Вирок № 47222064, 22.07.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: №11-кп/790/1198/15 Головуючий 1-ої інстанції: Степаненко Г.І.

Справа: №615/1452/14-к

Категорія: ч.ч 2,3 ст. 185 КК

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Каплієнка І.І.,

суддів - Люшні А.І., Плетньова В.В.,

при секретарі - Попсуйшапка М.А.,

за участю прокурора - Криворучко І.І.,

захисника - ОСОБА_1,

обвинувачених - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2, заступника прокурора Харківської області та прокурора, який приймав участь в суді першої інстанції, на вирок Валківського районного суду Харківської області від 04 березня 2015 року, у відповідності з яким:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимий, останній раз 19 липня 2012 року за ч. 3 ст. 185 КК України Дергачівським районним судом Харківської області до 3 років позбавлення волі, звільнений 26 липня 2013 року за ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області умовно-достроково на 1 рік 3 місяці 18 днів,

- засуджено за ч.2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі;

за ч. 3 ст. 185 КК України - до 3 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків приєднано частину невідбутого покарання за вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 19 липня 2012 року та призначено ОСОБА_2 остаточне покарання 5 років позбавлення волі;

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця м. Харкова, громадянина України,з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимий, останній раз 02 лютого 2015 року Фрунзенським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 289, ст. 71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі,

- засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України - до 3 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2015 року та призначено ОСОБА_3 остаточне покарання 5 років 2 місяці позбавлення волі.

За епізодом викрадення майна потерпілої ОСОБА_4 обвинуваченого ОСОБА_3 виправдано.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3, визнані винними в тому, що будучи раніше неодноразово судимими, маючи не зняті та не погашені в установленому законом порядку судимості, на шлях виправлення та перевиховання не стали і знову скоїли кримінальні правопорушення при наступних обставин.

12 січня 2014 року, близько 02 год. 00 хв., ОСОБА_2, знаходячись в кафе «Янтар», розташованому за адресою: вул. Кооперативна смт. Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області, де відпочивав та розпивав спиртні напої, побачив жіночу сумочку, яка лежала на столі під курткою. ОСОБА_2 скориставшись тим, що поруч нікого немає, викрав жіночу сумочку, що належала ОСОБА_5, в якій знаходились грошові кошти та майно на загальну суму 496 грн. ОСОБА_5 спричинено матеріальних збитків на вказану суму.

Цього ж дня близько 02 год. 15 хв., ОСОБА_2, знаходячись в тому ж кафе «Янтар», побачив куртку, що висіла на вішалці в приміщенні кафе, скориставшись тим, що поруч нікого немає, шляхом вільного доступу з кишені куртки, яка належала ОСОБА_6, таємно викрав мобільний телефон «Нокіа Х2-02», вартістю 221 гривня, з сім-карткою мобільного оператора «МТС» вартістю 10 гривень, на рахунку якої знаходились 8 гривень, а також сім-картою оператора «Лайф» вартістю 10 гривень, на рахунку якої знаходилось 15 гривень. ОСОБА_6 спричинено матеріальних збитків на суму 264 гривні.

Цього ж дня близько 02 год. 25 хв. ОСОБА_2, знаходячись в тому ж кафе «Янтар», побачив жіночу сумочку, що висіла на вішалці в приміщенні кафі, скориставшись тим, що поруч нікого немає, таємно викрав жіночу сумочку, що належала ОСОБА_7, вартість якої встановити не виявилось можливим, в якій знаходились грошові кошти та майно на загальну суму 267 грн., чим ОСОБА_7 спричинено матеріальних збитків на вказану суму.

Цього ж дня близько 02 год. 40 хв., ОСОБА_2, знаходячись в тому ж кафе «Янтар», побачивши чоловічу спортивну куртку, яка лежала на столі, попросив ОСОБА_3 передати йому вказану куртку. ОСОБА_3 взяв зі столу чоловічу куртку вартістю 238 гривень, яка належала ОСОБА_8, та передав її ОСОБА_2, який виніс вказану куртку із приміщення кафе. ОСОБА_8 спричинено матеріальних збитків на суму 238 гривень.

12 лютого 2014 року близько 13 год. 00 хв., ОСОБА_2, знаходячись в домоволодінні ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 здійснив крадіжку чужого майна, а саме: грошей, що лежали в шафі, яка знаходилась в спальній кімнаті будинку. ОСОБА_2, скориставшись тим, що його ніхто не бачить, викрав з шафи 600 гривень. ОСОБА_9 спричинено матеріальних збитків на суму 600 гривень.

Крім того, в середині лютого 2014 року, близько 22 год. 30 год., ОСОБА_2, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1, в якого виник злочинний намір, спрямований на таємне викрадення майна із домоволодіння його тітки ОСОБА_10, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2, про що повідомив ОСОБА_3 та ОСОБА_11, з якими спільно проживав у найманому житлі, запропонував останнім взяти участь у скоєнні злочину, викрадення майна, на що ОСОБА_3 та ОСОБА_11 дали свою згоду. ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_11, близько 23 год. 00 хв., підійшли до домоволодіння ОСОБА_10 та переконавшись у відсутності власника та сторонніх осіб, через вхідну хвіртку пройшли на подвір'я домоволодіння. Знаходячись на території домоволодіння ОСОБА_10, ОСОБА_2 підійшов до будинку та шляхом зриву навісного замка на вхідних дверях за допомогою фрагмента металевої труби, яку знайшов на подвір'ї, спільно з ОСОБА_3 та ОСОБА_11 проникли до будинку, звідки скоїли крадіжку майна на загальну суму 1661 гривня, чим спричинили ОСОБА_10 матеріальних збитків на вказану суму.

В десятих числах березня 2014 року, близько 23 год. 00 хв., ОСОБА_2, за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_11, близько 23 год. 00 хв. приїхали за адресою: АДРЕСА_5 підійшли до дачного домоволодіння ОСОБА_12 та шляхом пошкодження віконного скла та зриву навісного замка на вхідних дверях, проникли до вказаного будинку, звідки скоїли крадіжку майна на загальну суму 1002 грн. 00 коп, заподіявши потерпілому ОСОБА_12 матеріальний збиток на вказану суму.

Крім того, в двадцятих числах березня 2014 року, близько 23 год. 00 хв., ОСОБА_2, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 реалізуючи злочинний намір, спрямований на таємне викрадення майна із дачного доволодіння ОСОБА_4, приїхав за адресою: АДРЕСА_6 та підійшов до дачного домоволодіння, яке належить ОСОБА_4 Переконавшись у відсутності власника та сторонніх осіб, через вхідну хвіртку пройшов на подвір'я. Знаходячись на території домоволодіння ОСОБА_4, ОСОБА_2 шляхом пошкодження металевої решітки на віконному отворі, проник до вказаного дачного будинку, звідки скоїв крадіжку майна на загальну суму 1938 грн. 00 коп.

В двадцятих числах березня 2014 року, близько 23 год. 00 хв. ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_3 приїхали за адресою: АДРЕСА_7 підійшли до домоволодіння ОСОБА_13, та переконавшись у відсутності господаря та сторонніх осіб, через отвір в заборі потрапили на подвір'я домоволодіння. Знаходячись на території домоволодіння ОСОБА_13, обвинувачені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з господарських будівель домоволодіння, до яких потрапили шляхом вільного доступу, скоїли крадіжку грошових коштів та майна ОСОБА_13 на загальну суму 3070 гривень.

В двадцятих числах березня 2014 року, близько 23 год. 00 хв. ОСОБА_2, ОСОБА_2 за попередньою змовою з ОСОБА_3 та ОСОБА_11 приїхали за адресою: АДРЕСА_8 та підійшли до дачного домоволодіння ОСОБА_14 Переконавшись у відсутності сторонніх осіб, через вхідну хвіртку пройшли на подвір'я дачного домоволодіння. Знаходячись на його території ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_11 підійшли до нежилого дачного будинку та шляхом пошкодження скла проникли до вказаного нежилого дачного будинку, звідки скоїли крадіжку майна ОСОБА_14 на загальну суму 1344 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_2 просить оскаржуваний вирок, по суті, змінити, застосувавши ст.ст. 66, 69 КК України, оскільки суд першої інстанції не взяв до уваги наявність у нього неповнолітньої дитини, він є єдиною дитиною у сім'ї, допомогу слідству, повне визнання вини, неперешкоджання суду встановленню істини, відсутністю до нього з боку потерпілих претензій матеріального характеру, зазначаючи також про неповноту судового розгляду, оскільки судом першої інстанції не були допитані усі свідки у кримінальному провадженні.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні просить оскаржуваний вирок скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і ухвалити новий, яким ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України та призначити покарання за ч. 2 ст. 185 КК України - 2 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України роки позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань призначити остаточне покарання 4 роки позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України з урахуванням невідбутої частини покарання за вироком від 19 липня 2012 року призначити остаточне покарання 5 років позбавлення волі; ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначити покарання за ч. 3 ст. 185 КК України 3 роки позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України призначити покарання за сукупністю злочинів з урахуванням вироку від 02 лютого 2015 року 4 роки позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України з урахуванням вироку від 25 листопада 2011 року шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання призначити остаточне покарання 5 років 2 місяці позбавлення волі.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить оскаржуваний вирок скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, та постановити новий вирок, яким: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнати винними у інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях та призначити покарання: ОСОБА_2 - за ч. 2 ст. 185 КК України - 2 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України - 4 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначити покарання за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань 4 роки 6 місяців позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків приєднати частину невідбутого покарання за попереднім вироком Дергічівського районного суду Харківської області від 19 липня 2012 року та остаточно призначити покарання 5 років 6 місяців позбавлення волі; ОСОБА_3 - за ч. 3 ст. 185 КК України - 4 роки позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2015 року та остаточно призначити ОСОБА_3 покарання за сукупністю злочинів 6 років позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених та їх захисника, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурорів та підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області та частково - прокурора у кримінальному провадженні, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання в межах встановлених санкції статті Особливою частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховуючи його ступінь тяжкості, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. При цьому особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як зазначається у вироку суду першої інстанції, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2, суд, керуючись вимогами ст. 65 КК України, поряд з даними про його особу - раніше судимий, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не працює, за місцем мешкання характеризується задовільно, обставинами, що пом'якшують покарання - щире каяття у вчинених злочинах, відшкодування матеріальних збитків потерпілим в добровільному порядку і що обтяжують покарання - вчинення злочинів у стані алкогольного сп'яніння, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, той факт, що ним відшкодовано матеріальні збитки потерпілим в добровільному порядку, своїми діями сприяв розкриттю злочинів і призначає покарання в межах санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинене.

Враховуючи вище зазначені обставини в їх сукупності, як далі зазначається у вироку, а також те, що ОСОБА_2 вчинив злочини в період дії строку, на який його звільнено умовно-достроково за попереднім вироком від 19 липня 2012 року, суд зазначив, що обвинуваченому має бути призначено покарання за сукупністю вироків у вигляді позбавлення волі, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, як необхідне та достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових правопорушень.

Вважаючи обґрунтованим визнання судом першої інстанції наведених обставин, які характеризують особу обвинуваченого, ступінь тяжкості вчинених злочинів, пом'якшуючі та обтяжуючі обставини, колегія суддів, разом з тим зазначає, що формально пославшись на ці обставини, суд не дав їм належної оцінки і однобічно врахувавши їх, призначив мінімальне покарання з передбачених санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, що свідчить про невідповідність призначеного судом покарання вимогам ст. 65 КК України.

Положення ч. 1 ст. 70 КК України передбачають, що при сукупності злочинів суд, призначивши покарання за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

На порушення цих вимог, суд першої інстанції призначивши ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України 2 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 185 КК України - 3 роки позбавлення волі, а за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначив 4 роки позбавлення волі, фактично застосував принцип часткового складання призначених покарань.

Тому, колегія суддів скасовує вирок щодо ОСОБА_2 в частині призначеного йому покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість цього покарання та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і постановляє в цій частині свій вирок, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції необґрунтовано призначив покарання мінімальне з передбачених санкцією ч. 3 ст. 185 КК України особі, яка, будучи раніше судимою за скоєння тяжких корисливих злочинів, яка звільнялась від подальшого відбуття покарання умовно-достроково і за час дії цього строку вчинила десять корисливих, у тому числі тяжких злочинів, сума збитків від яких склала близько 11 тисяч гривень.

Його твердження в суді апеляційної інстанції про добровільне відшкодування завданої шкоди, як обставини, що пом'якшує покарання є безпідставними, такими, що суперечать встановленим по справі обставинам, оскільки викрадене майно було видано обвинуваченим і вилучено працівниками міліції, яким вже було відомо про скоєні злочини, а не добровільно відшкодоване обвинуваченим потерпілим, або в інших випадках потерпілі надавали суду заяви про відсутність претензій до обвинувачених не зазначаючи чи відшкодовано їм збитки.

