Рішення № 47257439, 21.07.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №589/1597/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Свиненко М. Д.Номер провадження 22-ц/788/1420/15 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Гагіна М. В. , Шевченка В. А.

за участю секретаря судового засідання -

Пархоменко А.П.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 червня 2015 року

в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа : Відділ Державної виконавчої служби Шосткинського міськрайонного управління юстиції Сумської області про визнання права власності на автомобіль та скасування арешту,

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з даним позовом, свої вимоги мотивував тим, що 14.09.2012 року між сторонами в простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу автомобіля DAEWOO Nexia 1.5, 2006 року випуску, номер шасі ( кузова, рами) НОМЕР_2, д.н. НОМЕР_1, що підтверджується розпискою про отримання коштів за транспортний засіб в сумі 32000 грн.. При цьому, відповідач передав заявнику автомобіль та видав нотаріально посвідчену довіреність на керування та розпорядження ним. Вирішивши зареєструвати автомобіль на себе, позивач звернувся до органів ДАІ, однак йому було відмовлено, оскільки з»ясувалося, що постановою державного виконавця відділу ДВС Шосткинського МУЮ Сумської області від 28.02.2014 року накладено арешт на майно боржника.

Просив суд визнати за ним право власності на спірний автомобіль та скасувати арешт, накладений постановою державного виконавця.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 червня 2015 року в задоволенні позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Вказує, що суд безпідставно не взяв до уваги доведений, на думку апелянта, факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу транспортного засобу, а також положення чинного цивільного законодавства щодо форми правочину. Продавець передав позивачу автомобіль, отримав повну оплату, претензій не має, що, як зазначає ОСОБА_6, підтверджується письмовими доказами, наявними у справі.

Заслухавши пояснення апелянта, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення відповідача, який погодився з доводами апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення місцевого суду відповідає не у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів укладення договору купівлі-продажу автомобілю, а також з того, що позивач набув права власності на нього. Проте з такими висновками суду у повній мірі погодитись не можна, оскільки їх зроблено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без повного і всебічного з'ясування прав та обов'язків сторін у спірних правовідносинах, їх належної правової оцінки. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Статтями 11 та 509 ЦК України визначено, що цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини.

Згідно зі ст. 177 ЦК України, об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.09.2012 року між сторонами в простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу автомобіля DAEWOO Nexia 1.5, 2006 року випуску, номер шасі ( кузова, рами) НОМЕР_2, д.н. НОМЕР_1. На підтвердження цього, продавцем складена розписка, в якій він зазначив, що транспортний засіб було продано, продавець отримав кошти у повному обсязі ( в сумі 32000 грн. ), а з 14.09.2012 року відповідальність за експлуатацію автомобіля несе позивач ( а.с. 6 ).

Суд першої інстанції не обґрунтував належним чином свої висновки щодо не укладення між сторонами-фізичними особами договору купівлі-продажу транспортного засобу у належній формі та щодо встановлення для фізичних осіб форми цього договору підзаконними нормативно-правовими актами.

Зокрема, суд послався на постанови Кабінету Міністрів України ( КМУ ) від 07 вересня 1998 року №1388 " Про затвердження Порядку державної реєстрації ( перереєстрації ), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів " та від 11.11.2009 року №1200, якою було затверджено Порядок здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери. Проте перша з постанов КМУ не містить положень щодо форми договору купівлі-продажу транспортного засобу для фізичних осіб, а друга - взагалі не поширює свою дію на цих суб»єктів цивільних відносин.

Висновки суду першої інстанції і стосовно того, що пунктом 4 постанови КМУ від 07 вересня 1998 року №1388, начебто, передбачено обов»язкове зняття з обліку в ДАІ перед відчуженням транспортного засобу є безпідставними, оскільки текст цієї постанови взагалі не містить пункту 4, а у пункті 4 затвердженого нею Порядку також не йдеться про необхідність зняття транспортного засобу з обліку. Більше того, внаслідок змін до даного нормативно-правового акту, що були внесені у червні 2012 року, зняття транспортного засобу з обліку в ДАІ перед відчуженням не вимагалося.

За змістом ч. 1 ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передавання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається також, що відповідач дійсно передав заявнику автомобіль та видав нотаріально посвідчену довіреність на керування та розпорядження ним. Продавець отримав повну оплату за відчужене ним майно та претензій до покупця не має. Позивач же, після укладення договору та отримання транспортного засобу у користування мав можливість провести його реєстрацію на себе.

З огляду на положення ч. 1 ст. 207 та ч. 1 ст. 638 ЦК України, наявність у справі письмових документів, які свідчать про волю сторін на відчуження автомобіля, слід дійти до висновку про укладення сторонами у письмовій формі правочину щодо спірного автомобіля.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині, а рішення суду, відповідно до пунктів 3) та 4) ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає зміні, з виключенням з мотивувальної частини рішення висновків суду щодо не укладення між сторонами договору купівлі-продажу транспортного засобу.

При ухваленні рішення колегія суддів, у відповідності до положень ст. 360-7 ЦПК України, враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 03.06.2015 року по справі №6-100цс15.

З висновками суду першої інстанції щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

При зверненні позивача до органів ДАІ було з»ясовано, що постановою державного виконавця відділу ДВС Шосткинського МУЮ Сумської області від 28.02.2014 року накладено арешт на майно відповідача, в т.ч. і на спірний автомобіль ( а.с. 7 ).

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 30 ЦПК України передбачено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Належними сторонами в цивільному процесі будуть суб'єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. За змістом ст. 105 ЦПК України, належний позивач - особа, якій належить право вимоги, а належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, неналежними сторонами будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

За змістом ст. 392 ЦК України, належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності набувача на певне майно.

У спорах про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту належними відповідачами є сторони виконавчого провадження, в т.ч. і особа, на користь якої в ході виконавчих дій було накладено арешт на майно боржника та/або яка не визнає або оспорює право власності на його майно.

Слід зазначити, що продавець автомобіля ОСОБА_5 право власності позивача на майно ніколи не оспорював, між цими сторонами відсутній спір про право, про що, до речі, зазначив і суд у оскаржуваному рішенні. Питання ж про залучення до участі у справі стягувача - Державну іпотечну установу ( а.с. 7 ) судом першої інстанції не обговорювалося та усунути цей недолік на стадії апеляційного перегляду судового рішення неможливо.

Рішенням суду по суті заявлених вимог безпосередньо зачіпаються права та інтереси стягувача. За наведених обставин, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити по суті обґрунтованість висновків суду щодо заявлених позовних вимог. Позивач не позбавлений можливості в іншій справі звернутись з позовними вимогами, заявленими у даній справі, до належного кола відповідачів.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 червня 2015 року в даній справі змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення висновки суду щодо не укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договору купівлі-продажу транспортного засобу.

В іншій частині рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 09 червня 2015 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -