Ухвала суду № 47293985, 07.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2015 року м. Київ К/800/59448/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Білуги С.В.,

Кочана В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування постанови,

встановила:

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, в якому просив визнати протиправними дії головного державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві Ченківського О.О. щодо стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, а також скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 31 березня 2014 року в розмірі 13423,49 грн та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 31 березня 2014 року в сумі 116,82 грн у виконавчому провадженні №36466874.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправними дії ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві щодо винесення постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 31 березня 2014 року у виконавчому провадженні №36466874; визнано протиправною та скасовано постанову ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві від 31 березня 2014 року про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судових рішень.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 лютого 2013 року на адресу відповідача надійшла заява ОСОБА_4 про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва, згідно якого визначено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 борг в розмірі 134234,95 грн.

Головним державним виконавцем Ченківським О.О. 12 лютого 2013 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №36466874 та визначено боржнику строк до 19 лютого 2013 року для добровільного виконання рішення суду.

18 лютого 2013 року у зв'язку з невиконанням боржником у наданий для добровільного виконання виконавчого листа строк винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі якої внесено відповідні записи до державного реєстру обтяжень рухомого майна.

31 березня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №36466874.

Крім того, в рамках вказаного виконавчого провадження 31 березня 2014 року винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, які разом з виконавчим листом Оболонського районного суду м. Києва №2/2605/6166/12, виданим 30 січня 2013 року, направлені за належністю до ВДВС Вишгородського РУЮ у Київській області.

Не погоджуючись з постановами відповідача від 31 березня 2014 року про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчий дій, а також вважаючи дії стосовно їх винесення протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 27 названого Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, будь-яких дій щодо виконання рішення суду у добровільному порядку ОСОБА_2 ані у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк, ані до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 31 березня 2014 року, вчинено не було.

Крім того, в квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва зі скаргою, в якій просив скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 12 лютого 2013 року та постанову про арешт майна боржника від 18 лютого 2013 року.

14 травня 2013 року ухвалою Оболонського районного суду м. Києва у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Судом першої інстанції було встановлено, що в ухвалі Оболонського районного суду м. Києва від 14 травня 2013 року закріплено пояснення представника ОСОБА_2, який зазначив про відсутність у останнього наміру на добровільне виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 листопада 2012 року у зв'язку з повною незгодою з ним.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

За таких обставин, суд першої інстанції, з доводами якого погодився і суд апеляційної інстанції, правомірно прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 31 березня 2014 року незаконною та її скасування.

Крім того, відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13 грудня 2010 року №3, з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, виконавчий збір визначено як санкцію відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.

Враховуючи те, що про винесення оскаржуваної постанови, позивачу стало відомо 20 березня 2013 року, проте на час розгляду справи ним не вчинено дій на виконання рішення суду, колегія суддів приходить до висновку про правомірність рішення суб'єкта владних повноважень щодо стягнення виконавчого збору.

В свою чергу, відповідно статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату:1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; 2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 5) розміщення оголошення в засобах масової інформації; 6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Абзацом 3 підпункту 3.13.1 пункту 3.13. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, передбачено, що про розмір витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець відповідно до розрахунку витрат, наданого фінансовою службою відповідного головного управління юстиції, складає акт про витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій (додаток 1), у якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

За таких обставин, при вирішенні питання щодо правомірності винесення державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 31 березня 2014 року, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що, оскільки відповідачем не було підтверджено обґрунтованості визначення витрат на проведення виконавчих дій саме у тому розмірі, що зазначений у даній постанові, то дії відповідача під час винесення такої постанови є протиправними, а сама постанова підлягає скасуванню.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року необхідно залишити без змін, оскільки вони є законними і обґрунтованими та постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування постанови - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.М. Заїка

Судді С.В. Білуга

В.М. Кочан