З урахуванням викладеного, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_2 покарання з наведених вище підстав, колегія суддів, призначаючи нове, більш суворе покарання, поряд з даними про особу обвинуваченого - раніше судимий за скоєння тяжких корисливих злочинів, формально характеризується за місцем проживання, не працює, а також ступенем тяжкості скоєних ним кримінальних правопорушень, обставинами, що пом'якшують - щире каяття та обтяжують покарання - вчинення злочинів у стані алкогольного сп'яніння, враховує, що будучи звільненим від відбування покарання умовно-достроково, ОСОБА_2 в період дії цього строку знов скоював корисливі, у тому числі, тяжкі злочини.

Тому колегія суддів, погоджуючись з покаранням, призначеним ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185 КК України, призначає йому більш суворе покарання за ч. 3 ст. 185 КК України, а також за правилами ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань, а остаточне покарання, оскільки кримінальні правопорушення він скоїв в період дії строку умовно-дострокового звільнення - за правилами ст. 71 КК України, вважаючи це покарання необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження скоєння ним нових злочинів.

Перевіряючи відповідність вимогам ст. 65 КК України покарання, призначеного обвинуваченому ОСОБА_3, колегія суддів дійшла наступного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_3 20 березня 2014 року, в період дії іспитового строку, призначеного за вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 25 листопада 2011 року, вчинив незаконне заволодіння автомобілем, за яке був засуджений вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 2 лютого 2015 року з застосуванням ч. 1 ст. 71 КК України до 5 років 1 місяця позбавлення волі.

Однак, за низку корисливих злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України і вчинених у цей же час, в період лютого-березня 2014 року, ОСОБА_3 був засуджений 4 березня 2015 року вироком Валківського районного суду Харківської області і який наразі оскаржується, на 3 роки позбавлення волі, тобто до постановлення вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2015 року.

Суд першої інстанції, призначивши обвинуваченому ОСОБА_3 мінімальне покарання з передбачених санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, остаточне покарання визначив за правилами ч.1 ст. 71 КК України.

При цьому суд у вироку зазначив, що, призначаючи покарання ОСОБА_3, керуючись вимогами ст. 65 КК України, поряд с даними про особу винного - раніше судимий, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не працює, за місцем мешкання характеризується задовільно, обставинами, що пом'якшують покарання - щире каяття у вчиненому, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, той факт, що ним відшкодовано матеріальні збитки потерпілим в добровільному порядку, своїми діями сприяв розкриттю злочинів і призначив покарання в межах санкції статті, яка передбачає відповідальність за вчинене.

Вважаючи обґрунтованим визнання судом першої інстанції переважну більшість наведених обставин, які характеризують особу обвинуваченого, ступінь тяжкості вчинених злочинів, пом'якшуючих та обтяжуючих обставин, колегія суддів, разом з тим зазначає, що формально пославшись на ці обставини, суд не дав їм належної оцінки і однобічно врахував при призначенні покарання, що свідчить про невідповідність призначеного судом покарання вимогам ст. 65 КК України.

Крім того, суд, не врахувавши, що згідно з вирокомФрунзенського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2015 року покарання ОСОБА_3 призначено з застосуванням ч. 1 ст. 71 КК Україні, безпідставно ще раз застосував при призначенні покарання ч. 1 ст. 71 КК України, про що обґрунтовано в апеляційній скарзі зазначив прокурор.

Тому, колегія суддів скасовує вирок щодо ОСОБА_3 в частині призначеного йому покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість цього покарання та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і постановляє в цій частині свій вирок, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції необґрунтовано призначив покарання мінімальне з передбачених санкцією ч. 3 ст. 185 КК України особі, яка, будучі раніше двічі судимою за скоєння, у тому числі, тяжких корисливих злочинів, яка звільнялась від відбування покарання з іспитовим строком і під час дії якого скоїла низку корисливих злочинів, що унеможливлювало призначення мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 185 КК України.

З урахуванням викладеного, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_3 покарання з наведених вище підстав, колегія суддів, призначаючи нове, більш суворе покарання, поряд з даними про особу обвинуваченого - раніше неодноразово судимий за скоєння тяжких корисливих злочинів, формально характеризується за місцем проживання, не працює, а також ступенем тяжкості скоєних ним кримінальних правопорушень, обставинами, що пом'якшують - щире каяття, враховує, що будучи звільненим від відбування покарання з іспитовим строком, ОСОБА_3 в період дії цього строку знов вчинив корисливі, тяжкі злочини, сума збитків від яких склала близько 8 тисяч гривень.

Оскільки злочини, передбачені ч. 3 ст. 185 КК України, вчинені ним в період лютого-березня 2014 року, до постановлення зазначеного вище вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова від 2 лютого 2015 року, то остаточне покарання ОСОБА_3 має бути призначено за правилами ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, з урахуванням вищезазначених обставин, а не ч. 1 ст. 71 КК України, як це визначив суд першої інстанції, вважаючи це покарання необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження скоєння ним нових злочинів.

Крім того, судом в якості обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_2 безпідставно визнав «вчинення нового злочину не відбувши повністю покарання за попереднім вироком», а ОСОБА_3 - «вчинення нового злочину в період відбуття покарання, оскільки це суперечить вимогам ст. 67 КК України, яка містить вичерпний перелік обставин, що обтяжують покарання, серед яких зазначених вище немає.

Тому, з урахуванням наведеного, ці обставини підлягають виключенню з вироку як обтяжуючи покарання, що визнані такими безпідставно.

Разом з тим, з огляду на наведену вище оцінку цих та інших обставин, у тому числі на які посилається обвинувачений ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі - наявність у нього малолітньої дитини, що він є у матері єдиною дитиною, повне визнання своєї провини у вчинених злочинах, колегія суддів не вбачає підстав для зниження покарання обвинуваченому ОСОБА_2, зокрема з застосуванням ст. 69 КК України. Тому апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення.

Разом з тим, зазначаючи у мотивувальній частині вироку що окремі злочини обвинувачені ОСОБА_2 і ОСОБА_3 вчинені за попередньою змовою з ОСОБА_15, судом порушені зазначені вище вимоги КПК України та загальні засади кримінального судочинства, а саме, передбачені п. 10 ст. 7 КПК України принципи презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини.

За таких обставин посилання суду на вчинення ОСОБА_15 крадіжок у ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_14 за попередньою змовою групою осіб підлягає виключенню з мотивувальної частини вироку.

Довід апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні про необґрунтоване виправдання ОСОБА_3 за епізодом крадіжки майна у ОСОБА_16 є безпідставним, оскільки судом всебічно та повно досліджені надані докази за цим епізодом, а саме пояснення обвинуваченого ОСОБА_3, який заперечував свою причетність до крадіжки, пояснення обвинуваченого ОСОБА_2, який стверджував, що цю крадіжку він вчинив з ОСОБА_15, свідка ОСОБА_17 про придбання їм телевізора у ОСОБА_15, вилучення телевізора у цього ж свідка, вилучення інших речей у свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19, які вони придбали у ОСОБА_15

Таким чином, обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні крадіжки у ОСОБА_16 в суді першої інстанції свого підтвердження не знайшло.

З наведеного слідує, що суд першої інстанції, виправдавши ОСОБА_3 за вказаним епізодом обвинувачення, дійшов правильного висновку, а доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні правильності цього висновку не спростовують.

Беручи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 392, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 419, 420 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити частково.

Апеляційну скаргу з доповненням обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Валківського районного суду Харківської області від 4 березня 2015 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині призначеного їм покарання скасувати і ухвалити новий вирок, яким призначити покарання:

ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185 КК України 2 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 185 КК України 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, визначити ОСОБА_2 покарання 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до цього покарання частково приєднати частину покарання, невідбуту за вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 19 липня 2012 року 1 рік позбавлення волі і призначити ОСОБА_2 остаточне покарання 5 років 6 місяців позбавлення волі.

ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 185 КК України 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначеного покарання і частини покарання невідбутої за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова - 2 роки позбавлення волі і визначити ОСОБА_3 остаточне покарання 6 років позбавлення волі.

Цей же вирок щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 змінити.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду на визнання обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_2 «вчинення злочину не відбувши повністю покарання за попереднім вироком», а ОСОБА_3 - «вчинення нового злочину в період відбування покарання».

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду на вчинення ОСОБА_15 крадіжок у ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_14 за попередньою змовою групою осіб.

Вважати, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили крадіжки у ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_14 за передньою змовою з іншою особою.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженими - в той самий строк з дня вручення їм копій вироку.

Головуючий -

Судді: