Ухвала суду № 4720826, 25.08.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

_____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2009 року № К-11838/08 (№ К-15462/08)

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного комерційного банку «Юнекс»та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 05.08.2008року

у справі№ 25/61-Агосподарського суду м. Києва

за позовомАкціонерного комерційного банку «Юнекс»

доСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

проскасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач АКБ «Юнекс» звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою господарського суду м. Києва від 20.04.2006 року позов задоволено повністю та скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 14.10.2005 року № 0001082301/0, № 0001102301/0, від 22.12.2005 року № 0001082301/1, № 0001102301/1, від 09.03.2006 року № 0001082301/2, № 0001102301/2.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2008 року постанову господарського суду м. Києва від 20.04.2006 року частково скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АКБ «Юнекс» до СДПІ в м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень від 14.10.2005 року № 0001082301/0, від 22.12.2005 року № 0001082301/1, від 09.03.2006 року № 0001082301/2 відмовлено. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, АКБ «Юнекс» та СДПІ в м. Києві по роботі з великими платниками податків оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

АКБ «Юнекс» в поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2008 року в частині часткового скасування постанови суду першої інстанції та залишення в силі постанови господарського суду м. Києва від 20.04.2006 року.

СДПІ в м. Києві по роботі з великими платниками податків, посилаючись на те, що в частині задоволених позовних вимог постанова апеляційного господарського суду прийнята з порушенням норм матеріального права, просить скасувати її у вказаній частині та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що СДПІ в м. Києві по роботі з великими платниками податків була здійснена позапланова виїзна перевірка дотримання АКБ «Юнекс» вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2002 року по 31.03.2005 року, за результатами якої складено акт від 05.10.2005 року № 561/23-1/20023569.

На підставі вказаного акту 14.10.2005 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001082301/0, яким позивачу, за порушення підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5, підпункту 12.1.1 пункту 12.1, підпункту 12.2.1, підпункту 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (далі Закон № 334/94-ВР) та підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державним цільовими фондами» (далі Закон № 2181-ІІІ), визначено суму податкового зобовязання за платежем: «податок на прибуток банківських організацій» у розмірі 519436,13 грн., в тому числі, 346290,75 грн. основний платіж, 173145,38 грн. штрафні санкції;

- № 0001102301/0, яким позивачу, за порушення статті 9 розділу ІІ Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року «Про прибутковий податок з громадян», визначено суму податкового зобовязання за платежем: «податок з доходів найманих працівників» у розмірі 657,81 грн., в тому числі, 219,27 грн. основний платіж, 438,54 грн. штрафні санкції.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.

Скарги позивача контролюючими органами були залишені без задоволення.

За результатами розгляду скарг позивача в адміністративному порядку відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.12.2005 року № 0001082301/1, № 0001102301/1, від 09.03.2006 року № 0001082301/2, № 0001102301/2.

Судом першої інстанції прийнято рішення, яким скасовано вищевказані податкові повідомлення-рішення СДПІ в м. Києві по роботі з великими платниками податків.

Однак суд апеляційної інстанції частково не погодився з висновками суду першої інстанції та прийняв рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Як встановлено судами, АКБ «Юнекс» уклав договори із ЗАТ «ММЗ» та ТОВ «Триал» про надання короткострокових кредитів (овердрафтів), для надання яких були відкриті поточні рахунки. Станом на 31.03.2005 року на цих рахунках у позичальників обліковувалися суми овердрафту (фактично не надані позичальникам) у сумі відповідно 3620000,00 грн. та 813932,73 грн.

Протоколами засідань кредитного комітету зазначені операції по наданню овердрафтів було класифіковано як нестандартні та сформовано під зобовязання з кредитування в І кварталі 2005 року страховий резерв у сумі 443393,28 грн. за рахунок валових витрат.

В абзаці третьому пункту 1.1 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, що затверджене постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 року № 279, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 03.08.2000 року за № 474/4695 (далі - Положення) вказано, що податковий облік регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Посилання суду першої інстанції на Положення, як на підставу для віднесення до складу валових витрат страхового резерву сформованого під зобовязання з кредитування, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, є безпідставним, оскільки вказане Положення регламентує порядок формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків в фінансовому обліку та ніяким чином не регламентує відображення таких резервів в податковому обліку, про що зазначається в самому Положенні. Порядок відображення в податковому обліку (за рахунок валових витрат) сформованих банками страхових резервів для відшкодування можливих втрат по основному боргу регулюється виключно Законом України № 334/94-ВР.

Вказане Положення в податковому обліку використовується лише з метою класифікації заборгованості на стандартну чи нестандартну, в інших випадках не підлягає застосуванню для цілей податкового обліку.

Підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до підпункту 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 цього Закону, будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів, зобовязані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Підпункт 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 зазначеного Закону визначає, що з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

З наведених положень Закону № 334/94-ВР вбачається, що створення страхового резерву за рахунок валових витрат (в податковому обліку) можливе виключно у випадках наявності боргу (грошового) перед банківською установою.

Враховуючи те, що станом на 31.03.2005 року кредитні кошти обліковувались на поточних рахунках в сумі 186067,27 грн., а ЗАТ «ММЗ» в сумі 0,00 грн. банком не дотримано порядок, що передбачений статтею 12 Закону № 334/94-ВР при формуванні страхового резерву з подальшим його віднесенням до складу валових витрат (тобто формування страхового резерву за рахунок податкового обліку), то створення банком страхового резерву в І кварталі 2005 року у розмірі 443393,28 грн. з віднесенням його до складу валових витрат є безпідставним, оскільки в даному випадку основний борг позичальників перед банком відсутній, а були лише зобовязання банку перед позичальниками в межах наведених вище договорів з овердрафту з кредитування.

Наведене спростовує висновок суду першої інстанції, що позивачем правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства витрати на формування страхового резерву за операціями з надання овердрафтів віднесені до складу валових витрат у І кварталі 2005 року та свідчить про порушення підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5, підпункту 12.2.1 та підпункту 12.2.2. пункту 12.2 статті 12 Закону № 334/94-ВР.

Абзац другий пункту 1.1 Положення вказує, що резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Тобто саме ризик неповернення коштів викликає необхідність формування страхового резерву.

Слід зазначити, що в даному випадку, ризику неповернення коштів не було, оскільки такі кошти на момент формування банком страхових резервів за рахунок податкового обліку, в межах укладених договорів про надання короткострокових кредитів (овердрафтів), фактично в кредит надані не були, а були тільки зарезервовані банком кошти на позабалансових рахунках.

Таке резервування банком коштів було необхідне виходячи з самого поняття «овердрафт». З метою виконання умов договору про надання своєму надійному клієнту овердрафту банк зобовязаний мати вільні кошти для здійснення оплати господарської операції клієнта, в разі перевищення суми такої операції залишку коштів на кореспондентському рахунку клієнта, з яким укладено такий договір в межах визначеної суми, встановленої цим договором.

Зазначене вище підтверджує те, що в даному випадку не виникало ризику неповернення основного боргу (ризику неповернення коштів), оскільки кошти в кредит банком фактично не надавалися (дебетове сальдо не виникало), а також договори з кредитування у формі овердрафтів укладаються лише з надійними клієнтами.

Щодо епізоду, повязаного з безпідставним віднесенням позивачем в І кварталі 2003 року до складу валових витрат суми 784808,11 грн., як суми врегулювання сумнівної заборгованості, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

В межах кредитного договору, укладеного з ТОВ «Виробничо-комерційною фірмою «Промінь ЛТД», банком було надано кредит на ведення уставної діяльності у сумі 440000,00 грн. на строк до 05.07.1999 року зі сплатою 65 % річних. У забезпечення кредитного договору було укладено договір застави, який не було завірено нотаріально.

Позичальник зобовязань за кредитним договором не виконав.

Позивач, посилаючись на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2002 року № 10/235 про стягнення з ТОВ «ВКФ «Промінь ЛТД» на його користь суми заборгованості, що виникла в межах даного кредитного договору, а також на постанову про відкриття виконавчого провадження від 26.02.2003 року та керуючись підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94-ВР було віднесено в І кварталі 2003 року суму нарахованих процентів за вказаним кредитним договором у розмірі 784808,11 грн. до складу валових витрат.

Суд першої інстанції зробив висновок про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат в І кварталі 2003 року суми зазначених процентів, однак суд апеляційної інстанції обґрунтовано не погодився з такою правовою позицією, з огляду на слідуюче.

Відповідно до підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94-ВР платник податку продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій, зокрема, платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, протягом І кварталу 2003 року банк не звертався до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця (постачальника за кредитним договором) або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна, оскільки позов до суду про стягнення заборгованості АКБ «Юнекс» подано 26.06.2002 року, а рішення суду про задоволення позовних вимог прийнято 10.12.2002 року. У такому випадку підпункт 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94-ВР не застосовується.

Щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14.10.2005 року № 0001102301/0, від 22.12.2005 року № 0001102301/1 та від 09.03.2006 року № 0001102301/2, якими позивачу визначено податкове зобовязання по податку з доходів найманих працівників, то колегія суддів погоджується з висновком судів про їх скасування, враховуючи наступне.

Як встановлено судами, підставою донарахування позивачу суми зобовязання за платежем: «податок з доходів найманих працівників» у розмірі 219,27 грн. (основний платіж) та прийняття податкових повідомлень-рішень №№ 0001102301/0/1/2 став висновок контролюючого органу про те, що в порушення розділу II статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», із змінами та доповненнями, з урахуванням вимог абзацу 2 та абзацу 4 підпункту 9.1 пункту 9 розділу II Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993 року № 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 року за № 64, бухгалтерія банку не склала остаточний розрахунок доходу (перерахунок прибуткового податку) за відпрацьований період, в результаті чого не утримано та не перераховано до бюджету прибутковий податок з громадян в сумі 219,27 грн.

Судами в ході розгляду справи досліджено звіт про результати річних перерахунків прибуткового податку з громадян за 2003 рік, який наданий позивачем з відміткою СДПІ в м. Києві по роботі з великими платниками податків про те, що вказаний звіт був наданий контролюючому органу.

Отже, наведеним спростовується висновок податкового органу про те, що позивачем не було складено остаточний розрахунок доходу (перерахунок прибуткового податку) за 2003 рік.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2008 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Акціонерного комерційного банку «Юнекс»та Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податківвідхилити, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.08.2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Брайко А.І.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Федоров М.О.