Рішення № 47297927, 23.07.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.07.15р. Справа № 904/5609/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпобутсервіс" (м. Дніпропетровськ)

до Військової частини А1828 (смт. Черкаське, Новомосковського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договорами № ХБС 0077/12 від 14.03.2012 та № 0112/12 від 30.04.2012 про надання послуг з прання білизни у загальному розмірі 9 653 грн. 80 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Солодовник С.О. - представник (довіреність від 18.02.2015)

від відповідача: Колісник Є.С. - помічник командира (довіреність № 435 від 20.07.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімпобутсервіс" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Військової частини А1828 (далі - відповідач) заборгованість за договорами № ХБС 0077/12 від 14.03.2012 та № 0112/12 від 30.04.2012 про надання послуг з прання білизни у загальному розмірі 9 653 грн. 80 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № ХБС 0077/12 від 14.03.2012 та за договором № 0112/12 від 30.04.2012 про надання послуг з прання білизни в частині повної та своєчасної оплати наданих в період з 28.04.2012 по 31.12.2012 послуг, наявністю заборгованості у розмірі 9 653 грн. 80 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.07.2015.

У судове засідання 23.07.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Так, у вказаному судовому засіданні позивачем було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Від відповідача 23.07.2015 надійшли заперечення на позовну заяву, в яких він просить суд задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що спірна заборгованість виникла у зв'язку з проблемами фінансування із державного бюджету, які не пов'язані із належною організацією та проведенням розрахунків безпосередньо відповідачем. На підтвердження викладених у запереченнях на позов обставин, відповідачем було долучено до матеріалів справи кошторис на 2012 рік, а також зведене повідомлення за цей же рік.

Так, у судовому засіданні 23.07.2015 представниками позивача та відповідача було наголошено, що кожним з них висловлена своя правова позиція у даній справі, а також долучені до матеріалів справи всі необхідні докази, на її підтвердження та обґрунтування.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

14.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімпобутсервіс" (далі - виконавець, позивач) та Військовою частиною А1828 (далі - замовник, відповідач) було укладено договір № 0077/12 (далі - договір-1), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався надавати послуги з прання білизни з моменту укладення договору (пункт 1.1. договору-1).

У пункті 1.4. договору-1 сторони погодили, що строк дії договору до 30.04.2012.

В подальшому, 30.04.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімпобутсервіс" (далі - виконавець, позивач) та Військовою частиною А1828 (далі - замовник, відповідач) було укладено договір № 0112/12 (далі - договір-2), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався надавати послуги з прання білизни з моменту укладення договору (пункт 1.1. договору-2).

У пункті 1.4. договору-2 сторони погодили, що строк дії договору до 31.12.2012.

Судом встановлено, що укладені правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами про надання послуг, які підпадають під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

При цьому, у пункті 1.2. договорів-1,2 сторонами було узгоджено, що приймання білизни на прання виконавець здійснює по накладним з урахуванням ваги та ступеню зносу білизни.

Приймання-здача для надання зазначених у пункті 1.1. договору послуг оформлюється відповідним актом (пункти 2.1. договорів-1,2).

У пункті 2.4. договору-1 сторони визначили, що сума договору 1 422 грн. 00 коп.

У пункті 2.4. договору-2 сторони визначили, що сума договору 7 110 грн. 00 коп.

Крім того, у пунктах 2.2. та 2.3. договорів-1,2 сторони погодили, що приймання-здача виконаних робіт (послуг) оформлюється актом приймання-передачі, підписаного уповноваженими представниками сторін. Всі претензії по якості виконаних послуг приймаються при складанні акта приймання-передачі із зазначенням необхідних недоробок та строків їх усунення.

Так, на виконання умов договорів-1,2 позивачем в період з 28.04.2012 по 31.12.2012 було надано відповідачу послуги з прання білизна на загальну суму 9 653 грн. 80 коп., що підтверджується наступними актами виконаних робіт на послуги прання білизни:

- акт виконаних робіт № 63 від 28.04.2012 на суму 1 121 грн. 80 коп. (а.с.13);

- акт виконаних робіт № 78 від 31.05.2012 на суму 829 грн. 50 коп. (а.с.14);

- акт виконаних робіт № 102 від 27.06.2012 на суму 1 224 грн. 50 коп. (а.с.13);

- акт виконаних робіт № 121 від 27.06.2012 на суму 1 224 грн. 50 коп. (а.с.14);

- акт виконаних робіт № 135 від 31.08.2012 на суму 813 грн. 70 коп. (а.с.15);

- акт виконаних робіт № 148 від 30.09.2012 на суму 521 грн. 40 коп. (а.с.15);

- акт виконаних робіт № 163 від 31.10.2012 на суму 663 грн. 60 коп. (а.с.16);

- акт виконаних робіт № 176 від 30.11.2012 на суму 703 грн. 10 коп. (а.с.16);

- акт виконаних робіт № 184 від 31.12.2012 на суму 2 551 грн. 70 коп. (а.с.17).

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до пункту 3.1. договорів-1,2 оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, з моменту отримання рахунку протягом п'яти банківських днів, але не більше одного місяця з моменту перерахування грошових коштів у відповідності з виконаним об'ємом і порядком фінансування.

При цьому, представником позивача у судовому засіданні 23.07.2015 було повідомлено, що рахунки на оплату ним не виставлялися. Крім того, представник позивача наголошував, що підписання актів виконаних робіт породжує у відповідача зобов'язання щодо їх оплати.

З приводу вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати послуг прання білизни, який у розумінні статті 901 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту їх надання виконавцем.

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги з транспортування природного газу (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Враховуючи викладене, матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо вчасної та повної оплати наданих в період з 28.04.2012 по 31.12.2012 послуг відповідачем були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 9 653 грн. 80 коп.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія від 16.12.2014, в якій він просив погасити заборгованість в сумі 9 653 грн. 80 коп. в п'ятиденний строк (а.с.20-21). Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до умов договору, оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, з моменту отримання рахунку протягом п'яти банківських днів, але не більше одного місяця з моменту перерахування грошових коштів у відповідності з виконаним об'ємом і порядком фінансування. При цьому, як було зазначено вище, судом не береться до уваги неотримання відповідачем рахунку, оскільки між сторонами були підписані акти виконаних робіт.

Слід зауважити, що вказані акти підписані відповідачем та скріплені його печаткою без будь-яких претензій та зауважень. Крім того, у судовому засіданні 23.07.2015 представниками позивача та відповідача було повідомлено, що під час прийняття виконаних робіт сторонами не було виявлено недоліків, а отже претензії у визначеному пунктом 2.3. договорів-1,2 порядку відповідачем не складались.

Отже, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строку та якості виконання робіт. Так, з вищезазначених актів вбачається, що акти підписані без заперечень.

Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг за відповідними актами в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 9 653 грн. 80 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 9 653 грн. 80 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, з приводу заперечень відповідача щодо його залежності від бюджетного фінансування, суд вважає за необхідне зазначити таке.

На підставі укладених договорів № ХБС 0077/12 від 14.03.2012 та № 0112/12 від 30.04.2012 про надання послуг з прання білизни між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із бюджетним фінансуванням.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договорами № ХБС 0077/12 від 14.03.2012 та № 0112/12 від 30.04.2012 про надання послуг з прання білизни у відповідача перед позивачем в сумі 9 653 грн. 80 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 9 653 грн. 80 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 1 827 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Військової частини А 1828 (51272, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт. Черкаське; ідентифікаційний код 08412883) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімпобутсервіс" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Фурманова,12; ідентифікаційний код 30173279) - 9 653 грн. 80 коп. основного боргу, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко