Ухвала суду № 47243537, 15.07.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/793/15-ц Головуючий у І інстанції Проць Т.В. Провадження № 22-ц/780/3102/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 15.07.2015

УХВАЛА

Іменем України

15 липня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді Суханової Є.М.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мережко М.В.,

при секретарі Франюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 квітня 2015 року у справі за позовом Кредитної спілки «Мікрокредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про дострокове розірвання кредитного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з даним позовом в обґрунтування якого зазначив, що 11.03.2013 року між позивачем та ОСОБА_2 укладений кредитний договір №287, згідно якого позивач надав відповідачу кредитні кошти в сумі 75000 грн. зі сплатою 54% річних за користування ними. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між спілкою та ОСОБА_2 11.03.2013 року укладений іпотечний договір, згідно якого відповідач передала в іпотеку іпотекодержателю однокімнатну квартиру №2, що розташована по вул.Каштановій 7-В в м.Обухові. Позичальник взяті на себе зобовязання за кредитними договором не виконує, його заборгованість станом на 22 травня 2014 року складає 102119 грн. 27 коп. Оскільки відповідачі на звернення позивача щодо погашення заборгованості не реагують, останній просить розірвати кредитний договір та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме однокімнатну квартиру №2, загальною площею 34,2 кв.м., житловою площею 17,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, місто Обухів, вулиця Каштанова 7-В, що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу квартири. Встановити спосіб реалізації нерухомого майна, шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, з початковою ціною реалізації 300000 грн., стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 15400 грн. та судовий збір.

В ході розгляду справи представник позивача позовні вимоги збільшив в частині розміру заборгованості станом на 18 березня 2015 року до 149620 грн. 38 коп., які складаються з основного боргу 68479 грн. 21 коп., процентів за користування кредитом 31724 грн. 68 коп., пені 49416 грн. 49 коп.

ОСОБА_2 в позовні вимоги в частині розірвання кредитного договору, стягнення з неї суми основного боргу та процентів визнала. Щодо розміру пені та витрат на правову допомогу заперечувала. Пояснила, що нею дійсно було укладено кредитний договір, оскільки їй потрібні були кошти на перекредитування. Після оплати коштів за іншим кредитним договором в сумі близько 40000 грн., витрат за оформлення іпотечного договору на руки вона отримала 4000 грн. Через тяжке матеріальне становище дійсно допустила виникнення заборгованості, але коштів погасити заборгованість вона не має. Щодо звернення стягнення на майно заперечила.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що згодна з розміром основного боргу та процентів за відсотками. Вона обізнана про обставини укладення кредитного та іпотечного договору матірю, однак в жодному з них не є стороною, як і співвласником квартири.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги визнав частково, просив зменшити розмір пені, враховуючи суму основного боргу. Заперечив щодо звернення стягнення на квартиру, оскільки відповідачі іншого житла не мають.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 квітня 2015 року позов Кредитної спілки «Мікрокредит» задоволено частково.

Розірвано кредитний договір № 287 від 11 березня 2013 року, укладений між Кредитною спілкою «Мікрокредит» та ОСОБА_2.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 287 від 11 березня 2013 року в розмірі 130203 грн. 89 коп., з яких 68479 грн. 21 коп. основна сума боргу, 31724 грн. 68 коп. проценти за користування кредитом, 30000 грн. пені, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 11.03.2013 року однокімнатну квартиру №2, загальною площею 34,2 кв.м., житловою площею 17,6 кв.м., що знаходиться за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Каштанова 7-В та належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу № 1499 від 02.03.2007 року.

Визначено початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Мікрокредит» судовий збір в розмірі 1302 грн. 04 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила змінити та визначити оскаржуване рішення.

Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона не обґрунтована та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічно зясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.03.2013 року між Кредитною спілкою «Мікрокредит» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, згідно якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 75000 грн. з кінцевим терміном погашення 11 березня 2016 року.

Вказаний кредитний договір був укладений в письмовій формі, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 1055 ЦК України.

Анкетою-заявою, випискою із особового рахунку, іншими матеріалами справи підтверджується факт одержання відповідачем передбачених кредитним договором коштів.

11.03.2013 року між позивачем та відповідачами укладено договір поруки № 287 відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 зобовязувалась солідарно з відповідачем ОСОБА_2 відповідати перед позивачем за невиконання зобовязань за кредитним договором.

Забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором від 11.03.2013 року згідно укладеного кредитною спілкою та відповідачем ОСОБА_2 договору іпотеки є нерухоме майно однокімнатна квартира № 2, що розташована за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Каштанова буд. № 7-В, яка на праві власності належить ОСОБА_2.

Розрахунком заборгованості підтверджується факт невиконання відповідачем умов договору та наявність боргу за кредитним договором станом на 18.03.2015 року в сумі 149620 грн. 38 коп., яка складається із заборгованості по кредиту 68479 грн. 21 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом 31724 грн. 68 коп., пені 49416 грн. 49 коп.

Колегією суддів було встановлено, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору ОСОБА_2 порушила узгоджений сторонами графік погашення суми кредиту та допустила виникнення заборгованості.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 525 ЦК України встановлюється, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлюється, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності тиких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ч. 1 ЦК України встановлюється, що боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ч. 1 п. 1 ЦК України визначено строк (термін) виконання зобовязання, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до положень вказаної статті Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. При цьому, рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки або шляхом проведення прилюдних торгів або застосуванням процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону.

При цьому суд має визначити початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації.

З наявного в матеріалах справи письмового повідомлення вбачається, що позивач намагався врегулювати спір в досудовому порядку, але кошти банку не повернуті, тому в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 287 від 11.03.2013 року слід звернути стягнення на предмет іпотеки, у зазначений позивачем спосіб шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Разом з тим, суд вважає за доцільне визначити початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації нарівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності, а не у розмірі зазначеному позивачем.

В частині звернення стягнення на предмет іпотеки до ОСОБА_2 позов заявлений правомірно, оскільки остання всупереч умовам договору не сплачує передбачені ним платежі, чим ухиляється від виконання своїх цивільно-правових обовязків, за виконання вказаних зобовязань поручилась переданим в іпотеку майном, позовні вимоги ґрунтуються на чинному законодавстві, доведені матеріалами справи і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Колегія суддів погод жується із висновком суду першої інстанції про безпідставність предявлення позову до ОСОБА_3, оскільки вона не є майновим поручителем.

Оскільки, відповідно до ст. 546 ЦК України, застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тобто позовні вимоги до другого відповідача в межах даного позову заявлені безпідставно.

Суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо розірвання кредитного договору, з яким погоджується колегія суддів, і такі вимоги підлягають задоволенню, оскільки ґрунтуються на нормах закону, визнаються відповідачем.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як вбачається з п. 3.5 укладеного позивачем та позичальником кредитного договору в ньому визначено сплату відповідачем пені в розмірі 1% від заборгованості по сплаті основної суми кредиту за кожен день прострочення платежів, що згідно розрахунку позивача становить 49416 грн. 49 коп. Враховуючи співмірність вимог із розміром заподіяних збитків, з врахуванням таких істотних обставин справи як майновий стан позичальника, вжиття останнім можливих заходів для виконання умов кредитного договору, відсутність істотних наслідків для позивача через прострочення виконання зобовязань, суд вважає за доцільне зменшити суму пені за прострочення сплати кредиту до 30000 грн.

Судом першої інстанції було правомірно відмовлено у стягненні з відповідача 15400 грн. витрат на правову допомогу, оскільки, ні судом першої інстанції ні колегію суддів в матеріалах справи свого відображення не знайшли належні та допустимі докази на підтвердження сплати позивачем витрат на правову допомогу, повязаних саме з вказаним позовом.

Судом першої інстанції було зменшено розмір неустойки, натомість, в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить повторно застосувати право суду зменшити розмір неустойки.

Доводи апелянта щодо необмеженості для суду щодо зменшення розміру неустойки не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Підстав, для скасування рішення суду, передбачених вимогами ст. 309 ЦПК України, колегія суддів не встановила та апелянтом не доведена апеляційна скарга.

Згідно з вимогами ст. 308 ПК України, Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 293, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: