Постанова № 4726128, 14.09.2009, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2009 р.                                                                       справа № 2а-11701/09/0570

час прийняття постанови: 13-25

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Смагар С.В.

при секретарі                                                  Куранді Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ре Марка», м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька

про скасування податкових повідомлень-рішень від 1 липня 2009 року

за участю представників:

від позивача: Стукаленко К.І. – за дов. від 27.07.2009р.

від відповідача: Парамонова С.Л. – за дов. від 20.01.2009р.

                               Бойко В.В. – за дов. від 30.07.2009р.

                               Ільгової В.М. – за дов. від 07.09.2009р.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Ре Марка» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 1 липня 2009 року № 0005881540/0, яким нараховані податкові зобов’язання з податку на прибуток в сумі 7828095 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 6614274 грн., у загальній сумі 14442369 грн., № 0004441542/0, яким нараховані податкові зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 6208153 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 3104587 грн., у загальній сумі 9312740 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», доводить відсутність підстав для визначення відповідачем податкового зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ре Марка» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 35484322, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Калінінському районі м. Донецька, є платником податку на додану вартість, свідоцтво 10011294.

З 1 по 15 червня 2009 року відповідачем була здійснена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 4 жовтня 2007 року по 31 березня 2009 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 18 червня 2009 року № 3621/23-1/35484322 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки заступником керівника податкового органу (відповідача у справі) 1 липня 2009 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення згідно з підпунктами «а» та «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон № 2181):

№ 0005881540/0, яким визначене податкове зобов’язання за платежем: податок на прибуток у загальній сумі 14442369 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 7828095 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 6614274 грн.;

№ 0004441542/0, яким визначене податкове зобов’язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 9312740 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 6208153 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 3104587 грн.

Правовою підставою визначення податків спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР(надалі – Закон № 334), абзац «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, абзацу «а» підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі – Закон № 168).

Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідачем визначені норми підпунктів 17.1.1, 17.1.3 та 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Перевіркою встановлено, що позивачем, внаслідок порушення вищезазначених норм, занижено податок на прибуток на суму 7828093 грн., у тому числі за 2007 рік на 564555 грн., за 1 квартал 2008 року на 1198181 грн., за 1 півріччя 2008 року на 3159069 грн., за 3 квартали 2008 року на 4724205 грн., за 2008 рік на 6430385 грн., за 1 квартал 2009 року на 833153 грн. Перевіркою також встановлено, що позивачем завищений податковий кредит на загальну суму 6208496 грн. за період з листопада 2007 року по березень 2009 року, та встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 6208153 грн. Склад порушення визначений пунктами 3.1.2, 3.2.2 акту перевірки.

Як вбачається з акту перевірки, заниження податку на прибуток та податку на додану вартість встановлене внаслідок наступних порушень.

Під час перевірки відповідачем встановлено, що позивачем завищені валові витрати у розмірі 31312375 грн. Підприємством валові витрати сформовані на підставі договорів на придбання послуг з наступними суб'єктами: ТОВ РКА «Майдан», ТОВ «Бізнес-Престиж», ТОВ «ТГ-Компонент», ПП «К.Р.І.С.Т.І.Н.», ТОВ «Компанія Преміум Магістр», ТОВ «Вампіра Естейт». Позивачем відображено в бухгалтерському обліку по рахунках Д-т «загальновиробничі витрати» К-т рах. 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками» 31312374,52 грн.

За висновками відповідача, позивачем по вищенаведеним контрагентам не підтверджено фактичне виконання рекламних послуг (як наслідок їх отримання позивачем), а саме до перевірки не надані акти прийому-передачі рекламних матеріалів та іншої рекламної інформації, а також здійснення витрат позивачем на користь вищезазначених контрагентів. Відповідачем також встановлено, що оплата вартості послуг безпосередньо на розрахункові рахунки постачальників позивачем не здійснювалася.

З урахуванням викладеного, відповідач здійснив висновок, що укладені договори позивача з вищенаведеними контрагентами, порушують публічний порядок, внаслідок чого за нормами Цивільного кодексу України є нікчемними, і витрати, сформовані позивачем за цими договорами, не є компенсацією за фактично придбані послуги, які використовуються у господарській діяльності. Сума податку на додану вартість позивачем з вартості за даними договорами була включена до податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних. Відповідачем також здійснений висновок, що податковий кредит, сформований позивачем, за нікчемними, на думку відповідача, договорами, не пов'язаний зі списанням коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або з отриманням податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Крім цього, відповідач зазначає, що у податкових накладних, виданих вищенаведеними контрагентами позивача, зазначені адреси, за якими суб’єкти господарювання не знаходилися. Таким чином, відповідач в акті перевірки зазначає, що позивачем сформований податковий кредит при відсутності фактичного виконання рекламних послуг та постачальниками послуг не підтверджено факт отримання компенсації.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 вищезазначеного Закону, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі – валові витрати) – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті.

Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 вищезазначеної статті передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі – Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання результатів робіт, послуг (у випадку, якщо оплата робіт, послуг здійснюється після їх надання). Правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову – вони повинні засвідчувати фактичне отримання результатів робіт, послуг. Суд зазначає, що нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не передбачена норма, яка б встановлювала у якості обов’язкового реквізиту первинного документу зазначення детального змісту господарської операції і не передбачено, що за його відсутності документ не є первинним і не є підставою для його обліку. Норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачають обов’язкову наявність змісту господарської операції.

З досліджених судом актів здачі-прийомки робіт (надання послуг) вбачається, що змістом господарських операцій є отримання позивачем рекламних послуг. Суду відповідачем не доведено, що дані акти не можуть бути підставою для підтвердження отримання послуг позивачем.

Як вбачається з акту перевірки, всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку, на підставі якого формується податковий облік, з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках.

Долучені до матеріалів справи письмові докази, а саме договори, рахунки-фактури, акти здачі-прийомки робіт (надання послуг), податкові накладні, акти приймання-передачі векселів, акти приймання-передачі погашених векселів, спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які б підтвердили фактичне отримання рекламних послуг, оплату отриманих послуг, обумовили формування валових витрат, та підтверджують правильність їх формування позивачем.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», норми якого підлягають застосуванню до спірних відносин, визначають, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, у тому числі у зв’язку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Абзац третій даного підпункту передбачає, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Долучені до матеріалів справи письмові докази, спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування валових витрат, податкового кредиту, та підтверджують правильність їх формування позивачем.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 зазначеної статті Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

На момент складання податкових накладних як позивач, так і його контрагенти, були зареєстровані у якості платника податку на додану вартість, що не спростовано відповідачем.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками, місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

Дослідивши податкові накладні за спірними господарськими операціями, суд дійшов висновку, що податкові накладні містять у собі такий обов’язків реквізит як місце розташування юридичної особи. Суд зазначає, що вищенаведені норми передбачають наявність у податкових накладних певних обов’язкових реквізитів, і не пов'язують фактичну відсутність суб'єкта господарювання за юридичною адресою із недійсністю податкової накладної та неможливістю її прийняття до обліку позивачем. Норми Закону № 168 не передбачають при формуванні податкового кредиту на підставі податкових накладних обов'язку платника податку перевірити фактичне місцезнаходження особи, якою податкова накладна видана.

Суд дійшов висновку, що відповідачем як суб’єктом владних повноважень не доведена правомірність спірних податкових повідомлень-рішень в порядку частини 2 статті 71 КАС України.

Безпідставність донарахування спірними рішеннями податку на прибуток та податку на додану вартість посвідчує безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181.

Суд зазначає, що застосування штрафної (фінансової) санкції в порядку підпункту 17.1.6. пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 можливе тільки у тому випадку, коли платником податку задекларовані операції з продажу товарів (робіт, послуг) та їх придбання, тобто їх суми віднесені до складу валових доходів та валових витрат, але перевіркою встановлено, що ці суми не відповідають дійсним сумам таких господарських операцій (відбулася переоцінка або недооцінка), що призвело до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах. Будь-яке недекларування об’єктів оподаткування, або декларування з порушенням інших норм або порядку не може бути підставою для застосування до платника податку штрафів визначених підпунктом 17.1.6. пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону. У спірних правовідносинах відповідачем не визначено та документально не підтверджено, що позивачем віднесені суми по операціям з продажу товарів (робіт, послуг) або їх придбанню, які не відповідають дійсності. Таке не випливає ні з акту перевірки, ні доведено відповідачем у ході судового розгляду. Відповідачем не наведені ні самі операції, які він вважає переоціненими або недооціненими, ні їх дійсна та задекларована сума, ні документи з яких така невідповідність випливає.

Стосовно застосування відповідачем штрафної (фінансової) санкції за підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181 у розмірі 510 грн. (170 грн. за кожний податковий період) судом встановлено наступне.

Відповідачем під час перевірки встановлено, що позивач несвоєчасно подав до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість за березень, квітень та липень 2008 року в порушення підпункту «а» підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181. Як вбачається з поданих суду декларацій за дані податкові періоди, вони були надіслані позивачем до податкового органу засобами поштового зв'язку, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, а також описами вкладення цінного листа, а саме декларація за березень 2008 року надіслана позивачем 21 квітня 2008 року, отримана податковою 23 квітня 2008 року; декларація за квітень 2008 року надіслана позивачем 8 травня 2008 року, отримана відповідачем 13 травня 2008 року; декларація за липень 2008 року надіслана позивачем 20 серпня 2008 року, отримана відповідачем 2 вересня 2008 року.

Відповідно до підпункту 4.1.7 пункту 4.1 статі 4 Закону № 2181 платник податків має право не пізніше ніж за десять днів до закінчення граничного строку подання декларації, визначеного згідно з підпунктом 4.1.4 цього пункту, надіслати декларацію (розрахунок) на адресу податкового органу поштою з повідомленням про вручення. Як вбачається з вищенаведеного, тільки декларація за квітень 2008 року була надіслана позивачем з дотриманням даної норми, внаслідок чого не може вважатися поданою з пропущенням граничного строку її подання. Суду позивачем не надано доказів відмови посадової особи податкового органу у прийнятті декларацій за березень та липень 2008 року та подання відповідної заяви до відповідача.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення № 0004441542/0 за застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 340 грн. на підставі підпункту 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181.

Оскільки за нормами законодавства з оподаткування, зокрема Закону № 2181, рішення податкового органу визнаються недійсними, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання спірних податкових повідомлень-рішень недійсними з урахуванням статті 11 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві відповідно до задоволених позовних вимог в порядку статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ре Марка» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 1 липня 2009 року № 0005881540/0, яким нараховані податкові зобов’язання з податку на прибуток в сумі 7828095 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 6614274 грн., у загальній сумі 14442369 грн., № 0004441542/0, яким нараховані податкові зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 6208153 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 3104587 грн., у загальній сумі 9312740 грн. задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька від 1 липня 2009 року № 0005881540/0, яким визначене податкове зобов’язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 14442369 грн., з яких за основним платежем 7828095 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 6614274 грн.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька від 1 липня 2009 року № 0004441542/0 в частині визначення податкового зобов’язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 9312400 грн., з яких за основним платежем 6208153 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 3104247 грн.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ре Марка» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 грн. 10 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 14 вересня 2009 року. Постанова у повному обсязі складена 18 вересня 2009 року.

          Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсяі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

          Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                           Смагар С.В.