Ухвала суду № 47244625, 16.07.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №475/20/15-ц 16.07.2015 16.07.2015 16.07.2015

Провадження № 22ц/784/1330/15 Суддя першої інстанції Якименко Л.М.

Категорія 51 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

16 липня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М,

суддів: Козаченка В.І., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі Гордійчук С.С.,

за участю: позивачки ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_4 на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 20 квітня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, приватного нотаріуса ОСОБА_6 про встановлення факту батьківства, визнання свідоцтв про право на спадщину частково недійсними, -

В С Т А Н О В И Л А:

14 січня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту батьківства, визнання свідоцтв про право на спадщину частково недійсними.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 12 жовтня 2011 року помер її батько ОСОБА_7, після смерті якого відрилась спадщина, до складу якої увійшли три земельних ділянки та житловий будинок. На час смерті вона проживала разом з батьком, тому є спадкоємицею першої черги, яка спадщину прийняла, окрім неї є ще спадкоємець першої черги, син померлого ОСОБА_5

Проте, вона позбавлена можливості оформити спадкові права, оскільки у свідоцтві про її народження зроблено записи у графі «батько» «Місліцький» зі слів її матері. ОСОБА_7 проживав з її матірю ОСОБА_8 однією сімєю без реєстрації шлюбу. Між тим, останній за життя визнавав своє батьківство, називав її дочкою, вона називала його батьком, проживали однією сімєю.

Встановлення факту батьківства потрібно їй для реалізації своїх спадкових прав.

17 жовтня 2014 року вона дізналась, що ОСОБА_5 18 травня 2012 року приватним нотаріусом було видано три свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 на три земельні ділянки, що порушує її права, як спадкоємиці.

Посилаючись на викладене, та на положення ст. 130 СК України, ОСОБА_2 просила суд встановити, що померлий 12 жовтня 2011 року ОСОБА_7, є її батьком. Визнати недійсними свідоцтва про право власності за законом на ? частку земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Богданівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, виданих 18 травня 2012 року, за реєстровими номерами відповідно 672, 675, 678 на імя ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_7

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 20 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Апеляційним судом встановлено, що позивачка в позовній заяві щодо встановлення факту батьківства, як на правові підстави її задоволення, посилається на положення, викладені у ст.ст. 130, 135 СК України.

Між тим, відповідно до Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року, а відтак цей Кодекс регулює відносини, які виникли починаючи з дня набрання ним чинності. Сімейний Кодекс України немає зворотної сили, що означає, що він не може поширюватися на відносини, які виникли до цього моменту.

Відповідно до розяснень, що містяться у пунктах 1,3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за загальним правилом дії законів та інших нормативних актів у часі ( ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного Кодексу застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обовязків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обовязки визначаються на підставі СК України. Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходи з дати народження дитини. Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС.

Позивачка народилася у 1993 році, тобто до набуття чинності СК України, а тому ст. 130 СК України до правовідносин щодо визнання ОСОБА_7 її батьком застосована бути не може.

Згідно зі ст. 53 КЗпШС України в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків, батьківство може бути встановлено в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матірю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно свідоцтва про народження та виписки з державного реєстру актів цивільного стану про народження ОСОБА_2 народилась 29 квітня 1993 року в м. Южноукраїнськ Миколаївської області, її батьком записаний - ОСОБА_9 за вказівкою матері (а.с. 8).

12 жовтня 2011 року ОСОБА_7 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входили три земельні ділянки на території Богданівської сільради та житловий будинок в с. Виноградний Сад.

ОСОБА_5 є сином спадкодавця від шлюбу з ОСОБА_10 (а.с. 30).

18 травня 2012 року ОСОБА_5 оформив спадщину після смерті батька та отримав три свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки: розміром 1,00 га за реєстровим № 672; розміром 7,09 за реєстровим № 675; розміром 8,72 га за реєстровим № 678, на території Богданівської сільради, які належали спадкодавцю на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих Доманівською районною державною адміністрацією (а.с. 42-44).

Згідно довідки Богданівської сільської ради від 10 березня 2015 року № 81 ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з дочкою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 прибули на територію сільської ради з м. Южноукраїнська, відповідно до книг погосподарського обліку сільської ради проживали та були зареєстровані разом з ОСОБА_7 з 21 вересня 2006 року за адресою вул. Степова, 56 с. Виноградний Сад (а.с. 34, 35-36).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції з урахуванням вимог ч. 3 ст. 53 КпШС України, повно і всебічно зясував обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень і дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки належних доказів, які можуть достовірно підтвердити факт спільного проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_11, ведення ними спільного господарства до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або доказів, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства позивачкою не надано.

Пояснень свідків, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, недостатньо для підтвердження таких фактів. Крім того, показання свідків є неконкретними, суперечливими та не доводять з достовірністю тих обставин, що підлягають доказуванню у цій справі.

Оскільки судом першої інстанції не встановлено факту, що позивачка є дочкою померлого ОСОБА_7, в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_12, повязаних з успадкуванням прав ОСОБА_7 після його смерті, районним судом також обґрунтовано відмовлено.

На підставі викладеного, відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_4 відхилити, а рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 20 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді