Рішення № 47265175, 22.07.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/6382/14 Провадження № 22-ц/795/1446/2015 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Супрун О. П. Доповідач - Боброва І. О.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіБобрової І.О.,суддів:Висоцької Н.В., Тагієва С.Р.,при секретарі:Зіньковець О.О., за участю:представника позивача ОСОБА_5- адвоката ОСОБА_6, відповідача ОСОБА_7, її представника ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9, ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності, визнання недійсним договору дарування,

в с т а н о в и в:

В червні 2014 року ОСОБА_5 звернувся з позовом, в якому просив визнати факт його проживання з ОСОБА_9 однією сім'єю як чоловік та жінка, визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ним право власності на 1\2 її частину, а також визнати недійсним договір дарування цієї квартири від 24 травня 2012 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10

Справа розглядалася неодноразово.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 23 жовтня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати дане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, зокрема, вважає, що правила ст. 174 ЦПК України судом застосована не вірно.Ухвала про відмову у визнанні відповідачем позову судом не ухвалювалась. Факт спільного проживання протягом багатьох років визнавала відповідач, даний факт підтверджено також показаннями свідків. Апелянт наполягає на тому, що він працював і частину грошей витрачалась на оплату кредиту по квартирі та побутові потреби, ним сплачувались страхові платежі за договором страхування майна, що свідчить про спільний бюджет сім'ї.

В судовому засіданні представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги і просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_7 та її представник послались на безпідставність апеляційної скарги, просили в її задоволенні відмовити.

Відповідач ОСОБА_9 в судове засідання не з'явилася, про час розгляду справи була повідомлена належним чином. Проти задоволення апеляційної скарги не заперечувала, надавши відповідну заяву, в якій також просила розглядати справу у її відсутності.

Вислухавши суддю-доповідача, доводи та заперечення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом по справі встановлено, що згідно з договором дарування ОСОБА_10 був власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.6-7, 58 зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер (а.с.22). Після його смерті відкрилась спадщина. До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись мати померлого - ОСОБА_9.(відповідач у справі) та ОСОБА_7 в інтересах малолітнього ОСОБА_11, який є сином померлого (а.с.35, 39).

Спадкоємець ОСОБА_11 в особі свого законного представника отримав свідоцтво про право на спадщину за законом - на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.66 зв.).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 про встановлення факту його проживання сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_9, суд першої інстанції виходив з того, що даний факт не знайшов свого підтвердження, оскільки він підтверджений тільки показаннями свідків, без надання будь-яких письмових доказів. Оскільки факт суд не встановив, в задоволенні похідних вимог також було відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, проте з інших мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч.2 ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Обґрунтовуючи факт свого спільного проживання з ОСОБА_9, спільного ведення ними домашнього господарства, позивач ОСОБА_5 посилався на покази свідків, а також письмові матеріали, зокрема, квитанції про часткову сплату ним кредиту, трудові договори, контракти, де зазначена адреса спільного з відповідачем ОСОБА_9 проживання .

Відповідач ОСОБА_9 визнала заявлені позивачем позовні вимоги в повному обсязі.

Факт спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_9 не заперечувала в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції і відповідач ОСОБА_7

Апеляційний суд, аналізуючи покази свідків в сукупності з іншими матеріалами справи, приходить до висновку, що факт спільного проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу знайшов своє підтвердження.

Спірні правовідносини щодо встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя регулюються Сімейним кодексом України.

До 1 січня 2004 року, тобто до дня набрання чинності СК України сам по собі факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не тягнув за собою юридичних наслідків. Відповідно до діючих на той час норм цивільного права при вирішенні питання спільного набуття майна кожна із сторін повинна була довести факт внесення коштів у придбання такого майна. З 01 січня 2004 року Сімейним кодексом була передбачена можливість поширення статусу спільної сумісної власності на майно, набуте за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

За таких обставин, до 01 січня 2004 року на спільне проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не поширюються правила щодо спільної сумісної власності подружжя і факт спільного проживання має юридичне значення лише після зазначеної дати.

Незважаючи на те, що вимоги ОСОБА_5 в частині визнання факту спільного проживання знайшли своє підтвердження, його встановлення є безґрунтовним, оскільки він не тягне за собою породження юридичних наслідків.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту спільного проживання, позивач ставив питання про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири, та визнання недійсним договору дарування даної квартири співмешканкою ОСОБА_9 своєму синові ОСОБА_10

Згідно із ч.1 ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ним за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 липня 2006 року ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу було придбано квартиру АДРЕСА_1. Відповідачем ОСОБА_9 з метою придбання спірної квартири був укладений кредитний договір № 36-05/06/5/11/504/2006/02 від 04 липня 2006 року (а.с.4).

Відповідно до договору від 24.05.2012 ОСОБА_9 подарувала дану квартиру ОСОБА_10 (а.с.6). Договір дарування нотаріально посвідчений та відповідним чином зареєстрований.

За змістом ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

На час укладення правочину - договору дарування від 24.05.2012- його зміст відповідав закону, а сторони договору дотримувались всіх необхідних умов та вимог, які встановлені законом.

Оскільки питання про встановлення факту проживання як чоловіка та жінки без укладення шлюбу ставиться ОСОБА_5 тільки у червні 2014 року, а договір дарування укладений в травні 2012, встановлення цього факту не впливає на суть правовідносин, які склалися у зв'язку з укладенням цього договору дарування.

Саме до цього зводиться правова позиція, що висловлена Верховним Судом України в постанові від 19.09.2011 року (№ 6-33цс11), що згідно зі ст.360-7 ЦПК України має враховуватись судами загальної юрисдикції.

Факт встановлення належності майна на праві спільної сумісної власності пов'язується з набранням законної сили рішенням суду про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю.

На час розгляду даної справи про встановлення факту, що має юридичне значення, спірна квартира спочатку була в 2012 році подарована, а потім успадкована. Як зазначалося вище, після спадкодавця в рівних долях спадщину прийняли ОСОБА_9 та малолітній ОСОБА_11 Осатаній вже отримав правовстановлюючий документ на свою частку спадкового майна і даний документ ніхто не оспорює.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання права власності і визнанні недійсним договору є безґрунтовними.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог з якими позивач пов'язує встановлення факту, що має юридичне значення, в задоволенні позову в цілому слід відмовити, проте з інших мотивів, ніж зазначив в своєму рішенні суд першої інстанції.

Керуючись ст.303, 307, 309 ч.1 п.4, ст.313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2014 року в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог змінити.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення

Головуючий:Судді: