Ухвала суду № 47174411, 14.07.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2015 р.Справа № 816/714/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: Лях О.П. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Фірма "Полтавпиво" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2015р. по справі № 816/714/15-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Фірма "Полтавпиво"

до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування акту, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

04.03.2015 року Публічне акціонерне товариство "Фірма "Полтавпиво" (далі по тексту - позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач), в якому просило суд:

- скасувати акт від 30.09.2014 року № 5412/16-01-22-02/05518768 про результати позапланової виїзної документальної перевірки позивача в частині порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від 15.10.2014 року № 0000482308 (форма Р) про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість про збільшення суми грошового зобов'язання.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 року і ухвалити нове рішення з цього питання, чим визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від 15.10.2014 року № 0000482308 (форма Р) про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість про збільшення суми грошового зобов'язання.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання 14.07.2015 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач код ЄДРПОУ 05518768 зареєстрований як юридична особа 20.01.1992 року та перебуває на податковому обліку у відповідача з 27.01.1992 року за № 40.

Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість, свідоцтво № 100338524 від 02.06.2011 року, індивідуальний податковий номер 55187616015.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 733272, виданої 09.11.201 року2, позивач має право на здійснення таких видів діяльності за КВЕД-2010: 11.05. Виробництво пива; 11.07 Виробництво безалкогольних напоїв; виробництво мінеральних вод та інших вод, розлитих у пляшки; 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у; 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах.

У термін з 17.09.2014 року по 23.09.2014 року посадовою особою відповідача на підставі наказу від 17.09.2014 року № 2046 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача та направлення на перевірку від 17.09.2014 №1395 проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ ВКФ "Мікон" за січень 2013 року та ТОВ "Лисра" за квітень, травень 2012 року, за результатами якої складено акт від 30.09.2014 року № 5412/16-01-22-02/05518768.

Згідно висновків перевірки позивачем п. 44.1 статті 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість (ряд. 18 декларації з ПДВ) в розмірі 8436 грн., у тому числі: за квітень 2012 року на 2886 грн., за травень 2012 року на 5550 грн.

15.10.2014 року відповідачем по справі на підставі акту перевірки від 30.09.2014 року №5412/16-01-22-02/05518768 винесено податкове повідомлення-рішення № 0000482308, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на суму 12654 грн., у тому числі: за основним платежем в сумі 8436 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 4218 грн.

Позивач оскаржив вищевказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

Рішенням Головного управління Мінходів у Полтавській області від 16.12.2014 року № 2721/10/16-31-10-04-12 податкове повідомлення-рішення № 0000482308 від 15.10.2014 року залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 23.01.2015 року № 1346/6/99-99-10-01-01-25 податкове повідомлення-рішення № 0000482308 від 15.10.2014 року та рішення, прийняте за результатами первинної скарги, - залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням № 0000482308 від 15.10.2014 року та актом перевірки від 30.09.2014 року № 5412/16-01-22-02/05518768, позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення № 0000482308 від 15.10.2014 року винесено відповідачем на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України, та з врахуванням всіх обставин, необхідних для прийняття рішення, а акт перевірки відповідача від 30.09.2014 року № 5412/16-01-22-02/05518768 не має самостійного правового значення, оскільки не являє собою остаточне волевиявлення суб'єкта владних повноважень та сам по собі не породжує жодних правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав платника податків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі такого.

Згідно п.1.1 ст. 1 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послу; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України та в разі отримання послуг , місцем постачання є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного та фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати належним чином оформлені податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження здійснення господарської операції з придбання у ТОВ "Лисра" пляшок позивачем надано до суду копію договору поставки № 4 від 27.03.2012., за умовами якого постачальник (ТОВ "Лисра") зобов'язується поставити пляшку об'ємом 0,5 л (надалі - товар) згідно з додатками (надалі - специфікації), що є невід'ємними частинами цього договору у зумовлені цим договором строки, а покупець (позивач) - прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. Замовлення подаються постачальнику по факту або електронній пошті за 3 дні до дня завантаження товару /п.1.1 договору/.

Відповідно до п. 2.1 кількість та номенклатура товару встановлюється сторонами у специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно пункту 3.1 договору поставка товару здійснюється постачальником на умовах, що вказані у специфікаціях до цього договору. Умови поставки розуміються згідно "Інкотермс 2000".

Відповідно до пункту 6.1 договору разом з товаром постачальник надає покупцеві такі документи:

- транспортні та супровідні документи;

- сертифікат або посвідчення якості або технічний паспорт (1 екз.);

- рахунок та видаткову накладну (2 екз.);

- податкову накладну, в якій робиться посилання на цей договір із зазначенням його виду;

- висновок санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікат радіологічної безпеки (у передбачених законодавством випадках);

- інші документи, необхідність яких встановлена законодавством або цим договором.

ТОВ "Лисра" було виписано позивачу податкові накладні на товар "пляшка 0,5 Сармат б/у" № 9 від 03.04.2012 року на суму ПДВ - 1901 грн. 90 коп., № 24 від 20.04.2012 року на суму ПДВ - 984 грн. 20 коп. та на товар "пляшка 0,5" № 135 від 23.05.2012 року на суму ПДВ - 5550 грн. 01 коп.

Вказані податкові накладні включені позивачем до реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за квітень 2012 року та за травень 2012 року та суми податку на додану вартість включені відповідно до складу податкового кредиту квітня 2012 року в сумі 2886 грн. 10 коп. та травня 2012 року в сумі 5550 грн. 01 коп.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Лисра" № 200035829 від 16.03.2012 року було анульовано 27.05.2014 року.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій за укладеним з ТОВ "Лисра" договором поставки № 4 від 27.03.2012 року позивачем надано копії видаткових накладних, копії рахунків-фактур та платіжні доручення

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що всі видаткові накладні (аркуші справи 24, 33, 42) в порушення вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не містять обов'язкового реквізиту - посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення постачальника ТОВ "Лисра".

Також видаткова накладна № 9 від 03.04.2012 року не містить особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку ТОВ "Лисра".

Крім того в копіях специфікацій у порушення пункту 3.1 договору поставки не вказані умови поставки.

Згідно ст. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року (далі по тексту - Правила перевезень), визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Підпунктом 11.5. Правил перевезень передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник 4 засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Підпунктом 11.7. Правил перевезень передбачено, що перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземплярі-засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.

Також, п.п. 10.5. Правил перевезень передбачено, що місце фактичної здачі приймання вантажу точно зазначається в договорі з наступним уточненням у заявці.

Однак позивачем не було надано товарно-транспортних накладних та дорожніх листів вантажного автомобіля на підтвердження фактичного перевезення від ТОВ "Лисра" до позивача товарно-матеріальних цінностей, перелік яких наведено у податкових накладних від 03.04.2012 року № 9, від 20.04.2012 року № 24.

Колегія суддів зазначає, що у позовній заяві позивачем зазначено, що перевезення товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Лисра" здійснювалось ним із залученням перевізника ФОП ОСОБА_1 03.04.2012 року та 20.04.2012 року, який забрав пляшки у ТОВ "Листра" як попутний товар, на підтвердження чого до суду надано копії: товарно-транспортних накладних, актів здачі-прийняття робіт та рахунків - фактур.

Разом з тим, зі змісту копій товарно-транспортних накладних встановлено, що відправником в даних товарно-транспортних накладних зазначено позивача, а отримувачем - ТОВ "Клуб Ведмідь" та ТОВ ВКФ "Алекс Ком ЛТД".

Отже вищевказані товарно-транспорті накладні не є належними доказами на підтвердження факту здійснення перевезення товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Лисра" м. Київ до позивача.

Також копії актів здачі-прийняття робіт та рахунків - фактур також не містять відомостей на підтвердження факту здійснення перевезень товарно-матеріальних цінностей ФОП ОСОБА_3, а саме від ТОВ "Лисра" до позивача.

Ксерокопія листа ФОП ОСОБА_1 (аркуш справи 58) не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому не може підтверджувати факт здійснення перевезення товару від ТОВ "Лисра" до позивача.

На підтвердження перевезення товарно-матеріальних цінностей згідно податкової накладної № 135 від 23.05.2012 року позивачем було надано копію товарно - транспортної накладної № 135 від 23.05.2012 року.

Однак у зазначеній товарно-транспортній накладній не заповнені графи "Автопідприємство", "Пункт навантаження" та "Пункт розвантаження", внаслідок чого неможливо встановити пункт навантаження та пункт розвантаження товарно-матеріальних цінностей, маршрут перевезення, а також перевізника товару.

Згідно пояснень позивача у суді першої інстанції товарно-матеріальні цінності, перелік яких наведено у податкових накладних від 03.04.2012 року № 9 та від 20.04.2012 року №24, отримував водій перевізника.

Разом з тим у всіх видаткових накладних зазначено, що товарно-матеріальні цінності отримано майстром ОСОБА_4

Згідно п. 2 затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 6 вищевказаної Інструкції передбачено, що довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Проте, довіреності на отримання вказаних товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Лисра" позивачем як водію, так і майстру ОСОБА_4 не видавалися, доказів видачі вказаним особам довіреностей позивачем не надано.

Згідно змісту п. 2.2 договору якість товару підтверджується сертифікатом (посвідченням) якості виробника або технічним паспортом, що надсилається покупцеві разом з товаром.

Однак, позивачем не надано документів, наявність яких передбачена пунктом 2.2. договору поставки.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 , облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

За приписами підпункту 1.2 Положення записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Колегія суддів зазначає, що оскільки видаткові накладні, на підставі яких інформація перенесена до облікових регістрів, складені з порушенням вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні",

не можуть бути прийняті до уваги надані позивачем копії: відомостей надходження тари на склад, оборотних відомостей руху товарно-матеріальних цінностей, відомостей операцій по рахунку К20401, оборотних відомостей по рахунку № К20401.

Складені позивачем прибуткові накладні, акти списання та накладні на переміщення товарів не є беззаперечними доказами того, що зазначені у них товарно-матеріальні цінності були придбані позивачем саме у контрагента ТОВ "Лисра".

Позивачем не було надано належних доказів на підтвердження факту реальності постачання товару саме від ТОВ "Лисра".

Також, згідно висновків акту ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 1817/26-55-22-07/38005492 від 27.06.2014 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Лисра" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.03.2012 року по 31.03.2014 року" перевіркою встановлено порушення п. 187.1 с. 187, п. 198.1 ст. 198, п. 198.2, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період березень 2012 року - березень 2014 року на суму 4430750 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за період березень 2012 року - березень 2014 року на суму 3608617 грн.

Колегія суддів зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на віднесення податку на додану вартість до складу податкового кредиту можуть створювати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Отже, враховуючи недоведеність поставки товарів від ТОВ "Лисра" згідно договору поставки № 4 від 27.03.2012 року у квітні, травні 2012 року, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту за вищевказаним договором поставки у квітні та травні 2012 року

Таким чином, вищезазначене, свідчить про правомірність висновків контролюючого органу про порушення платником податків вимог п. 44.1 статті 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, статті 201 ПК України, в результаті чого занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість (ряд. 18 декларації з ПДВ) в розмірі 8436 грн., у тому числі за квітень 2012 року на 2886 грн., за травень 2012 року на 5550 грн.

Щодо питання застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пп.54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 123.1 ст. 123 ПК України визначено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням № 0000482308 від 15.10.2014 року до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4218 грн., тобто у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання.

На підтвердження правомірності застосування до позивача податковим повідомленням-рішенням № 0000482308 від 15.10.2014 року штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання відповідачем надано копію податкового повідомлення - рішення від 17.09.2012 року № 0005362301.

Доказів скасування вказаного податкового повідомлення-рішення не надано.

Отже, відповідачем по справі було правомірно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання, а саме в розмірі 4218 грн.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000482308 від 15.10.2014 року винесено відповідачем на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України, та з врахуванням всіх обставин, необхідних для прийняття рішення.

Враховуючи, що апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін, вимоги апеляційної скарги щодо стягнення судового збору не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2015 року по справі № 816/714/15-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Фірма "Полтавпиво" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2015р. по справі № 816/714/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Зеленський В.В.Судді Лях О.П. Чалий І.С. Повний текст ухвали виготовлений 20.07.2015 р.