Рішення № 47178654, 21.07.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 128/4727/14-ц Провадження № 22-ц/772/2093/2015Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 53 Доповідач Голота Л. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Голота Л.О.,

суддів: Жданкін В.В., Марчук В.С.,

при секретарі: Куленко О.В.

з участю: позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційні скарги ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства « Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв»язок» на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02.06.2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв»язок» про зобовязання звільнити з роботи шляхом видачі наказу про звільнення з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України після закінчення відпустки з 20.05.2013 року, стягнення вихідної допомоги, стягнення відпускних, стягнення середнього заробітку при звільненні за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди , -

ВСТАНОВИЛА:

24.09.2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПАТ « Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв»язок» про зобовязання відповідача звільнити його з роботи згідно поданої заяви від 22.03.2013 року, стягнення коштів та моральної шкоди в сумі 5000 грн.

У ході розгляду справи, позивач неодноразово уточнював та збільшував свої позовні вимоги та в кінцевому варіанті позову просив: зобов»язати відповідача звільнити його з роботи шляхом видачі наказу про звільнення з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України після закінчення відпустки, з 20.05.2013 року; стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу у сумі 9197 грн.28 коп., відпускні за 27 днів у розмірі 3849 грн. 93 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та час затримки трудової книжки у розмірі 71152 грн. 41 коп., моральну шкоду в сумі 5000 грн. та судові витрати.

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, ним 23.04.2013 року роботодавцю була подана заява про надання відпустки та звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, однак до цього часу відповідач не звільнив його з роботи, не здійснив відповідні виплати та не повернув трудову книжку, чим порушив трудові права позивача.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02.06.2015 року позов задоволено частково. Поновлено позивачу строк звернення до суду; зобовязано відповідача здійснити звільнення з роботи ОСОБА_2 шляхом видачі наказу про звільнення з роботи на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України після закінчення відпустки строком в 27 календарних днів ( за період 2012- 2013р.р.) з 20.05.2015 року. Стягнуто з ПАТ« Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв»язок» на користь позивача оплату відпускних за 27 календарних днів в розмірі 3365 грн.55 коп.; вихідну допомогу в сумі 9195 грн.78 коп.; оплату за час затримки розрахунку за 499 днів на суму 62200 грн.35 коп. та моральну шкоду в сумі 1000 грн. Здійснено розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині перерахунку коштів та визнати останнім днем розрахунку виплати коштів, за час затримки розрахунку на дату винесення апеляційним судом ухвали та зобов»язати відповідача виплатити їх; провести перерахунок відпускних та коштів за час затримки розрахунку з середньоденного заробітку 142,59 грн. по день винесення апеляційним судом рішення; дослідити розмір нанесеної моральної шкоди, враховуючи довготривалість правопорушення та стягнути її з відповідача у розмірі 5000 грн.

ПАТ « Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв»язок» подали апеляційну скаргу у якій просять скасувати рішення районного суду в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на невірне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали свою апеляційну скаргу та заперечили щодо задоволення апеляційної скарги відповідача.

Представник відповідача підтримала свою апеляційну скаргу, у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 просила відмовити з тих підстав, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід відхилити, а апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Стаття 309 ЦПК України передбачає вичерпний перелік підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення .

Підставами для скасування рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02.06.2015 року на думку колегії суддів є неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Частина 1 статті 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлені наступні обставини :

Згідно рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 19.12.2012 року ОСОБА_2 був поновлений на роботі з виплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

На підставі наказу №03/к від 02.01.2013 року ОСОБА_2 поновлено на попередній посаді провідного інженера з охорони праці./т.1 а.с.104, 187/

22.04.2013 року ОСОБА_2 була подана ( 23.04.2013 року зареєстрована під № 157) заява, адресована голові правління ПАТ « Дніпрозвязок» ОСОБА_5, у якій позивач просив відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України звільнити його з моменту закінчення терміну використання ненаданих раніше відпусток. Відпустку надати з 24.04.2013 року. Розрахунок додаткової відпустки провести з урахуванням нервової напруги при судових засіданнях, тобто 7 днів, як і усім працівникам. При нарахуванні вихідної допомоги врахувати, що з 14.12.2012 року, тобто 17 місяців він не отримував грошей, тому врахувати ст. 44 КЗпП України, інфляцію, 3 % річних, пеню та компенсацію втрат здоров»я. Розрахунки нарахувань зарплати, відпусток та вихідної, трудову книжку, наказ про звільнення по ч.3ст.38 КЗпП України надіслати поштою, а кошти перерахувати на картковий рахунок.

