Рішення № 47298703, 16.07.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р. справа № 911/1737/14

Господарський суд Київської області у складі колегії: головуючого судді - Яреми В.А., суддів Лилака Т.Д., Лопатіна А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Трипільської сільської ради, Київська обл., с. Трипілля

до Колективного сільськогосподарського підприємства «Орія», Київська обл., м. Українка

за участю Київської міжрайонної екологічної прокуратури, м. Київ

про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити певні дії, м. Київ

за участю представників:

від позивача: Бірюкова О.М. (довіреність б/н від 26.01.2015)

Рябокляч К.О. (довіреність б/н від 03.06.2014)

Стукаленко О.Т. (довіреність б/н від 26.01.2015)

від відповідача: Красківський В.П. (довіреність б/н від 01.12.2014)

від прокуратури: Підяш О.С. (посвідчення №028911 від 17.09.2014)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.05.2014 Трипільська сільська рада (далі-позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Колективного сільськогосподарського підприємства «Орія» (далі-КСП «Орія»/відповідач) та Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області (далі-відповідач 2) про:

- визнання недійсним договору оренди землі №54, укладеного 22.06.2005 між позивачем та відповідачем 1;

- зобов'язання відповідача 2 скасувати запис №1 від 12.07.2005 про державну реєстрацію договору землі №54 від 22.06.2005;

- зобов'язання відповідача 1 повернути до земель запасу територіальної громади с. Трипілля Обухівського р-ну Київської обл. земельну ділянку, розташовану по вул. І.Франка в с. Трипілля, загальною площею 1,8226 га у 15-денний термін з дня набрання чинності рішенням суду у даній справі.

Відповідач 1 позов не визнав та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.05.2014 (суддя Мальована Л.Я.) порушено провадження у справі №911/1737/14 та призначено справу до розгляду.

03.06.2014 через канцелярію господарського суду Київської області від прокурора Київської міжрайонної екологічної прокуратури надійшло клопотання про вступ останнього до участі у даній справі в порядку ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 04.06.2014 позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній відмовився від вимоги до Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області про зобов'язання скасувати запис №1 від 12.07.2005 про державну реєстрацію договору землі №54 від 22.06.2005, а також просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з означеним позовом в порядку ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України. Зазначена заява судом прийнята.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.06.2014 провадження у даній справі в частині позовної вимоги до Управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області про зобов'язання скасувати запис №1 від 12.07.2005 про державну реєстрацію договору землі №54 від 22.06.2005 припинено в порядку п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Рішенням господарського суду Київської області від 27.06.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2014 рішення господарського суду Київської області від 27.06.2014 у справі №911/1737/14 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно реєстру автоматизованого розподілу від 22.12.2014 справу №911/1737/14 передано до провадження судді господарського суду Київської області Яреми В.А.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.12.2014 справу №911/1737/14 прийнято до свого провадження суддею Яремою В.А. та призначено її до розгляду на 13.01.2015.

13.01.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи. Зазначене клопотання судом задоволено.

Ухвалами господарського суду Київської області від 13.01.2015, 27.01.2015 та 10.02.2015 розгляд даної справи відкладався на 27.01.2015, 10.02.2015 та 03.03.2015 відповідно.

10.02.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу строків позовної даності для захисту порушеного права, передбачених ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.02.2015 продовжено строк вирішення спору у даній справі на 15 днів в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України.

03.03.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, яке було задоволено ухвалою господарського суду Київської області від 03.03.2015.

В судовому засіданні 03.03.2015 оголошувалась перерва до 10.03.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.03.2015 призначено колегіальний розгляд даної справи в порядку ст. 46 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.03.2015 на підставі розпорядження в.о. голови господарського суду Київської області №59-АР від 12.03.2015, дану справу прийнято до свого провадження колегією суддів господарського суду Київської області у складі: головуючого судді - Яреми В.А., суддів Лилака Т.Д. та Лопатіна А.В., а також призначено справу до розгляду на 31.03.2015.

В судовому засіданні 31.03.2015 заяву позивача про уточнення підстав заявлених позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України прийнято до розгляду.

Ухвалами господарського суду Київської області від 31.03.2015 призначено судову земельно-технічну експертизу у даній справі, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, а також зупинено провадження у справі до отримання висновків експертів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.05.2015 провадження у даній справі поновлено з метою розгляду клопотання судового експерта КНДІСЕ Шишова М.А. про надання матеріалів, необхідних для проведення судової експертизи, та призначено справу до розгляду на 19.05.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.05.2015 погоджено проведення призначеної у даній справі судової експертизи у термін, понад три місяці, а також зупинено провадження у справі на час проведення експертних досліджень.

Ухвалою господарського суду Київської області від 17.06.2015 провадження у даній справі поновлено та призначено її до розгляду на 30.06.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.06.2015 розгляд даної справи було відкладено на 07.07.2015.

07.07.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи. Зазначене клопотання судом задоволено.

В судовому засіданні 07.07.2015 оголошувалась перерва до 16.07.2015.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням 18 сесії 4 скликання Трипільської сільської ради від 18.01.2005 №15 «Про затвердження технічної документації щодо переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право оренди Колективному сільськогосподарському підприємству «Орія» для розміщення виробничої бази, об'єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг в адміністративних межах Трипільської сільської ради» було затверджено технічну документацію щодо переоформлення права постійного користування земельною ділянкою КСП «Орія» на право оренди без зміни цільового призначення для розміщення виробничої бази, об'єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг в адміністративних межах Трипільської сільської ради, та надано КСП «Орія» в оренду земельну ділянку загальною площею 1,8226 га для розміщення виробничої бази, об'єкта роздрібної торгівлі та комерційних послуг за адресою: Київська обл., с. Трипілля, вул. І. Франка, терміном на 49 років.

На підставі означеного рішення, 22.06.2005 між Трипільською сільською радою (далі-орендодавець) та КСП «Орія» (далі-орендар) було укладено договір оренди землі №54 (далі-договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку, необхідну орендарю для розміщення виробничої бази та розташування об'єкта роздрібної торгівлі та комерційних послуг. Земельна ділянка розміщена на території Трипільської сільської ради, в с. Трипілля, вул. Франка, має загальну площу 1,8226 га та виділена на місцевості двома масивами:

№1 - земельна ділянка площею 3 936,00 м2, кадастровий номер 3223188000:01:046:0008, надана для розміщення виробничої бази;

№2 - земельна ділянка площею 14 290,00 м2, кадастровий номер 3223188000:06:001:0002, надана для розміщення виробничої бази, об'єкта роздрібної торгівлі та комерційних послуг, відповідно до кадастрового плану земельної ділянки.

Пунктами 1.2, 7.2, 9.1 та 2.1, договору передбачено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно довідки №3444 від 06.04.2005, виданої Обухівським районним відділом земельних ресурсів не проведена.

Цільове призначення земельної ділянки - комерційне, для розташування малого комплексу сервісу.

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення.

Договір набирає чинності з моменту його державної реєстрації і діє протягом 49 років.

Договір посвідчений 22.06.2006 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І., зареєстрований в реєстрі за №2464, а також зареєстрований в Обухівському районному відділі земельних ресурсів, про що 12.07.2005 у Державному реєстрі земель вчинено запис №1.

У відповідності до наданих суду пояснень, протягом строку дії договору відповідач безперешкодно користувався орендованим майном, що також визнається останнім у повному обсязі.

Водночас, в період з 19.04.2013 по 30.04.2013 Державною інспекцією сільського господарства в Київській області проведено планову перевірку дотримання Трипільською сільською радою Обухівського району Київської області вимог земельного законодавства, за результатами якої було встановлено невідповідність рішення Трипільської сільської ради від 18.01.2005 №15, і, як наслідок, укладеного на його підставі договору оренди, вимогам ст. 123 Земельного кодексу України, ст.ст. 5, 9, 13 Закону України «Про оцінку земель».

30.09.2013 Держсільгоспінспекцією направлено позивачу клопотання №04-11/97 про приведення у відповідність до вимог закону рішення Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області від 18.01.2005 №15 як такого, що прийняте із порушенням вимог земельного законодавства, шляхом зміни чи скасувати означеного рішення з повідомленням про це Держсільгоспінспекцію у передбачені законодавством строки.

Рішенням 35 сесії 6 скликання Трипільської сільської ради від 14.11.2013 №8/1 «Про усунення порушень земельного законодавства виявлених в результаті перевірки Державної інспекції сільського господарства у Київській області» скасовано, зокрема, рішення Трипільської сільської ради від 18.05.2005 №15 «Про затвердження технічної документації щодо переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право оренди Колективному сільськогосподарському підприємству «Орія» для розміщення виробничої бази, об'єкту роздрібної торгівлі та комерційних послуг в адміністративних межах Трипільської сільської ради».

Посилаючись на те, що в порушення вимог ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ст.ст. 6, 15 Закону України «Про оренду землі», (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передання земельної ділянки в оренду за спірним договором відбулось як без розроблення проекту її відведення, так і без проведення нормативно грошової оцінки земельної ділянки, позивач просить суд визнати договір оренди землі №54 від 22.06.2005 недійсним з підстав ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 15 Закону України «Про оренду землі» та зобов'язати відповідача повернути до земель запасу територіальної громади с. Трипілля Обухівського р-ну Київської обл. орендовану за спірним правочином земельну ділянку у 15-денний термін з дня набрання чинності судового рішення у даній справі.

До того ж, посилаючись на те, що за спірним договором оренди відповідачу для розташування малого комплексу сервісу було передано в оренду земельні ділянки, які належать до земель водного фонду, у той час, як законодавчо встановлений порядок зміни цільового призначення земель сторонами дотримано не було, позивач просить суд визнати означений договір оренди недійсним з підстав п. б ч. 1 ст. 21 Земельного кодексу України.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що оскільки орендована земельна ділянка перебувала у нього на праві постійного користування згідно переоформленого державного акта серії І-КВ №001848 від 12.03.1999, укладення спірного договору оренди земельної ділянки на підставі розробленої та затвердженої рішенням Трипільської сільської ради №15 від 18.01.2005 технічної документації щодо переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право оренди без зміни цільового призначення, зовнішні межі якої визначені в натурі, відбулось у відповідності до вимог ст.ст. 123, 124 ЗК України, а відтак, підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину відсутні.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд встановив, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами 1 та 2 ст. 11, ст. 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.24 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду передбачений статтею 124 Земельного кодексу України, у відповідності до частин 1 та 3 якої, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування, згідно з ч. 1 ст. 123 ЗК України, здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Положеннями ст. 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, унормовано, що невід'ємною частиною договору оренди землі є, зокрема, проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №677 від 26.05.2004 (далі-Порядок) та який діяв на момент прийняття сільською радою оспорюваного рішення, містить вичерпний перелік випадків, при наявності яких розробляється проект відведення земельних ділянок, зокрема: зміна цільового призначення земельної ділянки відповідно до закону; надання, передача земельної ділянки, вилучення (викуп), відчуження земельної ділянки (її частини), межі якої не встановлено в натурі (на місцевості).

Так, беручи до уваги матеріали даної справи, зокрема, договір землі №54 від 22.06.2005, кадастровий план земельних ділянок за кадастровими номерами 323188000:06:001:0002, 3223188000:01:046:0008, державний акт серії І-КВ №001848 від 12.03.1999 (з урахуванням внесених до нього змін) та план зовнішніх меж землекористування, суд дійшов висновку, що земельна ділянка загальною площею 1,8226 га, розміщена на території Трипільської сільської ради, в с. Трипілля, вул. Франка, та виділена на місцевості двома масивами: №1 - земельна ділянка площею 3 936,00 м2, №2 - земельна ділянка площею 14 290,00 м2, кадастровий номер 3223188000:06:001:0002, виходячи з її розташування на місцевості, конфігурації та цільового призначення, відводилась вперше, а відтак, передання її в оренду, в силу наведених нормативних приписів, здійснюється на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування за проектом відведення такої ділянки.

Водночас, як встановлено судом, та визнається обома сторонами, земельну ділянку загальною площею 1,8226 га відповідачу було передано в оренду без розроблення проекту її відведення.

Посилання ж відповідача на те, що надання в оренду земельної ділянки загальною площею 1,8226 га відбулось внаслідок переоформлення передбаченого державним актом серії І-КВ №001848 від 12.03.1999 (з урахуванням внесених до нього змін) права постійного користування земельною ділянкою останнього на право оренди без зміни цільового призначення означеної ділянки, зовнішні межі якої визначені в натурі, а відтак, підстави для розроблення проекту відведення такої ділянки в порядку ст. 123 ЗК України відсутні визнаються судом неспроможними, позаяк у відповідності до наявних в матеріалах справи копій плану зовнішніх меж землекористування та кадастрового плану земельної ділянки кадастровий номер 323188000:06:001:0002, координати поворотних точок земельної ділянки площею 14 290,00 м2, визначеної наведеним державним актом є відмінними від координат поворотних точок орендованої земельної ділянки площею 14 290,00 м2 (кадастровий номер 323188000:06:001:0002). Таким чином, визначена державним актом серії І-КВ №001848 від 12.03.1999 земельна ділянка є відмінною від земельної ділянки, переданої відповідачу в оренду за спірним договором.

До того ж, у відповідності до державного акта серії І-КВ №001848 від 12.03.1999 земельні ділянки за означеним актом надавались відповідачу у постійне користування для розміщення виробничої бази по вирощуванню риби та об'єкта роздрібної торгівлі, у той час, як цільове призначення орендованої за спірним договором земельної ділянки - комерційне, для розташування малого комплексу сервісу, що також спростовує посилання відповідача як щодо ідентичності наведених ділянок, так і правомірності їх надання в оренду без розроблення проекту відведення.

Належних обґрунтувань, які б спростовували наведені висновки суду відповідачем не наведено.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи порушення сторонами передбаченого статтями 123, 124 ЗК України, ст.ст. 6, 15 Закону України «Про оренду землі», (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) порядку передачі земельної ділянки в оренду, що полягає у переданні відповідачу в оренду земельної ділянки без розроблення проекту її відведення, у той час, як остання, виходячи з її розташування на місцевості, конфігурації та цільового призначення, відводилась вперше, суд дійшов висновку про обґрунтованість посилань позивача на невідповідність спірного договору вимогам земельного законодавства України в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Разом з тим, оскільки нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, не є істотною умовою договору оренди землі у розумінні ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача на недійсність спірного договору оренди внаслідок відсутності нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, позаяк невизначеність нормативної грошової оцінки земельних ділянок у спірному договорі і, як наслідок, не затвердження оцінки районною радою не породжує юридичних наслідків та не тягне за собою недійсність договору оренди.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 19.02.2015 у справі №916/1736/14.

Крім того, посилання позивача на недійсність договору оренди з огляду на скасування рішенням Трипільської сільської ради від 14.11.2013 №8/1 рішення Трипільської сільської ради від 18.05.2005 №15, на виконання якого було укладено спірний правочин, визнаються неспроможними, оскільки у відповідності до рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 №7-рп, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, а відтак, у господарського суду, в силу вимог ч. 2 ст. 4 ГПК України, відсутні підстави застосовувати акти державних та інших органів, що не відповідають законодавству України.

Водночас, в силу статей 18, 19, 20 ЗК України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

При цьому, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, у відповідності до п. б ч. 1 ст. 21 ЗК України, є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Водночас, в обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що частина орендованої за спірним договором земельної ділянки знаходиться у прибережній захисній смузі річки Дніпро, а відтак, відноситься до земель водного фонду, у той час, як при укладенні договору оренди сторонами не було дотримано законодавчо встановленого порядку зміни цільового призначення орендованої земельної ділянки, що є порушенням вимог ст. 20 ЗК України і, як наслідок, підставою для визнання правочину недійсним.

У відповідності до ч. 1 ст. 58, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 60 ЗК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів. Дана норма кореспондує з приписами ст. 4 Водного кодексу України.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Дана норма кореспондує з приписами ст. 88 Водного кодексу України.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

У відповідності до ст. 89 Водного кодексу України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Так, з метою визначення чи накладається орендована земельна ділянка на прибережну захисну смугу річки Дніпро і землі під її поверхнею, а також на виконання вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 03.12.2014 у справі №911/1737/14, судом було призначено земельно-технічну експертизу у даній справі, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №6879/15-41 від 15.06.2015, земельна ділянка кадастровий номер 3223188000:06:001:0002 розташована в межах нормативних розмірів, визначених ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України для прибережної захисної смуги річки Дніпро. Площа накладання становить 1,4253 га. Частина цієї ділянки площею 0,037 га накладається безпосередньо на землі під поверхнею річки Дніпро.

Земельна ділянка кадастровий номер 3223188000:01:046:0008 частково розташована в межах нормативних розмірів, визначених ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України для прибережної захисної смуги річки Дніпро. Площа накладання становить 0,2099 га.

З огляду наведеного суд дійшов висновку, що частина орендованої за спірним договором земельної ділянки, яка розташована в межах нормативних розмірів, визначених ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України для прибережної захисної смуги річки Дніпро, як і частина орендованих земель, що накладається безпосередньо на землі під поверхнею річки Дніпро, належить до земель водного фонду у розмірі ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України.

Водночас, пунктом 7.2 договору оренди передбачено, що цільове призначення орендованої земельної ділянки - комерційне, для розташування малого комплексу сервісу, у той час, як доказів прийняття Трипільською сільською радою рішення про зміну цільового призначення частин орендованих земельних ділянок, що розташовані в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро з категорії земель водного фонду до іншої категорії земель суду не надано, що свідчить про обґрунтованість посилань позивача на те, що укладення спірного договору оренди відбулось з порушенням законодавчо встановленого порядку зміни цільового призначення земельних ділянок. При цьому, відсутність рішення відповідного органу місцевого самоврядування про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки визнається обома сторонами.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи недотримання сторонами при укладенні договору передбаченого земельним законодавством України порядку передачі земельної ділянки в оренду в частині обов'язкової наявності проекту відведення орендованої земельної ділянки, яка відводиться вперше, а також передання в оренду частини земель водного фонду з порушенням законодавчо закріпленого порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про визнання спірного договору оренди недійсним з підстав її нормативної обґрунтованості та доказової підтвердженості.

Що ж до клопотання відповідача про застосування наслідків пропущення строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України слід зазначити наступне.

Приписами статей 256, 257, 261, ч. 4 ст. 267 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, судом встановлено, що спірний договір оренди землі між сторонами було укладено 22.06.2005, а відтак строк, у межах якого позивач, як сторона оспорюваного правочину, міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу шляхом, зокрема, визнання недійсним означеного договору почався 22.06.2005 і тривав до 23.06.2008, у той час, як з позовною заявою у даній справі позивач звернувся до господарського суду Київської області 10.05.2014, тобто після спливу встановленого ст. 257 ЦК України трьохрічного строку позовної давності, що підтверджується відбитком печатки канцелярії господарського суду Київської області №1849/14 від 12.05.2014 на позовній заяві.

Водночас, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, у відповідності до ч. 5 ст. 267 ЦК України, порушене право підлягає захисту.

Пунктами 2.2, 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Беручи до уваги наведені нормативні приписи, суб'єктний склад, характер правовідносин, а також те, що про невідповідність рішення Трипільської сільської ради від 18.01.2005 №15, і, як наслідок, укладеного на його підставі договору оренди, вимогам ст. 123 Земельного кодексу України, ст.ст. 5, 9, 13 Закону України «Про оцінку земель», позивач дізнався за результатами проведеної у квітні 2013 року Державною інспекцією сільського господарства в Київській області планової перевірки дотримання Трипільською сільською радою вимог земельного законодавства, суд дійшов висновку про поважність причини пропущення позивачем позовної давності та захист порушеного права та охоронюваного законом інтересу в судовому порядку на підставі ч. 5 ст. 267 ЦК України.

Що ж до вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути до земель запасу територіальної громади с. Трипілля Обухівського р-ну Київської обл. земельну ділянку, розташовану по вул. І.Франка в с. Трипілля, загальною площею 1,8226 га у 15-денний термін з дня набрання чинності рішенням суду у даній справі, слід зазначити наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 236, ч. 1 ст. 216 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п.п. 2.5 та 2.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

У разі задоволення позову господарський суд у резолютивній частині рішення зазначає про визнання правочину недійсним (у тому числі й на майбутнє) і одночасно може зазначити про застосування передбачених законом наслідків, вказавши, зокрема, найменування майна, що піддягає передачі, і місце його знаходження.

Частиною 1 ст. 83 ЗК України унормовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Пунктами 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» унормовано, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються:

а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності;

які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;

які належать до земель оборони;

б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності до ч. 1 ст. 59 ЗК України та ст. 88 ВК України, землі водного фонду можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Беручи до уваги наведені нормативні приписи, місцезнаходження, стан та цільове призначення орендованої за спірним договором земельної ділянки, суд дійшов висновку, що остання належить до земель комунальної власності у розмінні ст. 83 ЗК України, а відтак повноваження щодо розпорядження означеними землями належать відповідному органу місцевого самоврядування, яким в даному випадку є Трипільська сільська рада.

