 4 роки 2 місяці позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки 6 місяців; 09.12.2013 року Уманським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України на 4 роки 6 місяці позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, -

засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України на 6 місяців арешту.

На підставі ч. 1 ст. 71, п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09.12.2013 року у виді 4 років 2 місяців позбавлення волі, остаточно призначено ОСОБА_7 до відбуття покарання у виді 4 років 8 місяців позбавлення волі.

Прийнято рішення про задоволення цивільного позову та стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь ТОВ «Фудмережа» 196, 98 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що він, будучи раніше судимим за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 186, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185 КК України, 19 грудня 2014 року, приблизно о 18 годині 10 хвилин, перебуваючи в торговому залі магазину «Велика Кишеня» ТОВ «Фудмережа», розташованого в м. Умань Черкаської області, вул. Р.Чорного,4, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, таємно, повторно, взяв з торгівельної полиці відділу кави та чаю скляну банку кави «Монарх Міллікано Якобз» розчинна, вагою 100 грам, яку спочатку ніс в руці, а потім поклав до кишені. Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, перебуваючи у відділі засобів особистої гігієни, взяв станок для гоління «Фьюжин Проглейд Павер» з одним картриджем «Джилет», який розпакував та поклав бритву в кишеню куртки, а пусту упаковку поклав на місце. Після того, як пройшов через касу, не сплативши за вказаний товар, він був зупинений співробітниками охорони магазину «Велика Кишеня» ТОВ «Фудмережа» ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які попросили його показати вміст кишень, на що ОСОБА_7 дістав з кишень станок для гоління «Фьюжин Проглейд Павер» з одним картриджем «Джилет», загальною вартістю 196 гривень 98 копійок та скляну банку кави «Монарх Міллікано Якобз» розчинна, вагою 100 грам, вартістю 62 гривні 11 копійок. Своїми умисним діями ОСОБА_7 вчинив закінчений замах на таємне викрадення майна ТОВ «Фудмережа», чим міг спричинити останньому матеріального збитку на загальну суму 259, 09 грн., однак свій злочинний умисел не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, просить його змінити через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок надмірної суворості. Не вдаючись в обґрунтування зазначених вимог, просить пом'якшити призначене йому судом першої інстанції покарання з 4 років 8 місяців до 3 років 8 місяців позбавлення волі.

В доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок місцевого суду скасувати з тих же підстав та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції. Не обґрунтовуючи підстав скасування судового рішення, окрім фальсифікації матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 вказує на неврахування судом при призначенні покарання його щирого каяття, визнання вини, наявності на утриманні малолітньої дитини та непрацюючої дружини, захворювання на ВІЧ та гепатит «С».

Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_7 в підтримку поданої ним апеляційної скарги з доповненнями до неї, міркування прокурора, про безпідставність апеляційних вимог обвинуваченого та законність вироку суду, вивчивши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим та грунтуватись на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Ці роз'яснення суду та пояснення учасників судового розгляду мають бути відображені в усіх засобах фіксування кримінального провадження.

Як вбачається з вироку суду першої інстанції, кримінальна справа щодо ОСОБА_7 розглянута судом, в порядку ч.3 ст.349 КПК України, без з'ясування фактичних обставин справи та дослідження доказів щодо вказаних обставин справи.

Згідно журналу судового засідання та звукозапису судового розгляду, 31 березня 2015 року ОСОБА_7 визнав пред'явлене йому органами досудового розслідування обвинувачення за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України в повному обсязі та цивільний позов ТОВ «Фудмережа» на суму 196, 98 грн. Суд, отримавши згоду учасників судового розгляду на розгляд справи у скороченому порядку без з'ясування фактичних обставин справи та дослідження доказів щодо вказаних обставин, переконався в добровільності позиції обвинуваченого з цього приводу та роз'яснив йому наслідки такого розгляду справи, зокрема те, що він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

На думку колегії суддів, обов'язкові умови розгляду справи, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст. 349 КПК України.

Оскільки ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, окрім іншого, оскаржує фактичні обставини справи, а колегією суддів апеляційного суду не встановлено порушень розгляду міськрайонним судом кримінального провадження відносно нього в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, то його апеляційні вимоги в цій частині до перевірки в апеляційному порядку не підлягають.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 районний суд достатньо виконав вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, ступінь здійснення його злочинного наміру, зокрема те, що він скоїв закінчений замах на вчинення крадіжки, дані про його особу, який по місцю проживання формально характеризується позитивно, не одружений, не працюючий, має на утриманні малолітню дитину, має ряд тяжких захворювань та перебуває на диспансерному обліку в кабінеті «Довіра» Уманської міської лікарні з 06.02.2013, обставину, що пом'якшує його покарання - щире каяття, за відсутності обставин, що його обтяжують і обґрунтовано призначив обвинуваченому наближене до мінімального покарання, передбачене санкцією ч.2 ст. 185 КК України у виді арешту, прийшовши до вірного висновку, що таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 71 КК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків, в такому разі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_7 вчинив новий злочин після постановлення вироку Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 09.12.2013, за яким він був засуджений за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України звільнений від його відбування з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, яке не відбув, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про призначення останньому покарання за сукупністю вироків, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за правилами п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 4 років 8 місяця позбавлення волі відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і підстав для його подальшого пом'якшення не вбачає.

Доводи обвинуваченого про неврахування судом в якості пом'якшуючих покарання обставин визнання вини, щире каяття, наявність на утриманні малолітньої дитини та стан здоров'я, є недоречними, оскільки вказані обставини хоч і не були визнані пом'якшуючими, однак були враховані при призначенні покарання останньому.

Дані про наявність у ОСОБА_7 хвороб, які унеможливлюють утримання його під вартою в матеріалах провадження відсутні, таких даних не надано і апелянтом.

З врахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати, -

у х в а л и л а :

Вирок Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 16 квітня 2015 року відносно ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.

Дана ухвала може бути оскаржена до Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Головуючий :

Судді :