Ухвала суду № 47296071, 06.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/9991/33467/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області Державної податкової служби, до якої приєдналася Прокуратура Донецької області,

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року

у справі № 2а/0570/991/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Донбаснерудпром»

до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області,

за участю Прокурора Донецької області,

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Донбаснерудпром» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 19 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року, позовні вимоги задовольнив, визнав недійсним податкове повідомлення-рішення від 10 січня 2012 року №0000012320, а також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 32,19 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

До касаційної скарги відповідача приєдналася Прокуратура Донецької області, просила касаційну скаргу задовольнити та скасувати рішення судів попередніх інстанцій.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

У період з 22 листопада по 12 грудня 2011 року посадові особи контролюючого органу провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань підтвердження правомірності відшкодування податку на додану вартість за звітні податкові періоди з березня 2010 року по березень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Українська нова перевізна компанія», ТОВ «Донбас-Спектр», ТОВ «АІС-Кременчук», ТОВ «Технооптторг-Трейд», ПП «Фаворит», ЗАТ «Лема», ПФК «Столиця», про що склали акт від 19 грудня 2011 року № 3433/23-30/30942459.

Висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог пункту 1.8 статті 1, пункту 7.7.1, пункту 7.7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню по декларації за квітень 2010 року у розмірі 15 921,00 грн., травень 2010 року - 33 697,00 грн., червень 2010 року - 99 632,00 грн., липень 2010 року - 139 766,00 грн., серпень 2010 року - 76 703,00 грн., вересень 2010 року - 176 729,00 грн., жовтень 2010 року - 71 033,00 грн., листопад 2010 року - 91 626,00 грн., грудень 2010 року - 78 567,00 грн., січень 2011 року - 48 393,00 грн., лютий 2011 року - 4 625,00 грн., березень 2011 року - 20 412,00 грн., квітень 2011 року - 26 312,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 11 січня 2012 року №0000012320, яким зменшив позивачу розмір податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 883 416,00 грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 220 854,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій слугував висновок контролюючого органу про безпідставне формування позивачем податкового кредиту відповідних податкових періодів, оскільки за результатами зустрічних перевірок контрагентів останнього не підтверджено у повному обсязі факт надмірної сплати податку на додану вартість в бюджет.

Податковий орган вважає, що позивач не має права на податковий кредит відповідних податкових періодів, а відтак і права на бюджетне відшкодування заявленої суми податку на додану вартість, оскільки його контрагентами є підприємства, у яких відсутні відомості щодо розрахунків по ланцюгу постачання, інформація по постачальникам продукції, за юридичною адресою вказані юридичні особи не знаходяться або ліквідовані, виконують роль «транзитних» підприємств при оприбуткуванні товарно-матеріальних цінностей від підприємств з ознаками «фіктивності» для штучного формування схем відшкодування податку на додану вартість.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Українська нова перевізна компанія», ТОВ «Донбас-Спектр», ТОВ «АІС-Кременчук», ТОВ «Технооптторг-Трейд», ПП «Фаворит», ЗАТ «Лема» та ПФК «Столиця».

Враховуючи, що право позивача на податковий кредит та бюджетне відшкодування виникло у період дії різних нормативно-правових актів, застосуванню підлягають як норми Закону України «Про податок на додану вартість» так і Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

За приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статті 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).

Вказане узгоджується з приписами пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що податковий кредит позивачем був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних за фактично придбаний товар (роботи, послуги) з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкових зобов'язань звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту цього звітного періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої у такий спосіб, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду; при від'ємному - враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 цього пункту встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналогічні норми закріплено у підпункті 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пунктах 200.1 -200.4 статті 200 Податкового кодексу України.

Підпунктами 200.6 - 200.8 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. Платник податку зберігає право на отримання бюджетного відшкодування коштами у майбутніх звітних (податкових) періодах.

Отже, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у зазначених контрагентів товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Доводи податкового органу про те, що по ланцюгу постачання не встановлено надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість, як підстави для зменшення заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість позивача, не заслуговують на увагу, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога щодо надмірної сплати податку на додану вартість, як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, а відтак таке податкове повідомлення-рішення було обґрунтовано визнано судами попередніх інстанцій протиправним та скасовано.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Волноваському районі Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року у справі № 2а/0570/991/2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.