Ухвала суду № 47192958, 08.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2015 р. м. Київ К/800/38824/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф.,Зайцева М.П.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ярослава»на постановуКиївського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2014 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 рокуу справі№810/6948/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ярослава»доДержавної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської областіпровизнання нечинним, скасування податкового повідомлення-рішення та акту фактичної перевірки,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ярослава» (далі - ТОВ «Ярослава», позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом, у якому просило: - визнати нечинним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської області від 30 вересня 2013 року №0002312302, яким відповідачу визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9692,50 грн.; - скасувати акт фактичної перевірки №00207/101322/30886390 від 10 вересня 2013 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати нечинним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 вересня 2013 року №0002312302, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 вересня 2013 року, на підставі статті 80 Податкового Кодексу України, Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року №637, проведена фактична перевірка суб'єкта господарської діяльності - позивача, у ході якої встановлено, що в період з 21 серпня 2013 року по 27 серпня 2013 року та з 1 вересня 2013 року по 9 вересня 2013 року у касовій книзі підприємства несвоєчасно обліковано та не обліковано готівкові кошти на загальну суму 1938,50 грн., чим порушено пункт 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, про що складено акт від 10 вересня 2013 року №00207/101322/30886390.

На підставі вищевказаного акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 вересня 2013 року №0002312302, яким до ТОВ «Ярослава» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 9692,50 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне податкове повідомлення-рішення ґрунтується на нормах закону.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Так, судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, було встановлено, що надходження готівкових коштів у розмірі 1938,50 грн. за період з 21 серпня 2013 року по 27 серпня 2013 року та з 1 вересня 2013 року по 9 вересня 2013 року до каси підприємства позивача не оформлювались відповідними записами у касовій книзі ТОВ «Ярослава».

За змістом пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

З огляду на зміст наведеної норми, випливає беззаперечний висновок про те, що порядок оприбуткування коштів поставлено в пряму залежність від обраного суб'єктом господарювання та законодавчо дозволеного способу розрахунків, як наслідок, ті господарюючі суб'єкти, що проводять операцій з приймання (видачі) готівки за касовими ордерами використовують касову книгу.

Застосування суб'єктом господарювання РРО або використання РК зумовлює обов'язок ведення книги обліку розрахункових операцій (КОРО).

Насамкінець ті, що при проведенні операцій з приймання (видачі) готівки не застосовують, ані РРО та РК, ані касові ордери, використовують книгу обліку.

Як вбачається з пунктів 2.1.1 та 2.1.3 акта перевірки, позивач використовує РРО та має зареєстровану КОРО на нього. Згідно змісту пункту 2.1.6 акта перевірки остання використана позивачем КОРО - «згідно вимог». А в пункті 2.1.10 акта зазначено, що до перевірки надано касову книгу.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій досліджували та встановлювали факт відсутності записів у касовій книзі ТОВ «Ярослава», в той же час, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, а також в касаційній скарзі позивач посилався на належне ведення ним КОРО та на підтвердження факту оприбуткування надходжень готівки фіскальними звітними чеками.

По-перше, суди попередніх інстанцій вказаним доводам правової оцінки взагалі не надали, не встановили чи відповідають вони дійсності, не з'ясували, в якій спосіб проводяться позивачем розрахунки, яка з книг обліку використовується позивачем чи обидві одночасно та щодо якої з них встановлено податковим органом порушення порядку її ведення, а відтак ці обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

По-друге, ані з судових рішень судів попередніх інстанцій, ані з матеріалів справи, взагалі не вбачається, які саме обставини справи та докази стали підставою для висновку судів про те, що позивач порушив порядок оприбуткування готівки, оскільки в матеріалах справи, серед доказів, що стосуються предмета доказування, наявні лише: нечитабельна в частині висновку та змісту порушення світлокопія акта перевірки, спірне рішення, скарга позивача на це спірне рішення та рішення про результати її розгляду.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки податкового органу стосовно суті порушення, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, з яких би вбачалось за можливе встановити які-небудь обставини у даній справі, а не дослідження та відсутність належної оцінки первинних документів, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судових актів.

Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Отже, судам під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити законне і обґрунтоване рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ярослава» задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2014 року скасувати та направити справу на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді О.А. Веденяпін

А.Ф. Загородній

М.П. Зайцев