Ухвала суду № 47174712, 21.07.2015, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Жуковська Л.А.

Суддя-доповідач:Шевчук С.М.

УХВАЛА

іменем України

"21" липня 2015 р. Справа № 817/1137/15

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шевчук С.М.

суддів: Майора Г.І.

Одемчука Є.В.,

при секретарі Витрикузі В.П. ,

за участю сторін:

представників від позивача - Коритнюк В.О., від відповідача- Форет М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "26" травня 2015 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика "Крупець" до Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.05.2015року визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Дубенської об'єднаної державної податкової інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області №0000532200 від 09.04.2015 року в частині донарахування податку на додану вартість в розмірі 101 391 грн. та застосованих штрафних санкцій в розмірі 55 213, 50 грн.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати обумовлену постанову та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі висновків акту документальної перевірки №54/22/34070636 від 25.03.2015року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000532200 від 09.04.2015 року, яким ТОВ "Птахоферма Крупець" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 319614 грн., в т.ч. 210064 грн. за основним платежем та 109550 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.9).

Обумовлене рішення оскаржено позивачем до суду в частині визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 101 391 грн. та застосованих штрафних санкцій в розмірі 55 2013, 50 грн., за операціями позивача з ТОВ "Улюс" (ПДВ у розмірі 211343,83 грн. -червень 2014 року), із ТОВ "Спецхімагро" (ПДВ у розмірі 180129,34 грн.-березень 2012 року - вересень 2014 року), із ПП "Приват Агро" (ПДВ у розмірі 7513,24 грн. у березні 2012 року), які за висновками акту перевірки не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є такими, що фактично не відбулися і спрямовані на здійснення отримання позивачем податкової вигоди у вигляді штучного формування податкового кредиту та несплати податків до бюджету.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом-постачальником правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та наявні у справи докази, колегією суддів встановлено, що відповідно до п.п 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту, а всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів (послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до ч.1 ст. 9 названого Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Водночас, з наявних у справі доказів вбачається, що спірні суми податкового кредиту:

- по операціях з поставки товарів ТОВ "Улюс" (Постачальник) позивач сформував на підставі: договору поставки №2 від 03.06.2014року (а.с.10-13); специфікації №1 до договору (том 1 а.с.14); видаткової накладної №Ин-0000038 від 05.06.2014 року та податкової накладної №38 від 05.06.2014 року (том 1 а.с.103-104);

- по операціях з поставки товарів ТОВ "Спецхімагро" (Постачальник) позивач сформував на підставі: договору поставки від 24.02.2012 року, 12.09.2013 року та 11.06.2014 року №48-12, №16-13 та №17-14; податкових та видаткових накладних (том 1 а.с.126-205); товарно-транспортних накладних (том 1 а.с.232-250, том 2 а.с.1-36);

- по операціях з поставки товарів ПП "Приват Агро" (Продавець) позивач сформував на підставі: договору поставки №28/02-01 (том 1 а.с.27-28), додатку №1 від 28.02.2012 року до цього договору (том 1 а.с.29); видаткової накладної №ПА-0000183 від 02.03.2012 року на суму 45079,45 грн. та податкової накладної №5 від 02.03.2012 року на суму 45079,45 грн.

З додатково наданих позивачем документів, а саме: акти списання та видаткові накладні (у переробку), звіт про рух товарно-матеріальних цінностей (том 1 а.с.46-122,206-231), акти витрат кормів свідчать про подальше використання позивачем придбаних у ТОВ «Улюс», ТОВ «Спецхімагро», ПП «Приват Агро» товарів у власній господарській діяльності, в т.ч. з ТОВ «Крупецький комбікормовий завод».

Отож, рух активів у процесі здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Улюс», ТОВ «Спецхімагро», ПП «Приват Агро», підтверджується матеріалами справи, які також свідчать про використання придбаних товарів у власній господарській діяльності.

Перелічені документи мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити, розкривають зміст та суть господарської операції, осіб що її вчинили та є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Податкові накладні, на підставі яких позивач сформував спірну суму податкового кредиту, також містить всі необхідні реквізити та за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства.

Водночас, з акту перевірки вбачається, що в бухгалтерському обліку дані операції також знайшли своє відображення.

Крім того, судом встановлено, що у період перебігу спірних господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «Улюс», ТОВ «Спецхімагро», ПП «Приват Агро», останні мали цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію і не були позбавлені права укладати угоди у відповідності до вимог діючого законодавства та були платниками ПДВ.

Відтак, наявні у справі докази підтверджують обставини щодо фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи, складені за результатами фактично проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Стосовно ж доводів апеляційної скарги з приводу того, що нереальність названих господарських операції підтверджується актами про неможливість проведення зустрічної перевірки з обумовленими контрагентами, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки (акт про неможливість проведення перевірки) не є достатнім і належним доказом в підтвердження доводів податкового органу про нереальність здійснення угод між позивачем та його контрагентом, і не є підставою для визнання податкового кредиту (витрат) позивача непідтвердженим, так як доказами порушення правил податкової звітності є виключно матеріали перевірок платника податків, проведених з дослідженням його первинних бухгалтерських та інших документів.

Окрім того, в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого певного зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведені висновки підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав проти України" (2007 рік, заява № 803/02). "Булвес" АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" (2010 рік. заява № 6689/03) визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Отож, неможливість реалізації податковими органами визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок (невиїзних позапланових перевірок) контрагента не може вважатися доказом вчинення певним платником податку порушень податкового законодавства.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо відсутності реальності вчинення господарської операції між позивачем та його контрагентом, по причині відсутності в базі даних АІС "Автомобіль" інформації щодо реєстрації та власників транспортних засобів, зазначених у товаро-транспортних накладних (копії яких були надані позивачем до перевірки на підтвердження обставин щодо фактичного переміщення ТМЦ за обумовленими господарськими договорами), то згідно положень обумовлених вище договорів, обов'язок щодо поставки ТМЦ на адресу зазначену позивачем покладено на постачальників -контрагентів.

Окрім того, з договорів про надання послуг №7 від 03.01.2012року, №4 від 02.01.2014року, листа ТОВ «Крупецький комбікормовий завод» №124/1 від 08.04.2015року вбачається, що ТМЦ які придбавав позивач у ТОВ «Улюс», ТОВ «Спецхімагро», ПП «Приват Агро», поставлялися безпосередньо для ТОВ «Крупецький комбікормовий завод» який за завданням позивача здійснював із зазначених ТМЦ виробництво комбікормів для позивача. При прийманні вантажів, що надходили для позивача від ТОВ «Улюс», ТОВ «Спецхімагро», ПП «Приват Агро» працівники ТОВ «Крупецький комбікормовий завод» контролювали лише надходження самого товару по кількості.

Поряд із зазначеним, фактичні обставини щодо фактичного надходження ТМЦ для позивача від ТОВ «Улюс», ТОВ «Спецхімагро», ПП «Приват Агро», підтверджено письмовими поясненнями працівників підприємства, яке за завданням позивача здійснювало виготовлення комбікорму із зазначених ТМЦ - ТОВ «Крупецький комбікормовий завод» та журналами зважування вантажу на автомобільних вагах.

Отож, зазначені відповідачем доводи не можуть бути підставою для беззаперечного висновку щодо безтоварності названої операції, оскільки товаротранспортні документи повинні зберігатися у відправника та перевізника вантажу, в той час як позивач є їх одержувачем.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що документи та інші дані, котрі спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена у податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної такої операції. Оскільки, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Тому, відсутність окремих документів під час оформлення результатів господарської операції не є самостійною підставою для визнання такої операції безтоварною.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції, про те що наведені відповідачем доводи не спростовують обставин фактичного здійснення позивачем та обумовленими контрагентами зазначених операцій.

Формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Чинне законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав певних зобов'язань, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена обставина, не спростовує наявних у справі доказів щодо фактичного руху активів (надходження позивачу ТМЦ, їх переробки та використання в діяльності позивача) у процесі здійснення позивачем господарських операцій з придбанням товарів у ТОВ «Улюс», ТОВ «Спецхімагро», ПП «Приват Агро».

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Отож, приведені в апеляційній скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "26" травня 2015 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя С.М. Шевчук

судді: Г.І. Майор

Є.В.Одемчук

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: Товариство з обмеженою відповідальністю "Птахофабрика "Крупець" с.Крупець,Радивилівський район, Рівненська область,35541

3- відповідачу/відповідачам: Дубенська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області вул. Грушевського,134,м.Дубно,Дубенський район, Рівненська область,35600

4- ОСОБА_1 АДРЕСА_1 - ,