Постанова № 47236533, 20.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2015 р. Справа№ 922/4330/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Сухового В.Г.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

на рішення Господарського суду міста Києва

від 05.03.2015

у справі № 922/4330/14 (суддя - Пінчук В.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Куряжський домобудівний комплекс", Харківська обл., смт Пісочин

до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Обласного управління "Харківекоресурси" Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, м. Київ

про стягнення 70 168,23 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Пелецький В.О. - представник (довіреність № 9 від 13.01.2015);

від відповідача: Мухіна Н.М. - представник (довіреність №113 від 14.07.2015),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Куряжський домобудівний комплекс" (надалі - ПАТ «Куряжський домобудівний комплекс», позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (надалі - Державне підприємство «Укрекоресурси», відповідач) в особі Обласного управління "Харківекоресурси" Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про розірвання договору оренди від 05.09.2012 № А-173/П та стягнення 61 255,89 грн, з яких 51 180,00 грн основного боргу, 5 000,21 грн пені, 858,43 грн 3 % річних та 4 217,25 грн інфляційних втрат, обґрунтовуючи вимоги невиконанням відповідачем зобов'язань зі сплати орендних платежів за договором.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.11.2014 справу №922/4330/14 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Під час судового розгляду справи суд першої інстанції прийняв подану позивачем 19.02.2015 в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача 51 180,00 грн основного боргу, 4 813,44 грн пені, 1 574,93 грн 3% річних та 12 599,86 грн збитків від інфляції та припинити провадження в частині позовної вимоги про розірвання договору оренди нежитлових приміщень від 05.09.2012 № А-173/П.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 позов задоволено, стягнуто з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною в особі Обласного управління "Харківекоресурси" Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь Публічного акціонерного товариства "Куряжський домобудівний комплекс" 51 180,00 грн основного боргу, 4 813,44 грн пені, 1 574,93 грн 3% річних, 12 599,86 грн збитків від інфляції, 1 827,00 грн судового збору. В частині розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 05.09.2012 №А-173/П провадження у справі №922/4330/14 припинено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2015 колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 08.06.2015.

25.05.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 розгляд справи відкладено на 06.07.2015, в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

У судовому засіданні 06.07.2015 було оголошено перерву до 20.07.2015, в порядку статті 77 ГПК України.

20.07.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідачем подано додаткові докази до матеріалів справи, а саме, ксерокопію довіреності від 28.08.2012 №95.

Надаючи оцінку вказаному доказу, колегія суддів встановила, що надана скаржником копія довіреності належним чином не засвідчена, при цьому в судове засідання її оригіналу суду представлено не було, у зв'язку з чим дана довіреність не може вважатися належним та допустимим доказом та прийматися судом при вирішенні спору.

Згідно з частинами 1-2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Відповідно до пункту 5.27. Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлення документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

При вирішенні питання відповідності копій документів, що додані до матеріалів справи, судом враховано правову позицію, викладену в абзацах 2, 4, 5 підпункту 2.2. пункту 2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 стосовно того, що копії, які видаються підприємствами, установами, організаціями мають бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлення документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55. У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам, вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

20.07.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05.09.2012 між Публічним акціонерним товариством "Куряжський домобудівний комплекс" (в тексті договору - орендодавець) та Обласним управлінням " Харківекоресурси " державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (в тексті договору - орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення № А-173/П (надалі - договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування нежитлові приміщення №6-1, №7-1 матеріально технічного складу літ. "Н-1", корпус № 9 загальною площею 341,2 кв.м., яке належить орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САС № 223661 від 18.06.2011, що розташовані за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт Солоницівка, вул. Заводська, буд. 53, корпус № 9 та своєчасно і в повному обсязі сплачувати позивачу орендну плату.

При передачі та поверненні об'єкту оренди складаються акти приймання-передачі та підписуються уповноваженими представниками сторін (пункт 3.1. договору).

Відповідно до пункту 3.3. договору об'єкт оренди вважаться переданим в користування чи повернутим з користування з моменту підписання акту приймання-передачі. Датою передання об'єкту оренди - є дата підписання акту приймання-передачі.

Згідно пункту 4.1. договору розмір орендної плати в місяць складає 3 412,00 грн.

Пунктом 4.4. договору встановлено, що сума орендної плати сплачується орендарем на умовах попередньої оплати, шляхом внесення безготівкових коштів на поточний рахунок орендодавця до 10 числа наступного звітного місяця.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 05.09.2014, а в частині проведення розрахунків за цим договором, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 7.1. договору).

За правовою природою укладений сторонами договір є договором найму (оренди), за яким, відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 761, частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що факт приймання-передачі в строкове платне користування відповідачеві нежитлового приміщення, визначеного в пункті 1.1. договору, підтверджується актом прийому-передачі в оренду майна від 05.09.2012, складеним і підписаним уповноваженими представниками орендаря та орендодавця (т.1,а.с.34).

Заявляючи позовну вимогу про стягнення заборгованості, позивач зазначав, що він свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, що підтверджується також актами виконаних робіт за договором оренди, підписаними та скріпленими печатками господарюючих суб'єктів, за період з вересня 2012 року до січня 2014 року (т.1,а.с.53-61), а відповідач всупереч умов договору з червня 2013 року перестав сплачувати орендну плату, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 51 180,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялись відповідачеві претензії від 03.03.2014 № 166, від 03.03.2014 №167 та від 18.04.2014 №308 з вимогою сплатити заборгованість за договором оренди (т.1,а.с.35-38).

Відповідач на вказані претензії не відреагував, заборгованість зі сплати орендних платежів не погасив, у матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем орендних платежів згідно договору, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, апелянт зазначав, що стороною договору оренди є не Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, а його структурний підрозділ - Обласне управління "Харківекоресурси" Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, яке не було уповноважено відповідачем на укладення спірного договору.

За твердженнями апелянта, договір зі сторони Обласного управління "Харківекоресурси" підписано керівником Петрусенком Станіславом Михайловичем, який не мав повноважень на представництво підприємства, а тому, у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення вимог статті 203 Цивільного кодексу України, договір є недійсним, а відтак, відсутні підстави для сплати грошових коштів за вказаним договором.

Вказані твердження апелянта колегією суддів відхиляються як необґрунтовані та такі, що спростовуються наявними матеріалами справи, з огляду на наступне.

Відповідно до чинного законодавства, юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Згідно частин 1, 3 статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Частиною 4 статті 95 Цивільного кодексу України встановлено, що керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Відтак, коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи від імені цієї особи визначається установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, що затверджується юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Колегією суддів встановлено, що на момент підписання договору оренди Обласне управління «Харківекоресурси» ДП «Укрекоресурси» діяло на підставі Положення про Обласне управління "Харківекоресурси" Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, затвердженого наказом директора ДП «Укрекоресурси» від 09.08.2012 №166 (т.1.,а.с.118-124).

Згідно пункту 4.1. зазначеного Положення Обласне управління як філія Підприємства має право здійснювати частину функцій підприємства. Начальник Обласного управління на підставі виданої йому довіреності від імені Підприємства має право, зокрема, укладати правочини (договори, угоди, контракти тощо).

У преамбулі договору оренди зазначено, що договір укладено Обласним управлінням «Харківекоресурси» ДП «Укрекоресурси» в особі керівника Петрусенка Станіслава Михайловича, який діє на підставі довіреності від 28.08.2012 №95.

Таким чином, керівник Обласного управління «Харківекоресурси» на момент укладення договору мав необхідний обсяг повноважень на його укладення, відповідно до Положення про структурний підрозділ підприємства.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як зазначено в пункті 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

В матеріалах справи наявні належні докази схвалення позивачем оспорюваного договору: прийняття останнім приміщень в оренду за актом приймання-передачі, користування ними, а також вчинення позивачем дій з часткової оплати орендних платежів, що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача (т.1, а.с.62).

Отже, зважаючи на вчинення сторонами у справі конклюдентних дій на виконання оспорюваного договору, колегія суддів дійшла висновку щодо безпідставності тверджень апеляційної скарги та відмови в її задоволенні.

З урахуванням обґрунтованості заявленого позивачем розміру заборгованості за договором оренди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу у сумі 51 180,00 грн.

У зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання зі сплати орендних платежів позивач заявляє до стягнення з відповідача пені, згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог, в сумі 4 813,44 грн за кожним орендним платежем окремо.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати орендної плати, яка визначена в пункті 4.1 договору, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Здійснивши перерахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовної вимоги про стягнення пені у повному обсязі - 4 813,44 грн.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача три проценти річних у розмірі 1 574,93 грн та інфляційні втрати у розмірі 12 599,86 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Колегія суддів встановила, що місцевий господарський суд здійснив правильний перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, а отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у заявлених позивачем розмірах.

Щодо позовної вимоги про розірвання договору оренди суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі в цій частині на підставі підпункту 1.1. частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із закінченням строку дії останнього.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 05.03.2015 у справі №922/4330/14 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 у справі №922/4330/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 у справі №922/4330/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №922/4330/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді В.Г. Суховий

Г.А. Жук