Ухвала суду № 47291584, 23.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6765/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

23 липня 2015 року м. Київ

.колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Скалецької І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Томак" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Томак", звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.11.2014 року №0008082203, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у розмірі 249 695,00 грн., у тому числі: 166 463,00 грн. - основний платіж, 83 232,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 19.11.2014 року №0008082203.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Подільському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві (на час розгляду справи в суді - державна податкова інспекція у Подільському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві) проведено документальну позапланову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства «Томак» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Сорбіт» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення ПАТ «Томак» пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2014 року на суму 166 463,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Подільському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 29.10.2014 року №6142/26-56-22-03-09/14307305 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2014 року №0008082203, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у розмірі 249 695,00 грн., у тому числі: 166 463,00 грн. - основний платіж, 83 232,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що фінансово-господарські операції між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Сорбіт» були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а тому податкове повідомлення-рішення протиправне та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції з акту перевірки державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Міністерства доходів і зборі у місті Києві від 29.10.2014 року№6142/26-56-22-03-09/14307305, що висновки про порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між публічним акціонерним товариством «Томак» та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Сорбіт» за договором від 01.04.2014 року №010414/РМ.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно зазначає, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Компанія Сорбіт», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Так, з матеріалів справи вбачається, що між публічним акціонерним товариством «Томак» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Сорбіт» (виконавець) укладено договір від 01.04.2014 року №010414/РМ.

Відповідно до п. 1.1. Договору, ПАТ «ТОМАК» (Замовник) доручає, а ТОВ КОМПАНІЯ «СОРБІТ» (Виконавець) зобов'язується виконати комплекс робіт: електромонтажні роботи, роботи по влаштуванню структурованої кабельної мережі (СКМ), роботи по прокладанню кабелю, демонтаж та монтаж покрівлі та ін.

Відповідно до п. 2.4. Договору, роботи виконуються з матеріалів Виконавця, які не заборонені до використання на території України.

Вартість робіт вказується в Договірних цінах, яка є невід'ємною частиною цього Договору (п. 3.1. Договору).

Термін виконання Договору: Виконавець зобов'язаний виконати роботи протягом одного місяця з моменту підписання даного Договору (п. 4.1. Договору).

Строки виконання дійсні за умови надання всього фронту робіт згідно кошторису до Договору (п. 4.2. Договору).

Здача-прийняття виконаних робіт здійснюється сторонами по акту протягом 3 днів з моменту підписання замовником про готовність предмета підряду здачі (п. 5.1. Договору).

Даний договір діє з моменту його підписання і до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 11.5. Договору).

На підтвердження виконаних робіт, позивачем надано первинні документи, кошторисні документи, договірна ціна від 01.04.2014 р. на суму 20 608,00 грн.; договірна ціна від 01.04.2014 р. на суму 25 066,00 грн.; договірна ціна від 01.04.2014 р. на суму 133 184,40 грн.; договірна ціна від 01.04.2014 р. на суму 81 182,40 грн.; договірна ціна від 01.04.2014 р. на суму 174 711,60 грн.; договірна ціна від 01.04.2014 р. на суму 24 646,00 грн.; договірна ціна від 01.04.2014 р. на суму 41 125,20 грн.; договірна ціна 01.04.2014 р. на суму 4 800,20 грн.; договірна ціна 01.04.2014 р. на суму 14 855,00 грн.; локальний кошторис 4-1-1; підсумкова відомість ресурсів; договірна ціна 01.04.2014 р. на суму 16 027,00 грн.; договірна ціна 01.04.2014 р. на суму 17 873,00 грн.; договірна ціна 01.04.2014 р. на суму 419 560,80 грн.; договірна ціна 01.04.2014 р. на суму 24 420,00 грн.; договірна ціна 01.04.2014 р. на суму 719,90 грн., підсумкові відомості, локальні кошториси 4-1-1, 2-1-1, 2-1-2, 2-1-3 (а.с.156-251 Т.1 та а.с. 1-25 Т.2) та податкові накладні (а.с.93, 95 Т.2).

Факт виконання вищевказаного комплексу робіт за умовами спірного Договору за перевіряє мий період посвідчується актами прийняття виконаних підрядних робіт, а саме: акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 20 607,60 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 25 065,60 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 133 184,40 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 81 182,40 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 174 711,60 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 24 645,60 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 41 125,20 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 4 800,20 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 14 854,80 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 16 027,20 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 17 872,80 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 419 560,80 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 24 420,00 грн.; акт приймання виконаних підрядних робіт від 30.07.2014 р. на суму 719,90 грн. (а.с.26-59, 61-90, 92 Т.2). та актами прийому-передачі виконаних робіт (а.с.60, 91 Т.2)

За результатами дослідження вищеперелічених первинних документів колегія суддів прийшла до висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону №996 та Положення №88.

Так, досліджуючи акти приймання будівельних робіт, колегією суддів встановлено, що вони в повній мірі відображають зміст та обсяг отриманих будівельних робіт, із зазначенням конкретного виду вчинених робіт, скільки матеріалу використано тощо. При цьому, до актів виконаних робіт долучено відомості дефектів з повним переліком робіт, часу та матеріалів, що мають бути виконані контрагентом. Крім того, в матеріалах справи містяться пояснювальні записки по заробітній платі робітників-будівельників, відомості ресурсів, з якої вбачається кількість задіяних до виконання ремонтних робіт працівників, машин та механізмів, будівельних матеріалів тощо, що також підтверджують фактичність та реальність виконаних робіт (отриманих послуг) від зазначених вище контрагентів. Наявні в матеріалах справи документи являються належними доказаним на підтвердження реальності укладеного договору.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, аналіз зазначених вище актів свідчить, що в них наявні всі необхідні реквізити, яким має відповідати первинний документ, відповідно до вимог чинного законодавства. Жодним нормативним актом не визначено яким має бути опис обсягу господарської операції в первинному документі. В актах зафіксовано факти здійснення господарських операцій, а тому позивачем належним чином підтверджено правомірність віднесення витрат, понесених позивачем у зв'язку із з отриманням послуг від контрагентів, до складу валових витрат.

В ході виконання умов спірного Договору за перевіряє мий період було належним чином оформлено та виписано податкові накладні (а.с.93,95 Т.2), які було прийнято Міністерством доходів і зборів України (а.с.94,96 Т.2).

Суд першої інстанції, вірно зазначає, що вказані податкові накладні оформлені у відповідності до п. 201.1 ст. 201 Розділу V ПКУ та «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказами Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 та Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, що підтверджує право позивача на включення сум податку на додану вартість по взаємовідносинах із TOB «Компанія Сорбіт» до податкового кредиту.

Вказана обставина не заперечувалася відповідачем ні в акті перевірки, ні в судових засіданнях..

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання будівельних робіт та фактичність придбання таких робіт позивачем з метою їх використання у власній господарській діяльності, слід зазначити.

Вищим адміністративним судом України в своєму листі від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11 наголошено на необхідності встановлення реальності операцій, наявності мети платника податку у досягненні господарського ефекту від її здійснення, виходячи з окремих особливостей обігу того чи іншого економічного ресурсу (товару, роботи, послуги).

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано копій: ліцензії товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Сорбіт» на діяльність у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури; технічного завдання; листа про готовність об'єкта до приймання; виписок з банківського рахунку; скрит-шоту із веб-сторінки Держгірпромнагляду щодо наявності у товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Сорбіт» відповідного дозволу.

Враховуючи викладене, колегія суддів приймає до уваги посилання позивача на ту обставину, що між фактом отримання послуг відповідно до умов спірного Договору та звичайною господарською діяльністю позивача існує прямий зв'язок.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що укладення договору підряду відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також те, що договір укладено з метою настання реальних наслідків.

Разом з тим, позивачем були надані всі первинні документи, що передбачені чинним податковим законодавством, в тому числі договір, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) та інші документи, які підтверджують фактичне отримання робіт від ТОВ «Компанія Сорбіт».

При цьому, як вірно встановлено, судом першої інстанції, що висновки про безтоварність, що покладені в основу оспорюваного податкового повідомлення-рішення, ґрунтується виключно на висновках акту державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 02.09.2014 №2657/26-55-22-08/37723754 «Про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Сорбіт» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.07.2014 по 31.07.2014».

Однак, вказані посилання не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки, згідно з п. 73.5 Податкового кодексу України зустрічні звірки проводяться органами державної податкової служби виключно з метою отримання податкової інформації.

При цьому, зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, висновки про порушення платником податків вимог податкового законодавства можуть робитися контролюючим органом виключно на підставі проведеної перевірки, а не звірки.

Крім того, як звертає увагу Вищий адміністративний суд України в Ухвалі від 10.06.2013р. у справі № К/9991/69832/12, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних звірок контрагентів платника податку (позивача) та знаходження їх посадових осіб за юридичними адресами.

Разом з тим, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2015 року у справі №826/15849/14 визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві щодо складання акту від 02.09.2014 року №2657/26-55-22-08/37723754 про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сорбіт» (податковий номер 37723754) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року; зобов'язано державну податкову інспекцію у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві вилучити з бази даних податковий блок - «Аналітична система. Перегляд результатів співставлення. Дані результатів перевірок» дані, які вносились за результатами складання звірки згідно акту від 02.09.2014 року №2657/26-55-22-08/37723754 про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сорбіт» (податковий номер 37723754) щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначає, що в постанові суду яка набрала законної сили встановлено протиправність дій контролюючого органу щодо складання акту від 02.09.2014 року №2657/26-55-22-08/37723754 про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Сорбіт», а відтак і протиправність здійснення контролюючим органом коригувань даних платника податків податкового обліку на підставі цього акту, висновки акту перевірки державної податкової інспекції у Подільському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві 29.10.2014 року №6142/26-56-22-03-09/14307305 не можуть вважатись обґрунтованими і правомірними.

При цьому, будь яких доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання знятих зобов'язань, в акті перевірки співробітниками ДПС не наведено, і суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано.

Крім того, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2015 року з метою з'ясування всіх обставин у справі в порядку ч.4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, було витребувано у відповідача належним чином засвідченні копії документів на підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі про безтоварність господарських операцій.

Однак, вимоги даної ухвали відповідачем не було виконано, відповідачем не надано документів на підтвердження тих обставин, що контрагент позивача не мав матеріально-технічних ресурсів для виконання умов спірного договору та інші документи на підтвердження безтоварності спірної угоди.

Також слід зазначити, щодо відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів, то відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт порушення контрагентом своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Дані обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору як в суді першої, так і апеляційної інстанцій.

Так, при розгляді справи судом першої інстанції було перевірено чи мали операції між позивачем та його контрагентами мали реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем отриманих товарів.

При цьому, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції. Також, судом було зобов'язано позивача та відповідача надати всі наявні докази на обґрунтування їх правових позицій.

Відповідачем, в порушення ст.71 КАС України, доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази суду не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що контрагенти позивача не відобразили у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності обох підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження, а вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст виготовлено 23 липня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Сорочко Є.О.

Межевич М.В.