Рішення № 47297053, 23.07.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/681/2015(м)

266/1330/15-ц

Головуючий в 1 інстанції Шишилфіна О.Г.

Доповідач Пономарьова О.М.

Категорія 30

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Зайцевої С.А., Попової С.А.,

при секретарях Меркулової Я.О., Костенко О.О.,

за участю

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

В березні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача та зазначала, що в грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до неї з позовом про визнання державних актів на земельні ділянки, які отримані нею та її чоловіком, незаконними. Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 23 грудня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 березня 2015 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог. Під час розгляду справи позивачем понесені витрати документально підтверджені на суму 1 592,65 грн., з яких 1500 грн. - оплата проведення судово-будівельної експертизи; 92,65 грн. - проїзд з смт Володарського до Першотравневого району та з - смт Володарського до м. Маріуполя.

Просила стягнути з відповідача на її користь матеріальні збитки у розмірі 1 592,65 грн., понесені витрати на послуги банка 4,87 грн. та на оплату судового збору 243,60 грн.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 травня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені і на її користь з ОСОБА_2 стягнуто суму збитків 1 592,65 грн., понесені витрата по оплаті послуг банку 4,87 грн. та по оплаті судового збору 243,60 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Апелянт зазначала, що суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, допустив порушення правил підсудності, необґрунтовано послався, що нібито вона в повному обсязі визнала позовні вимоги ОСОБА_1, та не вирішив питання у відповідності до положень п.4 ч.1 ст. 220 ЦПК України.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 просила залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу відповідача відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що в грудні 2013 року ОСОБА_2 зверталась до ОСОБА_1 з позовом про визнання державних актів на земельні ділянки, отриманих нею та її чоловіком, незаконними. Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 23 грудня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 березня 2015 року, відповідачу відмовлено у задоволенні позовних вимог. Під час розгляду справи позивачем понесені витрати документально підтверджені на суму 1 592,65 грн., з яких 1 500 грн. - проведення судово-будівельної експертизи; 92,65 грн. - проїзд з смт Володарського до Першотравневого та з- смт Володарського до м. Маріуполя.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ст. 22 ЦК України та ст. 174 ЦПК України, що позов визнаний відповідачем в повному обсязі і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а позивач, який має право на відшкодування завданих збитків, обгрунтовує розмір збитків копією квитанції по оплаті експертизи в сумі 1 500 грн, та копієї чеку та автобусних квитків на загальну суму 92,65 грн., а також квитанцією про сплату послуг банка за перерахування судового збору в сумі 4,87 грн.

Проте повністю з вказаними висновами суду погодитись не можна.

Суд першої інстанції встановив, що в грудні 2013 року ОСОБА_2 зверталася до ОСОБА_3 з позовом про визнання державних актів на земельні ділянки, отримані нею та її чоловіком, незаконними. Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 23 грудня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 березня 2015 року, ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позовних вимог. Під час розгляду справи позивачем понесені витрати документально підтверджені на суму 1 592,65 грн., з яких 1 500 грн. - проведення судово-будівельної експертизи; 92,65 грн. - проїзд з смт Володарського до Першотравневого та з- смт Володарського до м. Маріуполя, а також витрати на послуги банка 4,87 грн. та на оплату судового збору 243,60 грн.

Колегія вважає, що суд обгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача понесені нею витрати по оплаті додаткової судово-будівельної експертизи в розмірі 1 500 грн., яка призначалась ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 20 листопада 2014 року, вказана сума підтверджена наданим товарним чеком від 21 листопада 2014 року (а.с.8), а також витрати по оплаті судового збору в розмірі 243,60 грн. та за послуги банку 4,87 грн., що підтверджено банківськими квитанціями(а.с.1,2).

Зазначені висновки суду відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами процесуального права, які судом правильно застосовані.

Проте, стягуючи на користь позивача витрати на автобусні квітки, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що надані позивачем докази не можна визнати переконливими та достовірними, оскільки на квітках не зазначені дата та маршрут пересування, відсутні докази що ці квітки придбавалися саме позивачем.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на проїзд в розмірі 92,65 грн. підлягає скасуванню і в цій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 належить відмовити.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

З матеріалів справи вбачається, що рішення по суті спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ухвалене 23 грудня 2013 року. Під час ухвалення рішення відповідно до вимог ст. 88, п. 4 ч. 1 ЦПК України суд у рішенні повинен розподілити судові витрати, розмір яких повинен бути доведений заінтересованою особою згідно з вимогами ч. 3 ст. 10 ЦПК України.

Із системного аналізу зазначених норм процесуального закону випливає, що суд може ухвалити додаткове рішення щодо понесених судових витрат лише в тому разі, якщо: 1) докази таких витрат були надані суду при розгляді справи до ухвалення рішення; 2) ці докази були предметом судового розгляду; 3) були надані іншим особам, які беруть участь у справі, для ознайомлення та 4) були досліджені судом у судовому засіданні, проте 5) стосовно них рішення не було ухвалене.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів цивільної справи - єдиний унікальний № 241/540/14-ц - оглянутих в судовому засіданні апеляційним судом, позивач ОСОБА_1 під час розгляду справи в Першотравневому районному суді доказів понесених до ухвалення рішення судових витрат суду не надавала, заяви про розподіл судових витрат не подавала й лише в березні 2015 року, після ухвалення рішення, надала такі докази із позовом про стягнення з ОСОБА_2 понесених нею витрат.

У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що питання про стягнення понесених позивачкою судових витрат повинно вирішуватися ухваленням додаткового рішення, є необгрунтованими.

Посилання апеляційної скарги на п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», в якому судам роз'яснено, що питання про розподіл судових витрат не може вирішуватись в іншій справі шляхом пред'явлення позову, не змінює правильного висновку суду. Це роз'яснення стосується того випадку, коли для ухвалення додаткового рішення є всі умови, визначені законом, про які зазначено вище.

Разом з тим, оскільки питання стягнення судових витрат не було предметом судового розгляду при ухваленні рішення по суті спору, проте ці витрати, як зазначає ОСОБА_1 з поданням відповідних документів, були понесені, це не позбавляє її права звертатися до суду на загальних підставах, що вона і зробила, звернувшись до Володарського районного суду Донецької області, за місцем проживання відповідачки відповідно до вимог ст. 109 ЦПК України, що спростовує доводи апелянта про порушення судом правил підсудності, оскільки відповідно до ухвали Володарського районного суду Донецької області від 16 квітня 2015 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_5 про відвід судді Демочка Т.Є., визначена підсудність та передана справа до Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 частково задовольнити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 травня 2015 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с.м.т. Володарське Донецької області, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка селище Лісне Володарського району Донецької області, ІПН НОМЕР_2) суму збитків в розмірі 1 500 (одна тисяча п'ятсот) гривень, понесені витрати за послуги банку 4 (чотири) гривні 87 копійок, понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 коп.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 травня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на проїзд в розмірі 92,65 грн. скасувати і в цій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: С.А. Зайцева

С.А. Попова