Ухвала суду № 47214057, 20.07.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7126/15 Справа № 201/14776/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Варенко О.П.

Категорія 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Варенко О.П.,

суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Назаренко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про повернення безпідставно набутих грошових коштів внаслідок вчинення нікчемного правочину,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 15.12.2009 року на Товарній біржі «Український Земельно-промисловий Інвестиційний Ресурс» укладено дві біржові угоди купівлі -продажу майна збанкрутілого сільськогосподарського кооперативу «Мир»: біржовий договір №17/12, згідно якого він придбав за 8000 грн. приміщення складу для зерна, площею 600 кв.м., розташованого по вул. Снісаренко, 26 с.Новогригорівка Васильківського району Дніпропетровської області, а також договір купівлі-продажу майна № 016/12, згідно якого він придбав за 19000 грн. будівлю колишнього гаражу вантажних автомобілів, площею 590 кв.м., розташованого в с.Новогригорівка вул. Шевченка, 88а Васильківського району Дніпропетровської області. Продаж здійснювався від імені СК «Мир» арбітражним керуючим ОСОБА_3, який діяв на підставі ліцензії АБ №116229 та згідно ухвали Господарського суду Дніпропетровської області у справі №Б15/178-08 від 04.08.2008р. про банкрутство. Майно передано за актами прийому передачі. Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 12.05.2011 року, залишеним без змін в частині його вимог рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.09.2011 року відмовлено у визнанні правочинів недійсними. Проте, під час укладення цих правочинів відповідач ввів його в оману з метою особистого збагачення, повідомивши хибні відомостей про обставини правочину, зокрема, про анулювання ліцензії арбітражного керуючого. Отже відповідач умисно діяв без відповідних повноважень продавця, що призвело до укладення нікчемного правочину, внаслідок чого він поніс збитки у вигляді сплати арбітражному керуючому ОСОБА_3 8000 грн. та 19000 грн. за договорами купівлі-продажу, а також у вигляді витрат в сумі 3050 грн. біржового збору та витрат в сумі 2637,65 грн. за виготовлення технічної документації. Всього збитки становлять 32 687,65 грн., які він просить стягнути на свою користь з відповідача як кошти за нікчемним правочином.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 червня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про повернення безпідставно набутих грошових коштів внаслідок вчинення нікчемного правочину відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Вислухавши учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.12.2009 року на Товарній біржі «Український Земельно-промисловий Інвестиційний Ресурс» укладено дві біржові угоди купівлі-продажу майна збанкрутілого Сільськогосподарського кооперативу «Мир»: біржовий договір №17/12, згідно якого ОСОБА_2 придбав за 8000 грн. приміщення складу для зерна, площею 600 кв.м., розташованого по вул. Снісаренко, 26 в с. Новогригорівка Васильківського району Дніпропетровської області, а також договір купівлі-продажу майна № 016/12, згідно якого ОСОБА_2 придбав за 19000 грн. будівлю колишнього гаражу вантажних автомобілів, площею 590 кв.м., розташованого в с. Новогригорівка вул. Шевченка, 88а Васильківського району Дніпропетровської області (а.с.15, 19).

Майно передано за актами прийому передачі (а.с. 16, 20).

З договорів вбачається, що продаж здійснювався від імені СК «Мир» арбітражним керуючим ОСОБА_3, який діяв на підставі ліцензії АБ №116229, згідно ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2008 року у справі №Б15/178-08 про банкрутство та протоколу загальних зборів кредиторів СК «Мир».

Згідно рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 12.05.2011 року (а.с.41-46) ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні вказаних договорів купівлі-продажу недійсними та визнанні права власності на придбане майно. Позивач посилався на те, що ОСОБА_3 не мав необхідних документів та повноважень на продаж майна: свідоцтва про право власності, витягів, реєстраційних документів.

Судом у даній справі встановлені були такі обставини щодо повноважень арбітражного керуючого. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у справі №Б15/178-08 про банкрутство СК «Мир» повноваження арбітражного керуючого ОСОБА_3 підтверджені ліцензією АВ № 482011, яка продовжена до 04.02.2010 року. Однак, в біржових договорах вказана ліцензія арбітражного керуючого ОСОБА_3 АБ №116229, яка згідно наказу Державного департаменту з питань банкрутства Мінекономіки України від 26.06.2009 року № 87 анульована. Тобто, при оформленні біржового договору повноваження продавця (арбітражного керуючого) не підтверджені належним чином.

Оцінюючи обставини у даній справі суд дійшов висновку, що продаж майна СК «Мир» відбувся не у відповідності із вимогами Законів України «Про товарну біржу», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Тому ці договори згідно ст. 220 ЦК України є нікчемним. При розгляді даної справи не підтвердилися доводи ОСОБА_2, що ним виконані всі обовязки покупця, а ОСОБА_3 передано йому нерухоме майно, але останній ухиляється від нотаріального посвідчення спірних договорів, оскільки спростувалися Угодою про поновлення договору оренди землі від 22.06.2006 року, укладеною Павлівською сільською радою Васильківського району як орендодавцем та СФГ «Вихрь» як орендарем та актом від 22.07.2010 року про використання цих споруд СФГ «Вихрь» з 2000 року. Отже, спірне майно продавцем - арбітражним керуючим ОСОБА_3 покупцеві ОСОБА_2 фактично не передавалось, а акти прийому передачі майна не відповідають дійсності.

Васильківський районний суд Дніпропетровської області, посилаючись на п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», згідно якого статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, своїм рішенням від 12.05.2011 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 (а.с. 41-46).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.09.2011 року рішення суду першої інстанції в частині вимог ОСОБА_2 про визнання спірних договорів недійсними, визнання права власності залишено без змін (а.с. 47, 48).

Згідно із ч. ст. 60 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що угоди, укладені між ОСОБА_2 та СК «Мир», від імені якого діяв арбітражний керуючий, призначений ухвалою господарського суду як службова особа підприємства.

Отже, сторонами угод є ОСОБА_2 та СК «Мир», а не арбітражний керуючий ОСОБА_3, до якого заявлені вимоги про відшкодування збитків.

У пункті 3 спірних договорів, визначено, що плата за продане майно перераховується на розрахунковий рахунок продавця або готівкою в касу продавця в розмірі 100%. Продавцем майна є СК «Мир».

Згідно квитанцій до прибуткового касового ордеру від 15.12.2009 року (а.с.23, 24) кошти в сумі 8000 грн. та 19000 грн. передані позивачем до каси СК «Мир». На договорах та квитанціях містяться печатки даного підприємства.

Згідно ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2012 року по справі № Б15/178-08 відбулася ліквідація СК «Мир», воно виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 102-103).

Із вимогами про відшкодування збитків в сумі 32687грн.65коп. позивач, відповідно до абз.1-3 п.9 ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» із заявою про свої кредиторські вимоги до ліквідатора СК «Мир» не звертався, тому вони не включені до реєстру вимог кредиторів відповідно до п.5 ст. 31 Закону і вважаються погашеними. Ухвалою господарського суду від 01.03.2012 року банкрут СК «Мир» за рахунок ліквідаційної маси задовольнив заявлені вимоги кредиторів, активів більше не залишилось, тому процедура ліквідації і була закінчена.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись ст.ст.22, 23, 216, 229, 230, 241, ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції не в повній мірі зясував обставини справи та надав неналежну оцінку наданим доказам та поясненням учасників процессу, зокрема про те, що під час укладення спірних договорів купівлі продажу арбітражний керуючий ОСОБА_3 не мав належних повноважень, так як його ліцензія АБ №116229 була анульована згідно наказу Державного департаменту з банкрутства Міністерства Економіки України від 26.06.2009 року №87, не можуть бути прийняті судом до уваги.

Згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» арбітражний керуючий, відповідно до ухвали господарського суду, виступає у якості розпорядника майна, керуючого санацієй або ліквідатором. Для виконання своїх повноважень арбітражному керуючому необхідно мати не лише ліцензію, а й відповідну ухвалу господарського суду про призначення арбітражного керуючого у справі.

Відповідно до ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2008 року у справі №Б15/178-08 арбітражний керуючий ОСОБА_3 був призначений ліквідатором СК «МИР».

Дійсно ліцензія серії АБ №116229, яка видана на строк з 24.02.2005 року по 23.02.2010 року на імя ОСОБА_3 була анульована наказом Державного департаменту з банкрутства Міністерства Економіки України від 26.06.2009 року №87, проте 10.07.2009 року була видана нова - серії АВ №482011, сторок дії якої з 10.07.2009 року по 09.07.2014 року. Тому доводи апелянта про те, що під час укладення спірних договорів 15.12.2009 року арбітражний керуючий діяв без повноважень, безпідставні.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки обставинам, встановленим рішеннями Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2011 року та Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19.09.2011 року, а саме: під час укладення біржових договорів купівлі-продажу майна, останнє на законних підставах понад 10 років перебувало у користуванні СФГ «Вихрь», яке мало першочергове право на придбання майна, що було приховано арбітражним керуючим з метою збагачення, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначене було досліджено судом першої інстанції та надана належна правова оцінка.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вірно прийшов до висновку щодо можливості застосування правил реституції лише до СК «МИР», а не до арбітражного керуючого ОСОБА_3, також не можуть бути прийняті судом до уваги.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні угоди укладені між ОСОБА_2 та СК «Мир», від імені якого діяв арбітражний керуючий, призначений ухвалою господарського суду як службова особа підприємства. Отже, сторонами угод є ОСОБА_2 та СК «Мир», а не арбітражний керуючий ОСОБА_3, до якого заявлені вимоги про відшкодування збитків.

У пункті 3 спірних договорів визначено, що плата за продане майно перераховується на розрахунковий рахунок продавця або готівкою в касу продавця в розмірі 100%. Продавцем майна є СК «Мир».

Згідно квитанцій до прибуткового касового ордеру від 15.12.2009р. (а.с.23, 24) кошти в сумі 8000 грн. та 19000 грн. передані позивачем до каси СК «Мир». На договорах та квитанціях містяться печатки даного підприємства.

Таким чином, порушувати питання щодо застосування реституції можливо лише відносно сторін правочину ОСОБА_2 та СК «Мир».

Решта доводів, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, порушень матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: О.П.Варенко

Судді: В.С.Городнича

ОСОБА_5