Порушення про які йде мова в заяві позивач вказав: - своєчасне невиконання судового рішення, невиплата коштів; - зміна істотних умов праці, незаконні накази, не видача необхідних наказів; - безпідставне розірвання трудового договору, зняття сумісництва; - постійне ігнорування заяв, скарг, службових, приписів. У заяві також повідомив, що кошти на карточку , згідно рішення суду йому не поступили, чим нанесено, окрім фізичного болю і моральну шкоду. Робоче місце з охорони праці ( зв'язок, персональний комп»ютер, документація) не виділено, є лише чисте приміщення. Тобто його випхали з роботи свідомо, предвзятим відношенням. / т.1 а.с. 73/

23.04.2013 року ПАТ « Дніпрозвязок» за підписом заступника голови правління ОСОБА_6 повідомило позивача про те, що його заява про відпустку та звільнення ( через невиконання законодавства) від 22.04.2013 року розглянута керівництвом Товариства і задоволенню не підлягає з тих підстав, що з вимогою про звільнення за власним бажанням по ч.3 ст.38 КЗпП України вони не згодні. Товариство здійснює свої права та обовязки сумлінно та належним чином, відповідно до чинного законодавства та колективного Договору між ПрАТ «Дніпрозвязок» та працівниками Товариства. Звинувачення в порушенні керівництвом ПрАТ « Дніпрозвязок» трудового законодавства необґрунтовані, безпідставні та порочать ділову репутацію керівництва Товариства. Моральний, психологічний тиск на заявника з боку керівництва Товариства ніколи не оказувався. / т.1 а.с. 40/

В судовому засіданні представник відповідача пояснила, що дане повідомлення позивачу направлено не було, оскільки чекали, що він з»явиться на роботі, де його б і повідомили особисто.

Перевіряючи наявність підстав для звільнення позивача за ч.3 ст. 38 КЗпП України судом першої інстанції було вірно враховане наступне.

Згідно ч.3 ст.38 КЗпПУ України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом зазначеної норми право на розірвання трудового договору за власним бажанням, працівник може реалізувати, як власне волевиявлення, при наявності обов»язкової умови якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору .

У своїй заяві про відпустку та звільнення від 23.04.2013 року позивач конкретно зазначив, у чому полягає порушення власником законодавства про працю. Дані обставини були перевірені та встановлені судовим рішенням Вінницького районного суду від 03.12.2013 року. /т.1 а.с.19-22/

Встановлений судом у вищезазначеній справі факт про те, що позивач на наступний день після винесення рішення від 19.12.2012 року з»явився на роботу 20.12.2012 року, але до роботи допущений керівництвом не був; робоче місце забезпечено позивачу не було, наказ про поновлення його на роботі керівництвом видано було несвоєчасно, строки виплати заробітної плати були порушені, а також наявні в матеріалах справи звернення, скарги позивача, на які не було доведено відповідачем факт реагування на них, доводить твердження ОСОБА_2 про порушення працедавцем законодавства про працю, а саме: ст.ст. 83,94, 96, 115, 141 КЗпП України, ст.21, 24 Закону України «Про оплату праці», ст.3 Закону України «Про відпустки».

Ту обставину, що після поновлення на роботі, у період з січня по квітень заробітна плата працівникам виплачувалась несвоєчасно представник відповідача підтвердила у судовому засіданні. Щодо забезпечення позивача робочим місцем пояснила, що необхідності не було, так як він більше часу був на лікарняному та у відпустці.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що порушення відповідачем законодавства про працю носило неодноразовий характер, не було викликане поважними причинами та потягло за собою істотного порушення трудових прав позивача, що давало підстави відповідачу для задоволення заяви ОСОБА_2 про звільнення за п.3 ст.38 КЗпП України.

Однак, згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Твердження апелянта - позивача про те, що відповідач не подавав у суді першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності спростовується наявністю такої заяви у матеріалах справи. / т.1 а.с.64/

Про порушення свого права ( не звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України), як зазначає позивач у своїй заяві про визнання поважною причиною перебігу строку позовної давності від 24.04.2015 року він дізнався під час судового засідання при вирішенні його вимог про стягнення коштів за час затримки видачі трудової книжки. / т.2 а.с.53, 55-56/

Так, як вбачається з рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03.12.2013 року при розгляді справи за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Дніпрозв»язок» про стягнення заробітної плати, середньої заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки, стягнення моральної шкоди і інші вимоги, під час розгляду справи позивачу стало відомо, що згідно його заяви від 23.04.2013 року про звільнення його не було звільнено з роботи.

Отже, перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору щодо неправомірного не звільнення ОСОБА_2 з роботи за його заявою від 23.04.2013 року почався з 22.01.2014 року ( наступний робочий день після набуття чинності рішення Вінницького районного суду від 03.12.2013 року) та сплив через три місяці - 23.04.2014 року (середа).

До суду з позовом про зобовязання звільнити його з роботи та стягнення коштів позивач звернувся 24.09.2014 року, пропустивши при цьому строк визначений ст. 233 КЗпП України. / т.1 а.с.1/

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Рішення суду першої інстанції не містить обґрунтованих висновків та мотивів, чому він поновляє позивачу пропущений строк, що суперечить п.4 Постанови Пленуму ВСУ « Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року.

Колегія суддів, приходить висновку, що заяви ОСОБА_2 про визнання поважною причину перебігу строку позовної давності від 24.04.2015 року та про поновлення процесуального строку задоволенню не підлягають, оскільки не містять обставин, що свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Посилання апелянта-позивача про те, що відмова відповідача у розірванні трудових відносин є триваючим правопорушенням, колегія суддів вважає безпідставним з огляду на наступне.

Триваючий характер мають порушення, повязані з тривалим, безперервним невиконанням обовязків, передбачених правовою нормою.

Обовязок ПАТ «Дніпрозвязок» звільнити ОСОБА_2 відповідно до його заяви про звільнення від 23.04.2013 року припинився після розгляду відповідачем даної заяви та винесення ним повідомлення від 23.04.2013 р. про відмову у її задоволенні.

Верховний Суд України у постанові від 31.10.2012 року дійшов правової позиції, що в разі, якщо вказані працівником причини звільнення порушення працедавцем трудового законодавства ( ч.3 ст.38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

Інших заяв про звільнення, що залишились би не розглянутими позивачем подано не було.

Інших підстав для припинення трудового договору з позивачем відповідач не вбачав.

Відповідно до Законодавства України про працю, розірвання трудового договору з власної ініціативи є правом, а не обовязком власника чи уповноваженого ним органу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить висновку про відмову ОСОБА_2 у задоволенні його заяв про поновлення процесуальних строків, оскільки причини його пропуску є неповажними.

У задоволенні вимоги про зобовязання здійснити звільнення з роботи за його заявою від 22.04.2013 року ( зареєстрована 23.04.2013 року) колегія суддів відмовляє з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду.

У задоволенні вимог про стягнення коштів: вихідна допомога, компенсація за частково невикористані відпустки, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів відмовляє з наступних підстав.

Як вірно зазначив позивач, вимоги щодо оплати праці відповідно до ст. ст.233, 238 КЗпП України не обмеженні будь-яким строком.

В свою чергу, відповідно до положень ст.ст.44, 116, 117 КЗпП України, ст.3, 24 Закону України « Про відпустки» виплати, які просить стягнути позивач проводяться у разі звільнення працівника, тоді як на даний час позивач є не звільненим.

У задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди колегія суддів відмовляє у звязку з недоведеністю позивачем наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних йому незаконними діями чи бездіяльністю відповідача.

Твердження апелянта відповідача про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_2 про нарахування та виплату заробітної плати за період з 24.04.2013 року по день ухвалення судового рішення, оскільки за даним фактом вже був судовий розгляд, цивільна справа № 128/1539/13-ц , колегія суддів вважає безпідставним, так як предмет спору у даних справах є різним.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку, що задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції не врахував положення ст.ст. 233, 241-1 КЗпП України та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи. За таких підстав, рішення суду не може залишатись в силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про поновлення строків звернення до суду, зобовязання здійснити звільнення та стягнення вихідної допомоги, компенсації за частково невикористані відпустки, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

На підставі ст.ст. ч.3ст.38, 44, 116, 117, 231, 233 КЗпП України, керуючись ст.ст. 307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України,

Вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства « Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв»язок» задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02.06.2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури «Дніпрозв»язок» про зобовязання звільнити з роботи шляхом видачі наказу про звільнення з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України після закінчення відпустки з 20.05.2013 року, стягнення вихідної допомоги, стягнення відпускних, стягнення середнього заробітку при звільненні за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Голота Л.О.

Судді: ОСОБА_7

ОСОБА_8

/ПІДПИСИ/

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: