Рішення № 47216846, 22.07.2015, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Дронська І.О.

Справа № 415/3951/13-ц

Провадження № 22ц/782/194/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2015року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

Головуючого: Дронської І.О.

суддів: Карташова О.Ю., Оробцової Р.І.,

при секретарі Веселові С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 в інтересах відповідача ОСОБА_3 на заочне рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 29 листопада 2013року у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, який у подальшому уточнювався, посилаючись на те, що 09.01.2008року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № LGY0G10000002781, відповідно умов якого відповідач ОСОБА_5 отримала кредит у розмірі 85000грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості та з кінцевим терміном повернення - 09.01.2015року. У забезпечення виконання умов кредитного договору 10.01.2008року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачами було укладено договір іпотеки № LGY0G10000002781, за умовами якого відповідачі передали банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 67,20 кв.м, житловою площею 41,00 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_1, вартістю, відповідно до обумовленої сторонами ціни - 115000,00грн.

У звязку з порушенням ОСОБА_5 зобовязань за кредитним договором, станом на 28.05.2013року виникла заборгованість у сумі 144901,60грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 85644,11грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 17969,21грн.; пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором в сумі 28095,41грн.; штрафу ( процентна складова) в сумі 13172,87грн. Просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № LGY0G10000002781 від 09.01.2008року у розмірі 144901,60грн. звернути стягнення на квартиру загальною площею 67,20 кв.м, житловою площею 41,00 кв.м., яка розташована за адресою АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ( на підставі договору іпотеки № LGY0G10000002781від 10.01.2008року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені Відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документі на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселити ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованої за адресою АДРЕСА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входить питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири. Стягнути з відповідачів судові витрати.

Заочним рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 29.11.2013року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № LGY0G10000002781 від 09.01.2008року, укладеним ОСОБА_5 з ПАТ КБ «ПриватБанк», що утворилась станом на 28.05.2013року у загальній сумі 144901,60грн., у складі якої: 85644,11грн сума неповернутих кредитних коштів; 17969,21грн. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; 28095,41грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором; 13172,87грн - штраф фіксована частина,- звернуто стягнення на предмет іпотеки: житлову квартиру №44, що розташована у житловому будинку № 167 по вулиці Московська у м.Лисичанську, Луганської області загальною площею 67,20 кв.м, з них житлова площа- 41,00 кв.м., яка належить ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, - шляхом її продажу будь-якій особі-покупцеві у порядку, встановленому ст..38 Закону України «Про іпотеку», з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмету іпотеки за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, встановленої на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на вказану нерухомість.

Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 із житлової квартири №44, що розташована у житловому будинку № 167 по вул..Московська, у м.Лисичанську, Луганської області зі зняттям з реєстраційного обліку місця їх проживання за вказаною адресою.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати, понесені на сплату судового збору в сумі 521,24грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати, понесені на сплату судового збору в сумі 521,24грн..

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати, понесені на сплату судового збору в сумі 521,24грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_2, в інтересах відповідача ОСОБА_3, подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив визнати незаконним та скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі за необґрунтованістю.

Сторони, яких було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи у судове засідання не зявились, причин неявки суду не повідомили, заяв щодо відкладення розгляду справи від останніх не надійшло.

Справу розглянуто на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України, без участі сторін, за участю апелянта ОСОБА_2

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, осіб, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного зясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам у повній мірі рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що 09.01.2008року між сторонами - ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № LGY0G10000002781, відповідно до п.п. 1.1, 1.3 цього договору позивач зобовязався видати відповідачу ОСОБА_5 кредит у сумі 85000грн. на строк до 09.01.2015року шляхом видачі готівки для поліпшення якості житлової квартири АДРЕСА_3.

Сторони домовились, що проценти за користування кредитом становлять 15% на рік від суми залишку заборгованості, (п.1.1.кредитного договору).

Сплата щомісячного платежу на погашення заборгованості за платежами ( погашення тілу кредиту та відсотків) в розмірі не менше 1650,18грн. щомісяця до 09 числа, починаючи з наступного місяця після укладання договору, розрахованого згідно формули, зазначеної у п.2.4. кредитного договору.

За порушення відповідачем зобовязання з погашення кредиту останній сплачує пеню в розмірі 0,15 відсотків від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочки (п.6.3.кредитного договору.)

За прострочення сплати щомісячних платежів, визначених у п.п.1.1,2.4. сторони домовились про підвищення відсоткової ставки у два рази, яка нараховується на суму залишку неповернутого кредиту з дати виникнення заборгованості,( п.п.6.5,6.2.кредитного договору).

У разі порушення строків платежів більше ніж на 30днів сторони домовились про встановлення штрафу у розмірі 10% від суми невиконаного зобовязання,( п.п.6.6.)

У разі порушення строків платежів понад два місяці, зокрема, оплата заборгованості не в повному обсязі, відповідач зобовязався повернути всю суму кредиту (залишок заборгованості) на протязі 30 днів з дати отримання відповідної вимоги,( п.п.6.3., 5.2.4.).

На забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_5 зобовязань за кредитним договором між сторонами було укладено договір поруки, а також 10.01.2008року між відповідачами та позивачем було укладено договір іпотеки № LGY0G10000002781, предметом якого виступає належна останнім житлова квартира №44, що розташована у житловому будинку № 167 по вулиці Московська у м. Лисичанську, загальною площею 67,20 кв.м, житловою площею 41,00 кв.м., відомості про яку ( обєкт обтяження іпотекою) внесено до Єдиного реєстру заборони відчуження обєктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, приватним нотаріусом, що посвідчував зазначений договір.

Відповідач ОСОБА_5 зобовязання за кредитним договором у повній мірі не виконує.

Листом від 29.04.2013року позивач повідомив відповідачів про порушення відповідачем ОСОБА_5 зобовязань за кредитним договором, в якому вимагав добровільно звільнити житлове приміщення, що є предметом іпотеки, на протязі 30 днів від дня отримання цього повідомлення.

Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи та сторонами не заперечувались.

Також судом першої інстанції встановлено, що станом на 28.05.2013року загальна сума заборгованості за кредитом відповідача ОСОБА_5 становить суму 144901,60грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 85644,11грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 17969,21грн.; пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором в сумі 28095,41грн.; штрафу ( фіксована частина) в сумі 13172,87грн.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості, що склався станом на 28.05.2013року відповідачами та апелянтом не спростований, іншого розрахунку заборгованості останніми суду не надано.

На підставі зазначеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», встановивши наявність у позивача права вимагати сплати відповідачем всієї суми заборгованості, яка утворилась за кредитним договором, про що останній був повідомлений належним чином, та задовольнив вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, загальна сума якої складає 144901,60грн. та в частині виселення відповідачів із житлової квартири, що є предметом іпотеки.

Проаналізував наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, всі докази, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, дійшов правильного висновку про наявність кредитної заборгованості та задоволення вимог банку шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок її погашення, але допустив порушення норм матеріального права в частині визначення суми штрафу, помилково зазначивши, що це фіксована частина, а не процента складова, та зарахував у загальну суму заборгованості за кредитом суму штрафу, з нарахуванням одного виду неустойки на інший вид, що є недопустимим, що, у свою чергу потягло неправильне визначення загальної суми заборгованості за кредитом та розміру судових витрат, що стягнуті з відповідачів.

Як вбачається з положень ст. 549 ЦК України, пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, які обчислюються у відсотках саме від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання, при цьому можливість нарахування одного виду неустойки на інший вид є недопустимим.

Одночасне стягнення двох видів неустойки за несвоєчасне виконання одного й того самого грошового зобов'язання суперечить ст. 61 Конституції України та загальним засадам цивільного законодавства.

Такий висновок узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі№ 6-47цс12.

Колегія суддів вважає за необхідне, оскільки судом першої інстанції в цій частині допущене грубе порушення норм матеріального права, з урахуванням відсоткової ставки, передбаченої договором, розміру заборгованості ( без урахування пені в сумі 28095,41грн.), зменшити розмір штрафу (процентної складової) з 13172,87грн. до 10363,33грн., та, у свою чергу, зменшити розмір загальної заборгованості за договором іпотечного кредиту з 144901,60грн. до 142092,06грн.

Щодо штрафу ( фіксована частина), то позивачем вимога про його стягнення не заявлялась і відповідно до наданого позивачем розрахунку, а.а.с.7,8, складає «0,00».

Крім того, суд першої інстанції, вірно відмовивши у задоволенні позовних вимог щодо надання позивачеві ( іпотекодержателю) права на продаж предмету іпотеки будь-якій особі-покупцеві саме від імені відповідачів, а не від свого імені іпотекодержателя, безпідставно надав позивачу окремі уповноваження іпотекодавця.

Зі змісту п.п.4.3. Іпотечного договору № LGY0G10000002781 від 10.01.2008року вбачається, що даний пункт є застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке надає право Іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки, на підставі цього договору, шляхом, у т.ч. й продажу від свого імені Предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст..38 Закону України «Про іпотеку», а.с.20.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що будь-яке окреме уповноваження іпотекодавця при наявності права у іпотекодержателя на продаж предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі з укладанням договору купівлі-продажу, не потрібно ( ч.5 ст.38 Закону України «Про іпотеку»).

А тому, визнання судом першої інстанції за іпотекодержателем прав щодо: отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстрації правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; проведення дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на вказану нерухомість, не відповідає процедурі відчуження іпотекодержателем предмета іпотеки, яка встановлена Законом України «Про іпотеку».

Крім того, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо порядку визначення початкової ціни предмета іпотеки, а також відносно задоволення вимоги банку щодо виселення відповідачів із квартири, яка передана в іпотеку, при встановлених обставинах справи, не відповідають нормам матеріального права.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів із квартири, що є предметом іпотеки, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно зіст. 14 ЦК Україницивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно дост. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, іншихактів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов тавимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку»у разіневиконанняабоненалежного виконання боржником основногозобов'язанняіпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язаннямшляхомзверненнястягненняна предмет іпотеки.

Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Зі змістуст. 35 Закону України «Про іпотеку»вбачається, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилаєіпотекодавцю та боржнику,якщо він є відмінним від іпотекодавця,письмову вимогу проусуненняпорушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань,вимогапровиконанняпорушеного зобов'язанняунеменш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержательвправіприйняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до вимогст. 39 Закону України «Про іпотеку»у разі задоволення судом позову прозверненнястягненняна предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмірвимогта всі його складові,що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодозабезпеченнязбереженняпредметаіпотекиабо передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу,встановленоїстаттею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Також, згідно із чч. 1, 2 ст. 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою ст. 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у ч. 1 якої передбачені підстави виселення. Частина третя ст. 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

Отже,за змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

Таким чином, ч.2 ст.109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року № 6-39цс15.

Між тим, встановивши, що позивачем 29.03.2013року на адресу відповідачів - іпотекодателів направлялася вимога щодо добровільного звільнення квартири предмета іпотеки та наміру банку звернутися до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки та примусове виселення та зняття з реєстрації відповідачів, судом першої інстанції невірно зроблено висновок про можливість одночасного задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та позовних вимог про виселення мешканців, оскільки судом не прийнято до уваги те, що відповідно до п.1.3. договору про іпотечний кредит ( кредитного договору) № LGY0G10000002781 від 09.01.2008року кредит надавався не на придбання квартири за кошти кредиту, а на поліпшення якості цієї квартири, яка, відповідно до п.1.1 іпотечного договору від 10.01.2008року № LGY0G10000002781 передана відповідачами в іпотеку з метою забезпечення належного виконання зобовязання, що випливає з Договору про іпотечний кредит, а.с.19.

Установивши у справі, яка переглядається, що в іпотеку передано квартиру, яка була придбана не за рахунок отриманих кредитних коштів, а кредитні кошти надавались на поліпшення цієї квартири, колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів, відповідно до реєстрації мешканців квартири, із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла, а тому позовні вимоги в частині виселення із зняттям з реєстрації задоволенню не підлягають.

Щодо початкової ціни предмета іпотеки.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.39 Закону України «Про Іпотеку» у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч.6 ст.5 Закону України «Про іпотеку» вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодателем та іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним субєктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Як вбачається з п.п. 1.3.2 Іпотечного договору № LGY0G10000002781 від 10.01.2008року Іпотечного договору № LGY0G10000002781 від 10.01.2008року оціночна та узгоджена сторонами вартість Предмету іпотеки, визначена шляхом оцінки Предмету іпотеки згідно із звітом про оцінку від 27.12.2007року, складеного «ПриватБанком» і становить 115000,00грн.

Колегія суддів не погоджується з визначенням судом першої інстанції початкової ціни предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, встановленої на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності, як таке, що суперечить вимогам ст..ст.39,43 Закону України «Про іпотеку», оскільки виходячи зі змісту поняття «ціна» як форма грошового вираження вартості товару, послуг тощо у розумінні норми ст..39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки означає встановлення її в рішенні суду в грошовому вираженні, визначеної процедурою, передбаченою ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Колегія суддів вважає, що початкова ціна при реалізації предмета іпотеки спірної квартири не може бути нижчою, ніж вартість предмета іпотеки спірної квартири, яка була узгоджена сторонами іпотечного договору у сумі 115000,00грн.

Заперечення щодо такої оцінки від відповідачів та апелянта до суду не надійшло.

Також до суду не надходило клопотання щодо проведення відповідної судової експертизи для встановлення іншої ціни предмета іпотеки.

Колегія суддів вважає співмірними розмір суми заборгованості за кредитом та вартість іпотечного майна, оскільки розмір заборгованості за кредитом є більшим, ніж вартість предмету іпотеки.

Зазначене повністю узгоджується з Правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у Постанові від 10 червня 2015року у справі № 6-449цс15, яка, відповідно до положень ст..360-7 ЦПК України є обовязковою.

Щодо доводів апеляційної скарги, які стосуються договору поруки, то колегія суддів не вбачає підстав для їх дослідження, оскільки договір поруки та зобовязання, які з нього витікають у відношенні до поручителя ОСОБА_3 не були предметом позову та предметом судового розгляду, а тому колегія суддів їх відхиляє.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне зясування судом обставин, що мають значення по справі;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частинах визначення розміру загальної заборгованості за договором іпотечного кредиту, розміру штрафу, визначення порядку встановлення початкової ціни предмета іпотеки, із скасуванням в частинах надання позивачеві зайвих повноважень, що не відповідає процедурі відчуження іпотекодержателем предмета іпотеки, яка встановлена Законом України «Про іпотеку», примусового виселення відповідачів зі зняттям з реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідачів пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах відповідача ОСОБА_3, задовольнити частково.

Заочне рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 29 листопада 2013року змінити в частинах визначення розмірів загальної заборгованості, штрафу ( процентна складова) та суми судового збору, а також порядку визначення початкової ціни предмету іпотеки та скасувати рішення в частинах надання банку повноважень щодо отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстрації правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведення дій щодо оформлення та отримання дублікатів правовстановлюючих документів на вказану нерухомість, а також виселення ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 із житлової квартири зі зняттям з реєстрації місця їх проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк», задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № LGY0G10000002781 від 09.01.2008року, укладеним ОСОБА_5 з Публічним акціонерним товариством ОСОБА_4 «ПриватБанк», що утворилась станом на 28 травня 2013року у загальній сумі 142092,06грн., що складається з із заборгованості за кредитом в сумі 85644,11грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 17969,21грн.; пені за несвоєчасне виконання зобовязань за договором в сумі 28095,41грн.; штрафу ( процентна складова) в сумі 10363,33грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, відповідно до іпотечного договору № LGY0G10000002781 від 10.01.2008року, житлову квартиру № 44, що розташована у житловому будинку № 167 по вулиці Московська у м.Лисичанську, Луганської області загальною площею 67,20 кв.м, з них житлова площа- 41,00 кв.м., яка належить до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, шляхом її продажу будь-якій особі-покупцеві у порядку, встановленому ст..38 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною не нижчої 115000,00 (ста пятнадцяти тисяч) гривень, для задоволення за рахунок предмету іпотеки майнових вимог Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 банк «ПриватБанк» за договором іпотечного кредиту.

У задоволенні іншої частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк», відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» судові витрати, понесені на сплату судового збору в сумі 473,64грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» судові витрати, понесені на сплату судового збору в сумі 473,64грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» судові витрати, понесені на сплату судового збору в сумі 473,64грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: