Ухвала суду № 47291902, 22.07.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2015 р.Справа № 820/4142/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Яковенка М.М.

Суддів: Лях О.П. , Старосуда М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою громадянина Малі ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року по справі № 820/4142/15 за позовом громадянина Малі ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Громадянин Малі ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25 березня 2015року № 13-15; скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 10 лютого 2015 року №38; зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду 05 червня 2015 року у справі №820/4142/15 відмовлено у задоволенні позову (а.с.74-80).

Позивач не погодившись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт посилається на те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт наголошує на тому, що рішення Державної міграційної служби України від 25.03.2015р. № 13-15 та наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 10.02.2015р. №38 прийняті відповідачами необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мали значення для їх прийняття, а тому мають бути скасованими з необхідністю повторного перегляду заяви позивача щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, з урахуванням приписів п.2 ч.1 ст.197 КАС України. Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи. Неявка сторін, явка яких обов'язковою не визнавалась, не є перешкодою для прийняття рішення за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що громадянин Малі, ОСОБА_1, 22 січня 2015 року звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області.

У заяві просив визнати себе біженцем через те, що у травні 2011 року у Малі маври розв'язали війну проти сараколе. Насправді вони бажають землі сараколе та хочуть примусити їх сповідувати екстремістський іслам. Заявник повідомив, що він походить з простої сучасної мусульманської родини, яка володіла землею та займалася тваринництвом. Він у 2010 році приїхав на навчання в Україну, закінчив підготовче відділення Харківського національного аграрного університету, але не зміг закінчити навчання через етнічно-релігійну війну між маврами та сараколе. Маври забрали стада та захопили кладовища та повбивали молодь. Жителі деревні втекли. Заявник має побоювання, що родину вбили, бо його мати перестала надсилати йому гроші на навчання та з нею втрачений зв'язок.

Як вбачається з матеріалів Особової справи №2015КН0004 відносно громадянина Малі ОСОБА_1, 1980 року народження, заявником сформована заява-анкета, працівниками ДМС України у Харківській області проведена співбесіда, яка оформлена відповідним протоколом.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, що заява містить ті ж самі відомості, які були повідомлені заявником у заяві про звернення за захистом від 18 грудня 2012 року, але відрізняється у незначних деталях. А саме 18 грудня 2012 року заявник повідомив, що в Малі з травня 2011 року триває війна викликана ворожнечею між сараколе та уахаббією. Уахаббія бажають захопити матеріальні блага сараколе. Війна у селищі, де мешкала родина, заявника триває на релігійному ґрунті. Уахаббія захопили стада, пасовища, кладовища сараколе, вигнали їх з селища, повбивали молодь та заявник має побоювання, що його родина загинула.

Заява від 18 грудня 2012 року була розглянута. ОСОБА_1 на підставі рішення ДМС України від 20 травня 2013 року № 324-13 отримав відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через те, що відносно нього було встановлено, умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач скористався правом судового захисту, але Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2013 року по справі №820/5362/13-а, яка залишена без змін Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року, у задоволенні позову про скасування рішення ДМС України від 20.05.2013 року про відмову у наданні статусу біженця або особа, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання переглянути рішення відмовлено у повному обсязі.

Крім того, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 складений висновок 10.02.2015 року, та створений наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 10 лютого 2015 року №38 про відмову позивачу в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту.

10 лютого 2015 року позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №7 від 10 лютого 2015 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У повідомленні зазначено, що підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є наказ №38 від 10 лютого 2015року відповідно до якого, позивачу відмовлено у зв'язку з тим, що раніше йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та у зв'язку з тим, що його заява не містить підстав передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статі 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) та встановлено, що зазначені умови не змінилися.

21 квітня 2015 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №21 від 10 квітня 2015 року в якому було зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 25 березня 2015 року №13-15 про відхилення його скарги на наказ Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд першої інстанції, залишаючи без задоволення адміністративний позов, виходив з того, позивачем не доведено обставини на яких ґрунтуються його вимоги, проте, відповідачем належними та допустимими доказами доказано правомірність прийнятого рішення, тому у задоволенні позову належить відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 1 3акону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 3акону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що орган міграційної служби, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви орган міграційної служби проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно ч. 6, ч. 7 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

Частиною п'ятою ст.12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що рішення за скаргою приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як на три місяці.

Відповідно до ч.4 ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.

Процедура попереднього розгляду заяви врегульована статтями 7 та 8 Закону, а також розділом ІV Правил, виходячи із змісту яких, у висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Висновок органу міграційної служби щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Малі ОСОБА_1, який є підставою для відмови в оформленні документів, зроблено з посиланням на ситуацію в країні походження, що в його селищі в Малі був етнічний, регіональний та політичний конфлікт, зроблений аналіз щодо реальності зміни умов, на які посилається при зверненні заявник.

Колегія суддів зазначає, що встановлення статусу біженця потребує, перш за все, оцінки тверджень заявника, проте ця оцінка не може вважатись повною та правильною, якщо вона проведена без врахування загальної соціальної, політичної та правової ситуації в країні походження. Належний розгляд потребує, щоб зібрана та проаналізована інформація відносно біженця містила актуальні та повні матеріали про ситуацію у країні походження заявника, необхідні як невід'ємний елемент для аналізу істотних підстав для надання (відмови) статусу біженця.

Крім того, при розгляді заяви вказану вище оцінку органу міграційної служби здійснено з урахуванням тверджень позивача щодо побоювання стати жертвою переслідувань за національною ознакою. Зокрема, посадовою особою Управління проведено співбесіду з опитуванням детальніше стосовно роду його занять, конкретної діяльності, проаналізована його діяльність та міграція у сукупності з політичною та правовою ситуацією в країні походження, надана оцінка послідовності, правдоподібності детальних пояснень заявника.

Відповідно до п 8.3 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом МВС України № 649 від 07.09.2011 року, за результатами розгляду скарги Державна міграційна служба України в межах строку, передбаченого частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", приймає одне з таких рішень:

а) про задоволення скарги та скасування рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) про залишення скарги без розгляду.

Згідно з п. 8.5. вказаних вище Правил, рішення, передбачені пунктом 8.3, оформлюються рішенням ДМС України, реєструються в журналі реєстрації рішень про розгляд скарг та надсилаються разом з особовою справою заявника у встановленому порядку до відповідного органу міграційної служби.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, поняття "біженець" включає підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

У відповідності до підпунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано до органу міграційної служби та до суду жодних переконливих доказів, які б свідчили про його переслідування на батьківщині або наявність будь-яких підстав щодо побоювань за своє життя та життя своїх рідних на батьківщині. Позивачем не доведено жодного суттєвого факту заяви та не надано документів у підтвердження обґрунтованості свого звернення.

Подання заяви позивачем обґрунтовано наявністю побоювань переслідувань за національною ознакою, які виникли через події 2011 року в Малі.

Позивачем також не надано фактів недозволеного поводження ні відносно себе, ні відносно близьких членів сім'ї; участі у бойових діях чи в організації останніх в малі ні він особисто. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетною ніколи не був.

Отже, за час перебування позивача в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених абзацом 2статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в країні її громадянської належності не виникло.

Таким чином, як свідчать наявні докази у справі, позивачем в ході розгляду заяви не наведено жодного конкретного факту, або інших доказів того, що побоювання в разі повернення на батьківщину; посилання на страх стати жертвою переслідування в країні його громадянської належності є надуманими та необґрунтованими.

Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. З аналізу матеріалів справи вбачається і позивач не виявив ризику загрози своєму життю та свободі, не навів достатньої аргументації своїм побоюванням, а бо інших доказів того, що ці побоювання є аргументованими.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій та законність прийнятих рішень.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем в повному обсязі виконано процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення.

Відповідно до ст..200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року №820/4142/15 року є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Керуючись ст. ст. 2, 11, 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Громадянина Малі ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року по справі №820/4142/15 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Яковенко М.М.Судді(підпис) (підпис) Лях О.П. Старосуд М.І.