Рішення № 47298191, 23.07.2015, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 р. Справа № 909/725/15

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А., при секретарі судового засідання Кучма І. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариствв "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Хмельницького,6, м.Київ 1,01001

до відповідача: Дирекція теплопостачання вул. Шевченка,3А,м. Тлумач, Івано-Франківська область,78000

про стягнення заборгованості 123912,61 грн.

представники сторін в судове засідання не з"явились

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало позовну заяву до Дирекції теплопостачання про стягнення заборгованості 123912,61 грн. Ухвалою суду від 02.07.2015року порушено провадження по справі та призначено розгляд на 14.07.2015року. В порядку ст 77 ГПК України, 14.07.2015року розгляд справи було відкладено на 23.07.15

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду матеріалів справи повідомлялися належним чином, зокрема, надсиланням копій ухвали від 14.07.2015року на відповідні адреси учасників провадження. При цьому в матеріалах справи наявне повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою Дирекції теплопостачання про отримання 17.07.2015року вищевказаної ухвали, що свідчить про обізнаність щодо дати наступного засідання.

В свою чергу, згідно частини 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Від учасників судового процесу не надійшло жодних заяв, клопотань, зокрема, про неможливість взяти участь в судовому засіданні або надати суду докази з причин, що від них не залежать.

Розглянувши матеріали справи, із врахуванням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28 грудня 2012 року між позивачем (надалі - продавець) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір № 13/2606-ВТЕ-15 купівлі-продажу природного газу.

Договір №13/2606-ВТЕ-15 купівлі-продажу природного газу від 28 грудня 2012 року укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України; погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, отже дотримання положень такого Договору є обов'язковим.

Пунктом 11.1. договору встановлено, що цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Пунктом 1.1. Договору сторони погодили, що продавець зобов"язується передати у власність покупцю у 2013 році природній газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець зобов"язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

На виконання умов договору позивач протягом березня-серпня 2013 року передав у власність відповідача природний газ обсягом 28876 тис.куб.м. на загальну суму 134584,36грн., що підтверджується, наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу .

При дослідженні зазначених вище доказів судом встановлено факт поставки відповідачу природного газу на суму 134584,36грн.; отримання відповідачем товару відбулося в рамках договору № 13/2606-ВТЕ-15 купівлі-продажу природного газу від 28 грудня 2012 року.

Порядок та умови проведення розрахунків визначені в розділі 6 Договору.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа наступного за місяцем поставки газу.

З матеріалів справи вбачається, що вартість отриманого природного газу відповідачем сплачено частково, покупець прийняті на себе договірні зобов"язання щодо проведення розрахунку за отриманий товар належним чином не виконав, в наслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 72746,05грн.

Відповідно до ст. ст. 173, 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться у строк (термін) визначений у зобов'язанні (ч. 1 ст. 530 ЦК України), оскільки зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відтак, в силу ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Згідно ч.1 ст. 35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Факт прострочки виконання грошового зобов'язання за договором № 13/2606-ВТЕ-15 купівлі-продажу природного газу від 28 грудня 2012 року підтверджується матеріалами справи.

Згідно приписів ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Приписами ст.546, ст.549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України визначено, що одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, штрафу, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання. Згідно ч.2 ст. 551 ЦК України, п.4 ст.231 ГК України, якщо предметом неустойки є грошова сума і її розмір законом не визначений, розмір неустойки встановлюється договором.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі не виконання покупцем п.6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

З огляду на прострочку виконання відповідачем грошового зобов"язання, а саме порушення строків оплати за спожитий природний газ, позивачем, на підставі пункту 7.2 договору, нараховано відповідачу пеню в сумі 9259,51грн.

Суд, на підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірив нарахування позивачем відповідачу пені та дійшов висновку що наявний в матеріалах справи розрахунок позивача є арифметично вірним .

За наведених обставин та правових норм, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 9259,51 коп. обгрунтована та підлягає задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов"язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

Суд, на підставі ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, перевірив нарахування позивачем відповідачу 3% та інфляційних втрат та дійшов висновку про задоволення зазначених вимог за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним .

Отже, вимога про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 5317,62грн. та інфляційних втрат в розмірі 36589,43грн. обгрунтована та підлягає задоволенню.

Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст. 173, 175, 193, 216, 230-232 ГК України, ст.ст. 207, 208, 509, 526, 530, 546, 549, 551, 599, 611, 612, 625, 629, 655 ЦК України, керуючись ст.ст. 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, ст. 82 ст ст. 83-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Дирекції теплопостачання вул. Шевченка,3А,м. Тлумач, Івано-Франківська області про стягнення заборгованості 123912,61 грн. в тому числі 72746,05грн. основного боргу, 36589,43грн. інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 5317,62грн , пеню в розмірі 9259,51грн. задовольнити.

Стягнути з Дирекції теплопостачання (вул. Шевченка,3А,м. Тлумач, Івано-Франківська область; код ЄДРПОУ 23806591) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" ( вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 ; код 20077720) - 72746,05грн. ( сімідесять дві тисячі сімсот сорок шість грн.05коп) основного боргу, 36589,43грн. ( тридцять шість тисяч п"ятсот вісімдесять девять грн.43.коп.) інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 5317,62грн ( п"ять тисяч триста сімнадцять грн.62коп.), пеню в розмірі 9259,51грн.( дев"ять тисяч двісті п"ятдесять дев"ять грн. 51коп.) та 2748,25грн. ( дві тисячі сімсот сорок вісім грн. 25коп.) судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.07.15

СУДДЯ ШКІНДЕР П.А.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

Бандурка В.Ю. 23.07.15______