Постанова № 47236506, 16.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р. Справа№ 910/5471/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

За участю представників сторін:

від позивача: Растягаєва Ю.В. - представник

від відповідача: Ковригін О.В. - представник

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 21.05.2015р.

у справі № 910/5471/15-г (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 53531, 89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 53531, 89 грн.

Рішення Господарського суду від 21.05.2015 року у справі № 910/5471/15-г позов задоволено частково, стягнуто з Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" заборгованість у розмірі 41639 (сорок одна тисяча шістсот тридцять дев'ять) грн. 52 коп., 3 % річних у розмірі 2282 (дві тисячі двісті вісімдесят дві) грн. 76 коп. та судовий збір у розмірі 1499 (одна тисяча чотириста дев'яносто дев'ять) грн. 03 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт звертає увагу суду на те, що 30.09.10 між сторонами укладено договір купівлі-продажу №260-Х/Х-1111-44, згідно якого продавець зобов'язується продати продукцію, а покупець прийняти її та оплатити.

Умовами договору (п. 3.4., 3.5.) передбачено, що оплата за товар проводиться протягом 5 днів з дати отримання рахунку-фактури. Тобто, сторони домовились, що видаткова накладна не є розрахунковим документом, а є первинним документом, що фіксує та підтверджує господарську операцію (відпуск продукції). Розрахунково - платіжним документом виступає рахунок-фактура, який передбачає виставлення певних сум до оплати, є пропозицією оплатити за продукцію. Позивач в порушення умов договору, ст..526, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України рахунок-фактуру не надсилав.

Апелянт звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не досліджено, що накладна від 30.09.10 №538 не має в собі всіх необхідних для оплати реквізитів, а отже не може бути розрахунковим документом, доводи суду ґрунтуються на вимогах позовної заяви, без урахувань доводів відповідача, що є порушенням ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що в якості доказу вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу, позивач надав акт звірки взаємних розрахунків між РВУ «Харківавтогаз» ДП «УКРАВТОГАЗ» та ПАТ «Укртрансгаз» станом на 30.09.13. Суд, приймаючи вказаний акт у якості доказу, не з'ясував правову природу його походження, в результаті чого виніс рішення з порушенням норм матеріального права. В своєму рішенні суд зазначає, що складений акт звірки підписаний головним бухгалтером відповідача, містить зведену суму заборгованості між підприємствами та робить висновок щодо включення суми боргу за договором до цієї загальної суми.

На виконання вказаних норм, та з метою підтвердження правильності та достовірності бухгалтерського обліку, відповідач підписав акт звірки взаємних розрахунків між РВУ «Київавтогаз» ДП «УКРАВТОГАЗ» та ПАТ «Укртрансгаз» станом на 30.09.13, який є зведеним актом існуючої дебіторської та кредиторської заборгованості на підприємствах, та не тягне за собою відповідні права та обов'язки сторін, а, отже, не може бути підставою для перебігу позовної давності за договором купівлі-продажу від 30.09.10 №260-Х/Х-1111-44.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2015р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/5471/15-г та розгляд справи призначено на 16.07.2015 рік.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи, колегія встановила наступне:

30.09.2010 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (покупець) було укладено договір №260-Х/Х-1111-44.

Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 18.07.2012 № 530 "Про реорганізацію Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", припинено діяльність Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та визначено Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" правонаступником Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Згідно з п. 1.2 Статуту Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" товариство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві запчастини до компресорів автомобільних газонаповнювальних компресорних станцій, згідно специфікацій, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію.

Пунктом 2.1 договору визначено, що назва, кількість та асортимент продукції зазначені у специфікація, які є невід'ємною частиною до цього договору.

Таким чином за правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з п.п. 3.1, 3.3. договору ціна продукції зазначена у специфікаціях, які додаються до даного договору та є невід'ємними його частинами.

Загальна сума цього договору визначається за сумою всіх специфікацій до нього і складає 41639,52 грн. в т.ч. ПДВ 6939,92 грн.

Покупець оплачує 100% вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору. ( п. 3.4 договору).

Пуктом 9.2 договору визначено, що строк дії цього договору починає свій перебіг з моменту його підписання та діє до 31.12.2010.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В матеріалах справи зазначено, що позивачем на виконання умов договору 30.09.2010 було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 41639,52 грн.

Отже, з урахуванням положень ст. 692 ЦК України та приписів п.п. 3.4., 9.2. договору відповідач зобов'язаний був здійснити розрахунки за поставлений товар до 31.12.2010 (включно).

Слід зазначити, що відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару виконано не було, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 41639,52 грн.

В матеріалах справи наявні підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств акти звірки розрахунків від 30.06.2012, від 30.09.2013 та від 31.12.2013, за змістом яких відповідач визнає, що станом на 30.06.2012, 30.09.2013 та на 31.12.2013 відповідно у відповідача перед позивачем існує заборгованість у загальному розмірі 479693,76 грн., з яких 41639,52 грн. заборгованості за договором поставки продукції №260-Х/Х-1111-44 від 30.09.2010.

Відповідачем належними та допустимими доказами факту існування заборгованості не спростовано, доказів її погашення в добровільному порядку не надано.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач подав заяву про застосування позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Зважаючи на те, що свій обов'язок з оплати товару за договором відповідач повинен був здійснити до 31.12.2010 (включно), перебіг позовної давності за вказаним договором розпочався з 01.01.2011.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України).

Як зазначено в п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Слід зазначити, що сторонами 30.06.2012, 30.09.2013 та 31.12.2013 (тобто в межах строку позовної давності, складено акти звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2012, 30.09.2013, 31.12.2013) на загальну суму 479693,76 грн., який включає борг за договором поставки продукції №260-Х/Х-1111-44 від 30.09.2010 в сумі 41639,52 грн., враховуючи положення ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності для захисту позивачем своїх порушених прав розпочався заново з 01.01.2014 та спливає 01.01.2017.

Позивач звернувся з даним позовом до суду 06.03.2015, тобто в межах строку позовної давності.

За таких обставин, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення основної заборгованості судом відхиляється, а вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 38320,01 грн. підлягають задоволенню.

Відповідачем зазначено, що у видатковій накладній №536 від 30.09.2010 немає всіх необхідних для оплати товару реквізитів не визнається судом законним та обґрунтованим з огляду на те, що умовами укладеного між сторонами договору передбачена 100% оплата вартості продукції по факту поставки зазначеної продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника до закінчення терміну дії договору, тобто до 31.12.2010, а факт належної поставки продукції та прийняття її відповідачем підтверджується саме видатковою накладною №538 від 30.09.2010.

За своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч.1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009 Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013 Вищого господарського суду України по справі №923/38/13-г.

Платіжні реквізити сторін наведені в договорі поставки продукції №260-Х/Х-1111-44 від 30.09.2010.

Крім цього, суд відхиляє твердження відповідача у відзиві на позов про те, що головний бухгалтер не мав права підписувати акти звірки взаєморозрахунків між сторонами, а тому останні не можуть бути підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України, з огляду на нижченаведене.

Головний бухгалтер РВУ "Харківавтогаз" ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України", як представник відповідача був на момент підписання актів звірки уповноваженою на вчинення відповідних дій особою, що визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; статутні документи відповідача та посадова інструкція головного бухгалтера РВУ "Харківавтогаз" ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" не мають обмежень щодо дій головного бухгалтера з підписання актів звірки взаємних розрахунків з контрагентами по господарських договорах. Акти звірки взаємних розрахунків скріплені печатками підприємств.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, однією з яких є введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером. Частиною 7 цієї ж статті встановлено, що головний бухгалтер, зокрема, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Зі змісту вказаних законодавчих положень вбачається наявність повноваження у головного бухгалтера на підпис акту звірки взаєморозрахунків.

Аналогічну позицію наведено у постанові ВГС України від 05.06.2014 по справі № 913/2988/13.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 3182,86 грн. (нараховану за період прострочення з 01.11.2011 по 29.06.2011), штраф у розмірі 2914,77 грн., 3% річних у розмірі 3754,40 грн. (за період з 01.01.2011 по 01.01.2014) та інфляційні втрати у розмірі 2040,34 грн. (за період з 01.01.2011 по 01.01.2014).

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

У відповідності до норм ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України); пенею є неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.3. договору сторонами погоджено, що за кожен день несвоєчасної оплати вартості продукції на умовах, вказаних у договорі, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки оплати продукції.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості, однак, зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

До вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Перебіг строку позовної давності щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені, яка передбачена п.5.3. договору розпочався з 01.01.2011 та закінчився 31.12.2011, а оскільки, позов до суду подано позивачем 06.03.2015, то суд прийшов до висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені, у зв'язку з чим вказані позовні вимоги не підлягають судом задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 7% штрафу у розмірі 2914,77 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

Положеннями укладеного між сторонами договору поставки продукції №260-Х/Х-1111-44 від 30.09.2010 не визначено розмір та базу нарахування штрафу.

При цьому, здійснюючи розрахунок штрафу, позивач посилається на положення статті 231 ГК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у розмірі: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, положення вказаної норми стосуються відповідальності саме за порушення негрошового зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14, а саме, господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Враховуючи, що сплата відповідачем суми коштів у розмірі 41639,52 грн. є грошовим зобов'язанням, оскільки є вираженим в грошових одиницях зобов'язанням сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем штрафу за невиконання грошового зобов'язання за договором поставки продукції №260-Х/Х-1111-44 від 30.09.2010 на підставі положень ст. 231 Господарського кодексу України є безпідставним.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2914,77 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3754,40 грн. (за період з 01.01.2011 по 01.01.2014) та інфляційних втрат у розмірі 2040,34 грн. (за період з 01.01.2011 по 01.01.2014) слід зазначити, що відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо його обґрунтованості. Однак, зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд здійснивши перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, з урахуванням строків позовної давності, дати подачі позову та заяви позивача про застосування позовної давності, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення трьох відсотків річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 2282,76 грн. за період прострочення з 06.03.2012 (в межах трьох років від дати подачі позову) по 01.01.2014 (дата, яка визначена позивачем у розрахунку до позовної заяви), а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки за вказаний період інфляційне збільшення суми боргу не відбулось.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стосовно доводів, викладених в апляційній скарзі, слід зазначити наступне, що відповідно до умов договору та положень законодавства відповідач повинен був виконати своє зобов'язання у встановлений для цього строк по оплаті позивачу поставленої продукції на суму 41 639,52 грн., яку відповідач прийняв, що підтверджується видатковою накладною №538 від 30.09.2010.

Згідно акту звірки взаємних розрахунків від 01.10.2013 (наявного в матеріалах справи), ДП «УКРАВТОГАЗ» визнало загальну суму боргу перед ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» в розмірі 479 693,76 грн., до якої відноситься, в тому числі, основна заборгованість в сумі 41 639,52 грн., що виникла на підставі договору №260-Х/Х-1111-44 від 30.09.2010.

Підписання 01.10.2013 - в межах трирічного строку позовної давності, представником відповідача акту звірки взаємних розрахунків від 01.10.2013, свідчить про вчинення відповідачем дій по визнанню суми боргу вказаної в акті, а отже, і є дією, яка перериває строк позовної давності.

Чинним на момент складання акту 01.10.2013 звіряння взаєморозрахунків законодавством не було передбачено обов'язкового підписання акту звіряння саме керівниками суб'єктів господарських правовідносин, а з огляду на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Наказу №336 від 29.12.2004р. Міністерства праці та соціальної політики «Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників» в межах здійснення бухгалтерського обліку та посадових обов'язків такі повноваження фактично має головний бухгалтер (особа, що виконує його обов'язки). Правову позицію стосовно необов'язковості підписання актів звіряння взаєморозрахунків саме керівниками товариств наведено Верховним Судом України у постанові від 24.04.2007р. по справі № 26/271 та Вищим господарським судом України у постановах від 15.09.2009р., від 27.02.2012 по справах №8/39, №20/5009/5311/11.

Вищенаведене свідчить про наявність достатніх правових підстав у заступника головного бухгалтера позивача на підписання акту звірки взаємних розрахунків з Відповідачем в силу покладених функціональних обов'язків. Тому, Акт звірки взаємних розрахунків від 01.10.2013 підписаний повноважними посадовими особами сторін, та свідчить про визнання відповідачем основної суми боргу, в тому числі за договором №260-Х/Х-1111-44 від 30.09.2010 в сумі 41 639,52 грн., та одночасно є дією у розумінні ст. 264 ЦК України, яка свідчить про визнання покупцем боргу і як наслідок переривання строку позовної давності, та підтверджує відсутність факту в даному випадку пропуску строку позовної давності. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 24.04.2007 Верховного Суду України по справі №26/271, від 06.02.2013, від 16.01.2014 та від 20.08.2014 Вищого господарського суду України по справах №25/067-11, №901/1682/13, №910/18104/13.

Враховуючи викладене, позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 41639,52 грн. та 3 % річних у розмірі 2282,76 грн.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2015р. у справі № 910/5471/15-г залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 21.05.2015р. у справі № 910/5471/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/5471/15-г повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська