Рішення № 47248532, 22.07.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1534/15

Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.

Доповідач Мартинова К. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Мартинової К.П.,

суддів - Гірняк Л.А., Доценко Л.І.,

за участю секретаря - Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності, припинення права власності, виселення за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 27 листопада 2014 року,

ВСТАНОВИЛА :

У вересні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 квітня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за АТ «Дельта Банк» на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 54,3 кв.м., припинити право власності відповідача на зазначену квартиру та виселити його з цієї квартири.

Позивач посилався на те, що між банком та відповідачем 08 квітня 2008 року був укладений Кредитний договір, згідно умов якого банк надав йому кредит в сумі 61 550,00 доларів США, зі сплатою 13% річних за користування кредитом, строком до 09 квітня 2029 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов»язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір про передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 54,30 кв.м., житловою - 19,6 кв.м..

В результаті невиконання умов кредитного договору позичальником виникла заборгованість розміром 102 834,53 доларів США.

На підставі Закону України «Про іпотеку» позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність банку квартири та виселити відповідача з квартири.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 27 листопада 2014 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення права власності, виселення відмовлено на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В апеляційній скарзіпозивач ПАТ «Дельта Банк» просить заочне рішення суду скасувати, тому що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банка у повному обсязі.

ОСОБА_2 заочне рішення не оскаржував.

Справа в суді апеляційної інстанції розглянута на підставі ч. 2 ст. 197, ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутності осіб, які приймають участь у справі. Позивач та відповідач неодноразово повідомлялися належним чином про час та місце судового розгляду, що підтверджується повідомленнями Укрпошти про вручення судових повісток про виклик /розписки знаходяться в матеріалах справи/.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість заочного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовубанку суд першої інстанції посилався на дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставами для скасування рішення суду з ухваленням нового.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об"єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов»язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статті 33, 35 Закону України «Про іпотеку» визначають право іпотекодержателя у разі невиконання або неналежного виконання боржником свого основного зобов»язання задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною третьою ст. 36 цього Закону визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, установленому ст. 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, установленому ст. 38 Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК суд розглядає питання можливості застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08 квітня 2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту на суму 61 550 доларів США зі сплатою 13% річних на строк до 09 квітня 2029 року.

В забезпечення виконання умов кредитного договору в цей же день між банком та позичальником був укладений іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 54,3 кв.м., житловою площею 19,6 кв.м..

Пунктом 4.2 іпотечного договору від 08.04.2008 року сторони визначили порядок звернення стягнення на предмет іпотеки: за рішенням суду, за виконавчим написом, в порядку позасудового врегулювання у відповідності до умов договору та Закону України «Про іпотеку».

Частина 5 іпотечного договору зазначає, що сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Пунктом 5.2.1 передбачена передача іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотеко держателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

В результаті неналежного виконання умов кредитного договору позичальником виникла заборгованість на загальну суму 102 834,53 доларів США, що еквівалентно 821 956,40 грн., яка складається з: 59 629,26 дол. США, еквівалентно 476 616,68 грн. заборгованість за кредитом; 43 205,27 дол. США, що еквівалентно 345 339,73 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом.

На підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ «Укрсиббанк» змінило назву на ПАТ «Укрсиббанк».

08 грудня 2011 року між ПАТ Укрсиббанк» та ПАТ « Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

На підставі вказаного договору до позивача перейшла право вимоги з кредитного договору та договору іпотеки, укладеними 08.04.2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2

Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 3.1.3. договору банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати плати за кредит у разі порушення ним умов договору.

Порядок направлення досудової вимоги позичальнику в разі неналежного виконання умов договору передбачено розділом 6 договору, а саме: банк повідомляє позичальника шляхом направлення йому відповідної письмової вимоги поштою / цінним листом з описом та повідомленням про вручення/ за адресою позичальника. Терміни дострокового припинення кредитних відносин вважаються такими, що настали з 32 календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення /вимоги/ банку.

Встановлено та матеріалах справи знаходиться копія вимоги від 04.12.2013 року ПАТ «Дельта Банк» на ім.»я ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання порушеного зобов»язання у тридцяти денний строк та з зазначенням вимоги про добровільне звільнення приміщення, передачу ключів та документації.

У вимозі-повідомленні на ім»я ОСОБА_2 зазначена адреса: АДРЕСА_2 / а.с. 55-56/.

Відомостей про те, що ОСОБА_2 отримав зазначену вимогу, позивачем не надано та в матеріалах справи такі відомості взагалі відсутні, та не додані до апеляційної скарги.

Необхідно також звернути увагу на те, що за кошти, надані кредитним договором від 08 квітня 2008 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 08 квітня 2008 року купив квартиру АДРЕСА_1.

Придбана квартира є предметом іпотеки за іпотечним договором від 08 квітня 2008 року.

Згідно довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_1 / а.с. 114/.

Однак, вимога - повідомлення боржнику направлялася банком у м. Запоріжжя, а не в м. Одесу на АДРЕСА_1, де зареєстрований відповідач, та яка є предметом іпотеки, та з якої позивач просить виселити відповідача.

Встановлене свідчить про те, що вимога - повідомлення банку від 04.12.2013 року не була отримана відповідачем, оскільки була направлена банком не за місцем його реєстрації, та відсутні підтвердження отримання ним цієї вимоги.

Інших належних та допустимих доказів направлення та отримання відповідачем вимоги-повідомлення позивачем не надано.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Однак, відсутні належні та допустимі докази отримання позичальником такої вимоги, тому звернення банку до суду з названим позовом є передчасним та не позбавляє його такого права в майбутньому при виконанні вимог закону про направлення позичальнику письмової вимоги, при наявності доказів її отримання, та при наявності доказів невиконання цієї вимоги боржником в зазначений строк.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно неправильного застосування судом першої інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» як підстави для відмови в задоволенні позову.

За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

При встановлених обставинах та на підставі наданих доказів, розглянувши справу відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів, колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» за недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 305, 307, 309, ч. 1 п. 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність, виселення.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий К.П. Мартинова

Судді Л.А. Гірняк

Л.І. Доценко