Рішення № 47243563, 23.07.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/960/15 Головуючий у І інстанції Мікулін А.В.Провадження № 22-ц/780/4013/15 Доповідач у 2 інстанції Білоконь О. В.Категорія 29 23.07.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

23 липня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів : Даценко Л.М., Савченка С.І.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 травня 2015 року у справі за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради Київської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за відновну вартість зелених насаджень,-

встановила:

У лютому 2015 року прокурор м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради Київської областізвернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.

Після проведеної 16 жовтня 2014 року міжвідомчої наради встановлено, що за ОСОБА_2 рахується заборгованість по сплаті відновної вартості зелених насаджень в розмірі 86 694,11 грн.

Рішенням Ірпінської міської ради Київської області №1942-50-V від 11 липня 2008 року та від 20 березня 2009 року дозволено ОСОБА_2 розробити проект землеустрою земельної ділянки площею 500 кв.м. по АДРЕСА_1, який в подальшому затверджено.

Відповідно до розрахунку відновної вартості зелених насаджень, виконаного КП КОР «Обласний лісгосп» відновна вартість становила 93 303,71 грн., однак ОСОБА_2 сплатив лише 6609,60 грн. та без повної сплати відновної вартості зелених насаджень отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1.

Невиконання відповідачем зобов'язання щодо сплати відновної вартості зелених насаджень спричинили недоотримання коштів місцевого бюджету Ірпінської міської ради Київської області у розмірі 86 694,11 грн., які позивач просив стягнути з відповідача на користь Ірпінської міської ради Київської області.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 травня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь Ірпінської міської ради заборгованість за відновну вартість зелених насаджень в розмірі 86 694,11 грн. та судовий збір в розмірі 866,94 грн. на користь держави.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 256, 257 ЦК України щодо незастосування наслідків спливу строку позовної давності. Крім того, зазначав про відсутність обов»язку з відповідача сплачувати у повному обсязі відновну вартість зелених насаджень.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що відповідач має заборгованість по сплаті коштів за відновну вартість по зеленим насадженням до бюджету м. Ірпеня. Не задовольняючи клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що про наявну заборгованість відповідача по сплаті коштів за відновну вартість зелених насаджень прокуратурі м. Ірпеня стало відомо в листопаді 2014 року під час виконання п. 3 постанови міжвідомчої наради керівників правоохоронних, контролюючих органів та органів місцевого самоврядування Ірпінського регіону та міста Буча, позов подано в лютому 2015 року, а тому строк позовної давності не пропущено.

Колегія суддів згідна з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач має заборгованість по сплаті коштів за відновну вартість по зеленим насадженням до бюджету м. Ірпеня, оскільки він ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи.

Згідно з положеннями статті 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності,за рахунок коштів власників, яким передані земельні ділянки, згідно з нормативами, затвердженими у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 «Порядку видалення дерев кущів, газонів і квітників у населених пунктах», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1045 від 1 серпня 2006 року, видалення зелених насаджень здійснюється в чітко регламентованій процедурі за рішенням виконавчого органу міської, селищної, сільської ради на підставі ордера. Підставою для прийняття рішення компетентним органом є заява юридичної чи фізичної особи про видалення зелених насаджень. Зокрема, після надання, підтверджуючих сплату відновної вартості зелених насаджень, документів заявнику видається ордер на видалення зелених насаджень.

Відповідно до пункту 10 Порядку видалення зелених насаджень на земельній ділянці, яка перебуває у приватній власності та на присадибній ділянці здійснюється за рішенням власника (користувача) земельної ділянки без сплати їх відновної власності. Відновна вартість зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, що відведена в установленому порядку фізичній або юридичній особі, сплачується під час передачі такої ділянки у власність відповідної особи (пункту 11 Порядку).

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки 0,0500 га в м. Ірпінь Київської області по АДРЕСА_1, на підставі рішення Ірпінської міської ради №2699 від 20.03.2009 року, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 11 грудня 2009 року.

Відповідно до розрахунку КП КОР «Обласний лісгосп» відновної вартості зелених насаджень в АДРЕСА_1, відновна вартість становила 93 303,71 грн.

Згідно із випискою по рахунку від 03.11.2009 року кошти до міського бюджету м. Ірпінь із призначенням платежу «відновна вартість зелених насаджень» від ОСОБА_2 надійшла в розмірі 6 609,60 грн.

Суд першої інстанції вірно надав оцінку цим обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем свого обов»язку сплатити відновну вартість зелених насаджень у повному обсязі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності обов»язку з відповідача сплачувати у повному обсязі відновну вартість зелених насаджень безпідставні, оскільки спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними у рішенні.

Не ґрунтуються на вимогах закону і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права зокрема, при вирішенні справи застосував п.11 Постанови КМУ №1045 від 01.08.2006 року «Про затвердження порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах» зі змінами, внесеними згідно Постанови КМУ № 349 від 11 квітня 2012 року.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Обов»язок відповідача сплатити відновну вартість зелених насаджень виник з моменту отримання відповідачем у власність земельної ділянки із такими зеленими насадженнями, тобто 11 грудня 2009 року, що посвідчено відповідним державним актом.

Відповідно до п.11 Постанови КМУ №1045 від 01.08.2006 року «Про затвердження порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах» у редакції, яка існувала станом на 11 грудня 2009 року передбачала, що відновна вартість зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці сплачується під час передачі такої ділянки у власність відповідної особи.

Саме цією нормою і керувався суд першої інстанції при вирішенні справи, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду про початок перебігу строку позовної давності з дати, коли прокуратурі стало відомо про порушення інтересів держави, з огляду на таке.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 25 березня 2015 року та 23 грудня 2014 року.

У справі, що переглядається, прокуратурою пред'явлено позов в інтересах Ірпінської міської ради Київської області, яка підтримала позов ( а.с.44) і якій було відомо про її порушене право на отримання відновної вартості зелених насаджень у розмірі 93303 грн. 71 коп. з часу державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку - 11 грудня 2009 року ( а.с.6).

Незважаючи на викладене, суд першої інстанції фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокуратурою під час проведення перевірки у жовтні 2014 року факту порушення ОСОБА_2 земельного законодавства.

Оскільки судом порушені норми матеріального права, а саме не застосовано закон, який підлягав застосуванню, ухвалене по справі рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у позові з таких підстав.

Відповідно до положень п.п. 3,4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі до винесення судом рішення, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається зі штампу суду на позовній заяві, прокурор звернувся до суду з позовом інтересах Ірпінської міської ради Київської області 4 лютого 2015 року ( а.с.1), тобто після спливу трьохрічного строку позовної давності, який треба відраховувати з того часу, коли Ірпінській міській раді Київської області стало відомо про порушення відповідачем її права на отримання відновної вартості зелених насаджень у розмірі 93303 грн. 71 коп., тобто з часу державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку - 11 грудня 2009 року ( а.с.6).

3 березня 2015 року, тобто до винесення судом рішення, відповідачем у справі ОСОБА_2 подано заперечення на позов, де зазначено про пропуск прокурором трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові (а.с. 31-35).

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів , -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 травня 2015 рокускасувати, ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Ірпінської міської ради Київської області до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за відновну вартість зелених насаджень.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді