Рішення № 47227200, 14.07.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 234/16359/13 Головуючий у 1 інстанції: Ткачова С.М.

Провадження № 22-ц/778/2817/15 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючий Бондар М.С.

Судді Кримська О.М.,

ОСОБА_2

При секретарі Мельник З.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 лютого 2015 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_4 «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи ОСОБА_8, орган опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2013 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду із вказаним позовом, який обґрунтовували тим, що 23.08.2006 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та третьою особою ОСОБА_8 було укладено кредитний договір №532М-06, відповідно до якого останньому був наданий кредит в розмірі 500000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 18.08.2011 року.

23.08.2006 року в забезпечення виконання вищевказаних зобовязань позивач та ОСОБА_3 уклади договір іпотеки №532М-06, згідно якого остання передала банку в іпотеку належне їй нерухоме майно у вигляді квартири загальною площею 60,2 кв. м, житловою площею 34,8 кв. м, яка розташована за адресою: м. Краматорськ, вул. Кірілкіна, 20/136.

В звязку із порушеннями зобовязань за кредитним договором третьою особою ОСОБА_8 станом на 26.11.2013 року утворилася заборгованість у сумі 1263105,53 грн., яка складається з: 333283,31 грн. заборгованість за кредитом, 501655,11 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 313339,33 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до договору 114827, 78 грн. (процентна складова).

Посилаючись на вказані обставини просили суд в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на вищевказану квартиру шляхом її продажу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», з укладенням від імені всіх власників договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також з наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Крім того, позивач просив суд виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані у вищевказаній квартирі.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 27 лютого 2015 року позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №532М-06 від 23.08.2006 року, заборгованість по якому складає 1263105,53 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки (договір іпотеки №532М-06 від 23.08.2006 року): квартиру загальною площею 60,20 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом безпосереднього продажу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» конкретному покупцю з правом укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з правом реєстрації правочину.

Виселено ОСОБА_3 з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3441 грн..

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, судові витрати стягнути з позивача.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у звязку з проведенням антитерористичної операції» та розпорядження голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.09.2014 року №27/0/38-14 про визначення територіальної підсудності справ, підсудність даної справи визначено апеляційному суду Запорізької області.

Особи, що беруть участь у справі повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки) (а.с.221;225-226;228-229;231-232).

Від органу опіки та піклування виконавчого комітету Краматорської міської ради надійшла заява, в якій просять суд розглянути справу без участі представника органу опіки та піклування, прийняти рішення на розсуд суду (а.с.177-178).

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_8 не зявилися до апеляційного суду, причин неявки в судове засідання не повідомили, будь яких письмових клопотань, у тому числі і про перенесення розгляду справи, заперечень або пояснень по справі, про зміну місця реєстрації згідно ст.. 77 ЦПК України, від них не надходило.

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 303-1, 305 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності відповідачів та третьої особи, які не прибули в судове засідання .

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_3, її представника та представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Звертаючи стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі, який визначений станом на 26 листопада 2013 року, суд першої інстанції виходив з того, що зобовязання за кредитним договором не виконано, боржник ОСОБА_8 продовжував користуватися наданим кредитом, тому банк мав право нараховувати йому проценти за користування кредитом та штрафні санкції по момент звернення до суду з даним позовом та оскільки невиконане зобовязання забезпечене іпотекою, то відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки, задовольнивши в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна повністю з таких підстав.

Зобовязання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст.598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України.

Встановлено, що 23 серпня 2006 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_8 (третя особа у справі) було укладено кредитний договір №532М-06, відповідно до якого останньому був наданий кредит в розмірі 500000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредит надано на споживчі цілі. Кінцевий термін повернення 18.08.2011 року ( а.с.20)

23.08.2006 року в забезпечення виконання вищевказаних зобовязань позивач та ОСОБА_3 уклади договір іпотеки №532М-06, згідно якого остання передала банку в іпотеку належне їй нерухоме майно у вигляді квартири загальною площею 60,2 кв. м, житловою площею 34,8 кв. м, яка розташована за адресою: м. Краматорськ, вул. Кірілкіна, 20/136.( а.с.25)

Із розрахунку заборгованості за кредитним договором, який міститься в матеріалах даної справи вбачається, що внаслідок невиконання ОСОБА_8 умов кредитного договору станом на 26 листопада 2013 року утворилась заборгованість на загальну суму 1263105 грн. 53 коп., з яких 333283,31 грн. заборгованість за кредитом, 501655,11 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 313339,33 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до договору 114827, 78 грн. (процентна складова) ( а.с.9-12).

Апеляційним судом досліджено матеріали цивільної справи №2-1064/11 за позовом ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_8, ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_3, ПП «Сурія» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

З матеріалів названої справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 02.11.2011 року у справі про стягнення суми боргу за кредитним договором від 18 серпня 2006 року задоволено позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та стягнуто з боржника ОСОБА_8 та поручителів ПП «Сурія», ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_3 в солідарному порядку суму заборгованості, визначеної станом на 15 травня 2009 року у розмірі 458914 грн. 62 коп.

Згідно даних, які містяться в матеріалах цивільної справи та змісту судового рішення сума заборгованості за тілом кредиту стягнута у сумі 408023 грн. 53 коп., достроково у повному обсязі, а також проценти за користування кредитом у сумі 26973 грн. 16 коп., пеня за несвоєчасне виконання зобовязання у сумі 1826 грн. 76 коп., штрафних санкцій в загальній сумі 22091 грн. 17 коп.

Строк дії кредитного договору закінчився - 18 серпня 2011 року ( а.с.20)

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, рішення суду від 02.11.2011 року про стягнення заборгованості на день розгляду даної справи не предявлено до примусового виконання, проте боржником у добровільному порядку здійснено погашення суми заборгованості за тілом кредиту на загальну суму 74740 грн. 22 коп. , а тому непогашена сума боргу за тілом кредиту складає - 333283 грн. 31 коп., яку просить стягнути позивач ( а.с.10-12).

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст.625 ЦК України, оскільки зобовязання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст.526,599 ЦК України.

Однак, з такими позовними вимогами ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до суду не звертався.

Суд першої інстанції не врахував наведених розяснень у п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», не зясував всіх обставин по справі та дійшов помилкового висновку про дію кредитних правовідносин в подальшому та наявність у банку права на нарахування відсотків, оскільки судовим рішенням з відповідачів, у тому числі ОСОБА_3, солідарно заборгованість за тілом кредиту була стягнута в повному обсязі ( а.с. 233-237).

Із ухваленням судового рішення про задоволення вимог кредитора, припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобовязання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст.625 ЦК України.

З огляду на наведене висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та визначення суми заборгованості за кредитним договором на час звернення до суду є помилковими.

Таким чином, оскільки ухвалено судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили, то нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.

З мотивів, викладених вище, колегія суддів, вирішуючи спір в частині визначення суми заборгованості за кредитним договором, виходить із суми заборгованості, яка стягнута судовим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 02.11.2011 року з вирахуванням погашеної суми, та загальна сума заборгованості становить : 333283,31 грн. заборгованість за кредитом, 26973 грн. 16 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 826грн. 74 коп. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до договору 22091 грн. 17 коп.

Відповідно до вимог ст.575 ЦК України, іпотека є окремим видом застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до вимог ст.. 598 ЦК України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобовязання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Згідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України статті 3 і4 ЦПК України).

Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для предявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

За таких обставин, банк відповідно до приписів ст. 33 Закону України «Про іпотеку» та іпотечного договору не позбавлений права задовольнити свої вимоги щодо погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, вказаний у позові, який узгоджується в п. 29 договору про іпотеку.

Твердження апеляційної скарги про те, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 11 квітня 2010 року, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №532М-06 від 23.08.2006 року, яка визначена у розмірі 447999 грн. 17 коп., звернуто стягнення на цілу нежилу будівлю гуртожитку, розташовану за адресою: м. Краматорськ, вул.. Магнітогорська, буд 5( а.с.95- 98), а тому банк не вправі звертати стягнення на інший предмет іпотеки є неприйнятним.

Згідно відповіді №4-5-2879/9347 від 28.05.2015року ВДВС Краматорського міського управління юстиції Донецької області вищеназване рішення суду на час вирішення спору не виконане ні за процедурою позасудового врегулювання, ні у примусовому порядку ( а.с. 207).

Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки відповідає положенням ст.. 590 ЦК України та не суперечить загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано дані відносини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо виселення відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, місцевий суд виходив з того, що названі відповідачі на час укладення договору іпотеки були неповнолітніми, їх інтереси не були враховані при укладені договору, предмет іпотеки є їх постійним місцем проживання.

Вирішуючи питання щодо виселення відповідачки ОСОБА_3 суд керувався положеннями ст.. 40 Закону України «Про іпотеку»

Проте повністю погодитись з висновками суду першої інстанції колегія не може з наступних підстав.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом ( ч.1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» ).

Частина 3 ст. 109 ЖК України регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 та ч.3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Відтак, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч.2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст.. 40 цього закону,так і норма ст.. 109 ЖК УРСР.

За змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-39цс15 від 18 березня 2015 року.

Отже, при виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Враховуючи, що предмет іпотеки придбано не за кредитні кошти, а позивачем на час перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційній інстанції не зазначено про наявність житла, яке може бути надано відповідачам у разі їх виселення, тому судова колегія вважає, що позовні вимоги про виселення відповідачів із предмета іпотеки ( квартири) не підлягають задоволенню з мотивів, викладених вище.

Інших доводів, які б були правовою підставою для прийняття рішення щодо скасування оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» .

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 315, 316, 317 ЦПК України, судова колегія

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 лютого 2015 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:

Позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №532М-06 від 23.08.2006 року, заборгованість по якому складає в розмірі 333283,31 грн. заборгованість за кредитом, 26973 грн. 16 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 826грн. 74 коп. пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, а також штрафи відповідно до договору 22091 грн. 17 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки (договір іпотеки №532М-06 від 23.08.2006 року): квартиру загальною площею 60,20 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом безпосереднього продажу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» конкретному покупцю з правом укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з правом реєстрації правочину, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також з наданням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

У задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: