Рішення № 47298518, 16.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2015Справа №910/11457/15

За позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» доПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" простягнення 378 629,03 грн. СуддяБорисенко І.І. Представники: від позивача - Білинова А.В., представник за довіреністю; від відповідача - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до Відповідача про стягнення 378 629,03 грн., з яких: 268 000,00 грн. основний борг, 47 064,32 грн. пеня, 60 182,03 грн. інфляційні втрати, 3 382,68 грн. 3% річних за договором банківського вкладу «Класичний» №1620 від 28.08.2013р.

Розгляд справи відкладався.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу за повідомленою суду поштовою адресою, яка також є адресою його місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60.

Відповідач про дату, час та місце проведення судових засідань повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення поштових відправлень від 18.05.2015р., 09.07.2015р.

Отже, відповідач завчасно був повідомлений про місце, дату та час судових засідань, і у разі наміру подати відзив на позовну заяву, письмові пояснення, додаткові документи, мав достатньо часу для цього.

Враховуючи, встановлений ч. 1 ст. 69 ГПК України строк вирішення спору та зважаючи на те, що ухвалою суду від 30.06.2015р. відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України господарський суд вже продовжував строк розгляду справи, не знайшовши підстав для відкладення розгляду справи, суд відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.08.2013р. між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» був укладений договір банківського вкладу «Класичний» №1620 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Клієнт надає Банку суму грошових коштів, надалі «Вклад», у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а Банк виплачує Клієнту таку суму та проценти, нараховані на неї.

Вклад складається з вкладних траншів, що розміщені Клієнтом згідно з умовами цього Договору. Вкладний транш є сумою грошових коштів, що переказана Клієнтом на вкладний рахунок в порядку та на умовах, передбачених цим Договором та додатками, укладеними в рамках цього Договору і які є його невід'ємною частиною.

До вказаного договору між сторонами було укладено додаток №1620-12 від 04.09.2014р. та додаток №1620-12/1 від 05.11.2014р.

Відповідно до умов Договору та додатку №1620-12 від 04.09.2014 року до Договору, Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» було перераховано грошові кошти в сумі 500 000,00 грн. на вкладний рахунок №265-12041435026 в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» Філія «Центральне РУ», що підтверджується банківською випискою по рахунку.

Згідно з п. 1 додатку № 1620-12/1 до Договору датою повернення суми депозиту є 25 грудня 2014 року.

Відповідно до п. 3.1 Договору при закінчені строку розміщення вкладного траншу повернення вкладного траншу здійснюється банком шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Клієнта, що вказаний в розділі 8 цього договору. Повернення вкладного траншу може бути здійснено також на інший поточний рахунок Клієнта, що вказаний в листі Клієнта про повернення коштів.

З матеріалів справи вбачається, що Банком 28.01.2015 року було повернуто на рахунок Позивача 232 000,00 грн.

Залишок грошових коштів у сумі 268 000,00 грн. станом на 29.04.2015 року так і на час розгляду справи Позивачу не повернуто.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено главою 71 ЦК України або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ст. 319 Цивільного кодексу України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 Цивільного кодексу України).

Враховуючи той факт, що залишок коштів на рахунку позивача у сумі 268 000,00 грн. Банком не повернутий Позивачу, Відповідачем порушено договірні зобов'язання щодо повернення вкладного траншу при закінченні строку розміщення вкладного траншу за договором, чим порушено права та інтереси Позивача, тому позовні вимоги про стягнення 268 000,00 грн. з відповідача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила ст. 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов'язання відповідачем вимагати сплати останнім інфляційні втрати та проценти річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд вважає його арифметично вірним у зв'язку з цим дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3 382,68 грн. та 60 182,03 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Пунктом 1 статті 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 6.2 Договору у разі порушення Банком строків повернення Вкладного траншу або його частини або Вкладу, встановлених цим Договором та нарахованих на нього процентів за умовами цього Договору та/або відповідними додатками до цього Договору, Банк сплачує Клієнту пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховувалась пеня, за кожен день прострочення від загальної суми, яка була прострочена.

Приймаючи до уваги, що наявність простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" граничного розміру, а період стягнення визначений з урахуванням меж, передбачених частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог відповідно до розрахунку позивача, суд дійшов висновку про задоволення стягнення пені за договором повністю у розмірі 47 064,32 грн.

Відповідно до статті 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову на відповідача в повному обсязі.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк» «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60, ідентифікаційний код 09807856) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, ідентифікаційний код 32382598) 268 000 (двісті шістдесят вісім тисяч) грн. основний борг, 47 064 (сорок сім тисяч шістдесят чотири) грн. 32 коп. пені, 60 182 (шістдесят тисяч сто вісімдесят дві) грн. 03 коп. інфляційних втрат, 3 382 (три тисячі триста вісімдесят дві) грн. 68 коп. 3% річних та 7 572 (сім тисяч п'ятсот сімдесят дві) грн. 58 коп. судового збору.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 22.07.2015р.

Суддя І.І. Борисенко