Ухвала суду № 47192731, 09.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року м. Київ К/800/66845/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В. Васильченко Н.В. Леонтович К.Г. розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просила: визнати неправомірними дії Кабінету Міністрів України, які призвели до знецінення і втрати її заощаджень в державному Ощадному банку; забов»язати Кабінет Міністрів України виплатити їй заборгованість по особовому рахунку в розмірі 4958206, 43 (чотири мільйони дев'ятсот п'ятдесят вісім тисяч двісті шість гривень, сорок три копійки); заборонити Кабінету Міністрів України проводити приватизацію державного майна до вирішення питання про виплату позивачці заявленої суми.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державою порушено зобов'язання щодо збереження та відновлення реальної вартості заощаджень, які знаходились на особовому рахунку позивача, порушено її права, закріплені Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем відкрито рахунок НОМЕР_1 у територіально відокремленому безбалансовому відділенні №10023/075, що розташоване за адресою: вул.Миру 86, м. Городище Черкаської області, філії Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк» терміном зберігання більше 5-ти років, з відсотковою ставкою 9 %. Станом на 01.01.1992 року залишок коштів на особовому рахунку становив 18952,69 радянських рублів.

18.02.2014 року Позивачем подано до Кабінету Міністрів України Заяву щодо виплати йому відновлених до реальної вартості грошових заощаджень по його особовому рахунку в АТ "Ощадбанк".

Листом Міністерства фінансів України від 27.03.2014 року (вих. №31-11020-34/23-604/1074) позивача повідомлено, що згідно зі ст. 6 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України" компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах згідно із законодавством. Враховуючи обмеженість ресурсів держави, компенсація громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень може здійснюватись лише поетапно відповідно до реальних можливостей державного бюджету.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що чинним законодавством України прямо не передбачено обов»язку Кабінету Міністрів України при розробці проекту закону про Державний бюджет України закладати кошти для виплати заощаджень з компенсаційних рахунків громадян у повному обсязі.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

На підставі Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21.11.1996 № 537/96-ВР (далі - Закон №537) встановлюються зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.

Відповідно до статті 2 Закону № 537 держава зобов'язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.

Статтею 6 Закону №537 визначено, що компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, починаючи з 1997 року та в інших формах відповідно до чинного законодавства.

Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються у Державному бюджеті України окремою статтею.

Порядок проведення компенсаційних виплат, у тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, порядок виплат громадянам України по грошових заощадженнях регулюється відповідними актами: постановами Кабінету Міністрів України на кожний рік в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на поточний рік.

Статтею 7 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" передбачено, що заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

Відповідно до ст. 96 Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Згідно п. 6 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

Аналізуючи вищезазначені норми законодавства, можна дійти до висновку про те, що серед основних функцій Кабінету Міністрів України - розробка та контроль за виконанням Державного бюджету.

Як орган державної влади, Кабінет Міністрів України відповідно до статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Діючим законодавством прямо не передбачений обов»язок Кабінету Міністрів України виділяти кошти в межах Державного бюджету для покриття витрат, пов'язаних із компенсацією заощаджень громадян України відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України".

Рішенням Конституційного Суду України № 13-рп/2001 від 10.10.2001 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 7, 8 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", встановлено, що право власності може бути обмежено. Тобто, в даному випадку мова йде про те, що право власності має охоронятися державою, проте держава вправі встановлювати деякі обмеження щодо можливості власника вільно розпоряджатись своїм майном з метою контролю за користуванням даним майном із врахуванням загальносуспільних інтересів.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: (підписи)