Ухвала суду № 47306854, 23.07.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/14929/14-ц Головуючий у 1-й інст. Семенцова Л. М.

Категорія 24 Доповідач Галацевич О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Борисюка Р.М., Матюшенка І.В.,

з участю секретаря судового засідання Мишаковської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1,

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 червня 2015 року, -

встановила:

У вересні 2014 року комунальне підприємство "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (далі КП «Житомиртеплокомуненерго») звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з централізованого опалення, гарячого водопостачання за період з 01.10.2009 року по 24.10.2013 року в сумі 3637,87 грн. В обґрунтування позову зазначило, що ОСОБА_1 є власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_1, оплату за надані підприємством послуги з 01 жовтня 2009 року не здійснює.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 23 червня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Житомиртеплокомуненерго» заборгованість за надані підприємством послуги за період з 23.04.2011 року по 24.10.2013 року в розмірі 2013,98 грн. та судовий збір в розмірі 243,60 грн., а всього 2257,58 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у позові. Зазначила, що суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки вона надала докази на підтвердження факту не проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 у звязку з перешкоджанням іншим співвласником цієї квартири ОСОБА_3 у користуванні житлом. Зазначеним доказам, на її думку, судом не було надано належної оцінки. Крім того, листом від 14.06.2010 року вона повідомила КП «Житомиртеплокомуненерго» про те, що за вищевказаною адресою ОСОБА_1 не проживає та комунальними послугами не користується, тому вважає початком перебігу строку позовної давності 14.06.2010 року, його закінченням - 13.06.2013 року, а висновок суду про переривання строку позовної давності - безпідставним. Також вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про існування між сторонами зобовязальних правовідносин, оскільки договір про надання послуг між ОСОБА_1 та КП «Житомиртеплокомуненерго» не укладався. На її думку, при розрахунку суми заборгованості суд безпідставно взяв до уваги весняні, літні та осінні місяці, послуги з опалення у яких не надаються.

Заслухавши доводи осіб, які зявилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу надання житлово-комунальних послуг, які регулюються спеціальними нормами, а саме: Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року.

Відповідач ОСОБА_1 з 2009 року є власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_2 на підставі рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 15.10.2009 року (а.с. 10). На виконання вказаного судового рішення КП "Житомиртеплокомуненерго" у жовтні 2010 року заведено окремий особовий рахунок на ОСОБА_1 № 81431 з опалювальною площею 21,8 кв.м. Письмовий договір між сторонами про надання комунальних послуг не укладався.

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 24.10.2013 року (а.с. 6) ОСОБА_1 продав ОСОБА_3 належну йому на праві власності частину квартири.

У звязку з тим, що оплата за надані позивачем послуги за період з 01.10.2009 року по 24.10.2013 року відповідачем не проводилася, утворилася заборгованість в розмірі 3637,87 грн., що підтверджується витягом із особового рахунку відповідача (а.с. 7).

Відповідно до ст. ст.19,20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»споживач житлово-комунальних послуг зобов'язаний укласти письмовий договір з виконавцем послуг на основі типового договору. Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьоїстатті 20 цього Законуобов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 526 ЦК Українивизначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 18 Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженихПостановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, передбачено, що плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Обовязок утримання майна згідно ст. 322 ЦК України покладено на його власника.

Відповідно до вимогст. 360 Цивільного кодексу Українипередбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, в межах строку позовної давності, перерваним подачею до суду позивачем заяви про видачу судового наказу 23.04.2014 року, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, будучи власником 1/5 частини квартири, але, не проживаючи в ній, не втрачає обовязку утримання частки належного йому нерухомого майна та не звільняється від сплати комунальних послуг, які надавалися позивачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає матеріалам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, узгоджується з дослідженими судом доказами.

Доводи апелянта про відсутність зобовязальних правовідносини між сторонами, оскільки ОСОБА_1 не укладав договору з КП "Житомиртеплокомуненерго" про надання послуг є безпідставними, оскільки сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за фактично надані послуги. Зобовязання відповідача оплатити послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника цих послуг і їх споживача. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 30.10.2013 року у справів №6-59 цс13 та від 25.11.2014 року у справі 3-184 гс14.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи КП "Житомиртеплокомуненерго" надавало послуги з централізованого опалення належної позивачу частки квартири, а останній у передбачений законодавством спосіб від їх отримання не відмовився, зі скаргами про ненадання або неякісне надання таких послуг не звертався.

Зазначене вказує на існування між сторонами цивільно-правових прав та обовязків.

Крім того, відповідно до ст.ст. 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не право, в тому числі і споживача. Обовязок власника квартири укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору, визначений також п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року та змінами до цих Правил, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №45 від 24.01.2006 року.

Звернення відповідача до КП "Житомиртеплокомуненерго" про те, що він та ОСОБА_2 не будуть отримувати послуги (а.с.49) не тягне за собою ніяких юридичних наслідків для сторін, оскільки згідно ст. 322 ЦК України на власника майна покладений обовязок його утримання. Крім того, питання відмови від надання послуг з теплопостачання вирішується відповідно до Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.2005 року, який відповідачем не дотриманий.

Враховуючи визначений ст. 322 ЦК України обовязок власника утримувати належне йому майно, посилання апелянта на чинення перешкод у здійсненні права власності належною йому на праві власності частиною квартири та неможливістю користування наданими послугами, не мають значення для вирішення спору. У звязку з цим, надані відповідачем постанови про відмову у порушенні кримінальних справ, акти КВЖРЕП, судові рішення тощо (а.с. 42-62, 76-78, 99-101) не впливають на правильність оскаржуваного рішення. Крім того, вони не є належними доказами факту не проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 та того, що він не був споживачем послуг в період, за який суд стягнув заборгованість за комунальні послуги, тобто з 23.04.2011 року по 24.10.2013 року. Зокрема, рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 15.10.2009 року ОСОБА_1 вселено до спірного житла та визначено у ньому його частку (а.с. 10). Наявна у матеріалах справи довідка Житомирського обласного центру психологічної допомоги свідчить про проживання ОСОБА_1 у цьому закладі лише з 24.07.2008 року по 05.09.2008 року (а.с. 46); акти КВЖРЕП про не проживання складені за 2010 рік, постанови про відмову у порушенні кримінальних справ не містять достовірно встановлених фактів, постановлені на підставі опитування сторін конфлікту; рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28.04.2011 року (а.с. 76-78) стосується визнання неправомірними дій ОСОБА_3 по перешкоджанню у відчуженні належних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кімнат у квартирі, інші судові рішення стосуються виконання останнього (а.с. 60-62).

Доводи апелянта про те, що датою початку перебігу строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості слід вважати 14.06.2010 року спростовуються матеріалами справи. Суд правильно зазначив, що зверненням позивачем до суду 23.04.2011 року із заявою про видачу судового наказу про стягнення боргу з відповідача, перебіг строку позовної давності, у відповідності до ч. 2 ст. 264 ЦК України, був перерваний, а загальний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, пропущений з 01.10.2009 року по 22.04.2011 року.

Посилання ОСОБА_2 на зазначення судом у рішенні недостовірних даних щодо наявності її заяви про застосування строку позовної давності, спростовуються наявною у матеріалах справи відповідною заявою-клопотанням (а.с. 72-75, зокрема а.с. 73 абз. 3).

Оплата за послуги теплопостачання розподілена на цілий рік та нараховувалась згідно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 р. № 955 Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуг централізованого опалення і постачання гарячої води (втратив чинність 08.08.2011 року) та постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», якою затверджено Порядокформування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води. Встановлені тарифи відповідачем не оспорювались, а правильність їх нарахування не спростована, тому доводи апелянта щодо безпідставного нарахування заборгованості за весінні, літні та осінні місяці, коли зазначені послуги не надаються, є безпідставними.

Призначення субсидій на час спірних правовідносин здійснювалось управліннями праці та соціального захисту населення (постанова Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 року №848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» у редакції на час спірних правовідносин) і не залежить від будь-яких дій постачальника послуг, наявності судових спорів та рішень, а тому посилання на неможливість отримання субсидії ОСОБА_1 є безпідставними.

Видача та скасування судового наказу, ухвалення заочного рішення, його перегляд і скасування та ухвалення оскаржуваного апелянтом рішення одним і тим же суддею не суперечить змісту ЦПК України.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування або зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: