Рішення № 47298589, 21.07.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2015 р. справа № 911/2672/15

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут технологій товарно-грошового обігу, фінансових і фондових ринків «УКРЕЛЕКОН», м. Київ

до Виробничо-комерційної фірми «Рута», Київська обл., м. Бровари

про стягнення 416 982,92 гривень

за участю представників:

від позивача: Лучків У.П. (довіреність №115 від 02.03.2015)

від відповідача: Усенко Ю.О. (довіреність б/н від 20.07.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

25.06.2015 Державне підприємство «Український державний науково-дослідний інститут технологій товарно-грошового обігу, фінансових і фондових ринків «УКРЕЛЕКОН» (далі-ДП «УКРЕЛЕКОН»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Виробничо-комерційної фірми «Рута» (далі-ВКФ «Рута»/відповідач) про, з урахуванням наданих суду уточнених розрахунків позовних вимог, 416 982,92 грн, з яких: 250 000,00 грн заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги №19/06/14 від 19.06.2014, 62 753,43 грн пені, 100 366,48 грн інфляційних втрат та 3 863,01 грн 3% річних.

У відповідності до наданих суду пояснень, відповідач позов визнав у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.06.2015 порушено провадження у справі №911/2672/15 та призначено справу до розгляду на 07.07.2015.

Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні відповідачу кошти в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Оскільки позивачем не надано доказів, які підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявлених заходів до забезпечення позову у даній справі, судом, у відповідності до ст. 66 ГПК України, у задоволенні зазначеної заяви про вжиття заходів до забезпечення позову відмовлено з огляду на її необґрунтованість.

07.07.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи. Зазначене клопотання судом задоволено.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.07.2015 розгляд даної справи було відкладено на 21.07.2015.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

19.06.2014 між ДП «УКРЕЛЕКОН» (далі-позикодавець) та ВКФ «Рута» (далі-позичальник) було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №19/06/14 (далі-договір), відповідно до якого позикодавець надає, а позичальник приймає безвідсоткову поворотну фінансову допомогу грошовими коштами у сумі 250 000,00 грн та зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів позикодавцеві до 31.12.2014 включно.

Пунктами 1.2 та 5.1 договору передбачено, позика, визначена в цьому договору, надається позичальникові на безвідсотковій основі.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками та діє до 31.12.2014 включно. А в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання сторонами.

Судом встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання виконав належним чином, надавши відповідачу 23.06.2014 позику у сумі 250 000,00 грн, що підтверджується наданою суду копією платіжного доручення останнього №152 від 23.06.2014.

Про належне виконання позивачем своїх договірних зобов'язань свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення першим умов договору.

Натомість, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасного повернення суми фінансової допомоги не виконав, внаслідок чого за ним утворилось 250 000,00 грн заборгованості.

Факт неповернення відповідачем суми фінансової допомоги за договором підтверджується наданими суду довідками ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» №040-07/3288 від 06.07.2015, ПАТ «Банк Петрокомерц-Україна» №15.1.16/286 від 06.07.2015, а також визнається відповідачем у повному обсязі.

З метою досудового врегулювання даного спору, 27.01.2015 позивачем було надіслано відповідачу лист №10 про повернення безпроцентної поворотної фінансової допомоги за договором, у відповідь на який відповідач листом №11/02-15 від 11.02.2015 визнав наявність заборгованості за договором та просив позивача укласти додаткову угоду щодо продовження строку дії договору та графік погашення існуючої заборгованості у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем останнього.

20.02.2015 позивачем було надіслано відповідачу для підписання примірник додаткової угоди №1 до договору, яким передбачено інший порядок та строки повернення наданої за договором фінансової допомоги. Копії зазначених документів містяться в матеріалах справи.

Посилаючись на те, що сторони згоди щодо зміни строку повернення наданої фінансової допомоги не дійшли, відповідач додаткову угоду №1 до договору не підписав, остаточні розрахунки за договором не провів, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 250 000,00 грн заборгованості по поверненню безпроцентної фінансової допомоги за договором.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що позика має бути повернена в повному обсязі до 31.12.2014 включно.

З огляду наведеного, підписання відповідачем спірного договору та отримання відповідних грошових коштів свідчить про погодження останнього з умовами договору та, відповідно, породжує для відповідача обов'язок щодо належного виконання своїх договірних зобов'язань та повернення наданої фінансової допомоги у повному обсязі не пізніше 31.12.2014.

Пунктами 1 та 7 статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що станом на день прийняття рішення відповідач суму наданої фінансової допомоги не повернув, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 250 000,00 грн заборгованості по поверненню безпроцентної фінансової допомоги за договором підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними і допустимими доказами та визнана відповідачем у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасного повернення фінансової допомоги, позивач просить суд стягнути з першого:

- 62 753,43 грн пені, нарахованої з 01.01.2015 по 30.06.2015 на 250 000,00 грн заборгованості;

- 100 366,48 грн інфляційних втрат та 3 863,01 грн 3% річних, нарахованих з 01.01.2015 по 07.07.2015 на 250 000,00 грн заборгованості.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у разі несвоєчасного повернення позичальником позики в порядку, передбаченому в п. 4.2 договору, позичальник сплачує на користь позикодавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом в межах заявленого позивачем періоду, з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 62 753,42 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 62 753,43 грн пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 62 753,42 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 1050 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Оскільки арифметично вірний розмір інфляційних втрат, обрахованих судом в межах заявленого позивачем періоду, з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону становить 101 750,00 грн, а суд, приймаючи рішення, не можу виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 100 366,48 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.

До того ж, оскільки обрахунок заявлених до стягнення 3% річних здійснено у відповідності до вимог вищезазначених норм Закону, а їх розмір є арифметично вірним, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3 863,01 грн 3% річних підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 612, 625, 1046, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193, 230 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Виробничо-комерційної фірми «Рута» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 286, ідентифікаційний код 30356299) на корить Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут технологій товарно-грошового обігу, фінансових і фондових ринків «УКРЕЛЕКОН» (04655, м. Київ, Львівська пл., 8, ідентифікаційний код 32253785):

- 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) грн 00 коп. заборгованості,

- 62 753 (шістдесят дві тисячі сімсот п'ятдесят три) грн 42 коп. пені,

- 100 366 (сто тисяч триста шістдесят шість) грн 48 коп. інфляційних втрат,

- 3 863 (три тисячі вісімсот шістдесят три) грн 01 коп. 3% річних,

- 8 285 (вісім тисяч двісті вісімдесят п'ять) грн 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Виробничо-комерційної фірми «Рута» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Київська, 286, ідентифікаційний код 30356299) в доход Державного бюджету України 54 (п'ятдесят чотири) грн 66 коп. судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 21.07.2015.

Суддя В.А. Ярема