Ухвала суду № 47192683, 25.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2015 року м. Київ К/9991/38310/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року

у справі № 2а-8220/09/1370

за позовом Закритого акціонерного товариства «Завод комунального транспорту»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби

про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Завод комунального транспорту» (далі - ЗАТ «Завод комунального транспорту»; позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби (далі - СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові ДПС; відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 132301/0/6705 від 04 квітня 2008 року, № 122301/0/6706 від 04 квітня 2008 року, № 142301/0/6704 від 04 квітня 2008 року та акту перевірки № 25/23-2/32483661 від 17 березня 2008 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2009 року в позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема, ненаведенням товариством конкретної норми, порушеної контролюючим органом внаслідок проведення розглядуваної перевірки.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року апеляційну скаргу ЗАТ «Завод комунального транспорту» задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2009 року скасовано. Позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 132301/0/6705 від 04 квітня 2008 року, № 122301/0/6706 від 04 квітня 2008 року, № 142301/0/6704 від 04 квітня 2008 року. В частині позовних вимог про визнання нечинним акту перевірки № 25/23-2/32483661 від 17 березня 2008 року провадження у справі закрито.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року та залишення в силі постанови Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2009 року.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ЗАТ «Завод комунального транспорту» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за період з 01 січня 2006 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено акт № 25/23-2/32483661 від 17 березня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та з огляду на порушення товариством підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункту 17.1.2 пункту 17.1, пункту 17.2 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 132301/0/6705 від 04 квітня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 924 850,50 грн. (616 567,00 грн. - основний платіж, 308 283,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 122301/0/6706 від 04 квітня 2008 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого на рахунок в установі банку) податку на додану вартість у розмірі 108 790,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 142301/0/6704 від 04 квітня 2008 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 203 994,00 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 1 203 994,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Визнаючи протиправними та скасовуючи оспорювані акти індивідуальної дії, суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно врахував те, що правильність нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01 січня 2006 року по 30 червня 2007 року вже була предметом перевірки, а саме - виїзної планової з питань дотримання ЗАТ «Завод комунального транспорту» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 30 червня 2007 року, за результатами якої складено акт № 204/23-2/32483661 від 24 грудня 2007 року.

В той же час, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством повторне проведення перевірки передбачено лише пунктом 8 частини 6 статті 11-1 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та пунктом 4 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», в яких зазначено, що вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу. Державна податкова адміністрація України вправі прийняти рішення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності у разі, коли таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.

Втім, як з'ясовано судом апеляційної інстанції, зазначені обставини для проведення повторної перевірки в розглядуваній ситуації були відсутні.

Більш того, наведені законодавчі положення стосуються лише проведення позапланової виїзної перевірки, а не невиїзної документальної, якою, відповідно до пункту 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), вважається перевірка, що проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

А відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові ДПС підстав для проведення повторної перевірки позивача в спірному випадку так, як наслідок, про протиправність такої перевірки.

У разі ж визнання перевірки протиправною з процедурних підстав, така перевірка відсутня як юридичний факт, що свідчить про відсутність у податкового органу компетенції на прийняття податкових повідомлень-рішень.

Адже, така компетенція не виникає в силу лише факту вчинення платником податкового правопорушення, позаяк для винесення податкових повідомлень-рішень контролюючому органу необхідно дотриматись певних умов - спочатку провести перевірку.

Отже, у випадку визнання перевірки протиправною, прийняті за результатами такої перевірки акти індивідуальної дії автоматично підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Маринчак Н.Є.