З огляду наведеного, а також враховуючи визнання судом недійсним договору оренди №54, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути до земель запасу територіальної громади с. Трипілля Обухівського р-ну Київської обл. орендовану за спірним правочином земельну ділянку з підстав ст.ст. 216, 236 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 07.04.2015 у справі №916/2121/14.

Водночас, вимога позивача в частині встановлення судом 15-денного строку з дня набрання чинності рішенням суду у даній справі для повернення орендованої земельної ділянки задоволенню не підлягає з підстав її нормативної необґрунтованості.

Посилання ж відповідача на неправомірність вимоги про повернення орендованих земель до земель запасу територіальної громади с. Трипілля позаяк в силу вимог ч. 5 ст. 51 Водного кодексу України, орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів та місцеві державні адміністрації, а тому спірні землі мають бути передані до земель державної власності, оцінюються судом критично, оскільки предметом спору в означеній частині є вимога про повернення земельних ділянок, частина яких належить до земель водного фонду, а не водних об'єктів загальнодержавного значення у розумінні ст. 5 Водного кодексу України, як помилково вважає відповідач.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, у відповідності до пунктів 2.2.1, 2.11, 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», судовий збір з позовної заяви, зокрема, про витребування або повернення майна (в тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

З огляду наведеного, за подання у 2014 році до господарського суду заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2% ціни позову, в тому числі 2% від вартості спірного майна, але не менше 1 827,00 грн та не більше 73 080,00 грн, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 218,00 грн. за кожну вимогу.

Враховуючи, що предметом позову у даній справі були вимоги про визнання договору недійсним (вимога немайнового характеру), зобов'язання відповідача 2 скасувати запис №1 від 12.07.2005 про державну реєстрацію договору землі №54 від 22.06.2005 (вимога немайнового характеру) та зобов'язання відповідача 1 повернути до земель запасу орендовану земельну ділянку (вимога майнового характеру), у той час, як позивачем сплачено судовий збір у лише розмірі 1 218,00 грн, тобто як за одну вимогу немайнового характеру, що не відповідає положенням вищезазначених норм Закону, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача в доход Державного бюджету України решти недоплаченого позивачем судового збору.

При цьому, в силу вимог ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та положень п. 5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 13, 142, 143 Конституції України, ст. ст. 4, 22, 33, 34, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 18, 19, 20, 21, 68, 83, 123, 124, 142 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 51, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 11, 202, 203, 215, 216, 236, 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір оренди землі №54, укладений 22.06.2005 між Трипільською сільською радою та Колективним сільськогосподарським підприємством «Орія» (ідентифікаційний код 19419204).

3. Зобов'язати Колективне сільськогосподарське підприємство «Орія» (ідентифікаційний код 19419204) повернути до земель запасу територіальної громади села Трипілля Обухівського району Київської області земельну ділянку, розташовану по вул. І.Франка в с. Трипілля, загальною площею 1,8226 га, виділену на місцевості двома масивами:

№1 - земельна ділянка площею 3 936,00 м2, кадастровий номер 3223188000:01:046:0008;

№2 - земельна ділянка площею 14 290,00 м2, кадастровий номер 3223188000:06:001:0002.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Колективного сільськогосподарського підприємства «Орія» (08720, Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, вул. Промислова, будинок 8, ідентифікаційний код 19419204) на користь Трипільської сільської ради (08722, Київська обл., Обухівський р-н, с. Трипілля, вул. Шевченка, 85, ідентифікаційний код 04361433) 11 059 (одинадцять тисяч п'ятдесят дев'ять) грн 20 коп. витрат, пов'язаних з оплатою судової експертизи.

6. Стягнути з Колективного сільськогосподарського підприємства «Орія» (08720, Київська обл., Обухівський р-н, м. Українка, вул. Промислова, будинок 8, ідентифікаційний код 19419204) в доход Державного бюджету України 4 756 (чотири тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн 08 коп. судового збору.

7. Стягнути з Трипільської сільської ради (08722, Київська обл., Обухівський р-н, с. Трипілля, вул. Шевченка, 85, ідентифікаційний код 04361433) в доход Державного бюджету України 1 516 (одну тисячу п'ятсот шістнадцять) грн 32 коп. судового збору.

8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 20.07.2015.

Головуючий суддя В.А. Ярема

Судді Т.Д. Лилак

А.В. Лопатін