Ухвала суду № 47296076, 15.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Київ К/9991/41333/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Держаної податкової інспекції у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року

у справі № 2-а-6623/10/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Кайсар, ЛТД»

до Державної податкової інспекції у місті Херсоні (правонаступником якої є Держана податкова інспекція у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Кайсар, ЛТД» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до ДПІ у місті Херсоні (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 05 жовтня 2010 року № 0003862301/0.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року позовні вимоги були задоволені. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Херсоні від 05 жовтня 2010 року № 0003862301/0.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Фірма «Кайсар, ЛТД», посилаючись на те, що постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Херсоні провела документальну невиїзну перевірку ТОВ «Фірма «Кайсар, ЛТД» з питань підтвердження правових відносин з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 за період: січень, лютий, травень, листопад, грудень 2009 року, за результатами якої був складений акт № 4000/23-2/23137670 від 15 вересня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 105501,04 грн., у тому числі: у лютому 2009 року на суму 52250,62 грн., у травні 2009 року на суму 28220,82 грн., у листопаді 2009 року на суму 19757,10 грн., у грудні 2009 року на суму 3272,50 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (згідно договору про надання послуг та поставки будівельних матеріалів і паливно-мастильних матеріалів від 12 січня 2009 року №3), оскільки: згідно акту ДПІ у м. Херсоні від 14 травня 2010 року № 2224/17-2/НОМЕР_1 «Про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2009 року» було встановлено порушення фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 вимог частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 626, частини 1 статті 628, статей 629, 655,, 656, 658, 662, частини 2 статті 689, частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків по правочинах, здійснених фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, ПП КФ «Техноагротрейд», а також з покупцями, зокрема, з ТОВ «Фірма «Кайсар, ЛТД» (сума податку на додану вартість по взаємовідносинам становить 115501,04 грн.); відповідно до постанови СВ ПМ ДПА у Херсонській області від 02 березня 2010 року розслідується кримінальна справа № 330201-10, порушено стосовно ОСОБА_1, за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України; у позивача відсутні первинні документи, які підтверджують транспортування товарно-матеріальних цінностей від фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового про те, що правочини, укладені позивачем з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, є нікчемними, з огляду на що первинні бухгалтерську документи, виписані вказаним контрагентом, не дають позивачу права на формування податкового кредиту.

На вказаний акт позивачем були подані заперечення, за результатами розгляду яких висновки акту перевірки були залишені без змін.

05 жовтня 2010 року ДПІ у м. Херсоні на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0003862301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ТОВ «Фірма «Кайсар, ЛТД» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 158251,56 грн., у тому числі: 105501,04 грн. - за основним платежем, 52750,52 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарга була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, оскільки реальність господарських операцій між позивачем та вказаним суб'єктом господарювання підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, виданими належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість. Також, суд виходив з того, що податковим органом не доведено наявності з боку позивача мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, при вчиненні правочину з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що господарські операції з придбання позивачем у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 товарно-матеріальних цінностей (мазуту топочного, бутіму рідкого, водобітумної емульсії, асфальтобетону, шлаку, щебня, труб), на підставі договору про надання послуг та поставки будівельних матеріалів і паливно-мастильних матеріалів від 12 січня 2009 року №3, мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, журналом реєстрації довіреностей, паспортами на бітум, мазут, асфальтобетонну суміш, (арк. справи 15-21, 35-69), з урахуванням того, факт подальшого використання позивачем отриманих товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності підтверджується: довідкою про вартість виконаних підрядних робіт, товарно-транспортними накладними, податковими та видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, актами виконаних підрядних робіт, актами про витрати по ремонту доріг у м. Скадовську, смт. Зеленівка, м. Херсона, дороги с. Мар'янське м. Берислав (арк. справи 123-176).

Отже, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При цьому, колегія суддів вказує, що відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вироку суду, постановленого у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо позивачем, або ж фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС підлягає залишенню без задоволення, а постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Держаної податкової інспекції у місті Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна