Постанова № 47173678, 20.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2015 р. Справа№ 910/11536/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників:

від позивача - Жигадло І.Б., довіреність № 44/16 від 09.06.2015;

від відповідача - Войтенко А.І., довіреність № 60 від 13.05.2015,

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі № 910/11536/13 (колегія суддів у складі: Стасюк С.В. - головуючий суддя, судді - Босий В.П., Нечай О.В.) за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 839 274,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" пені в сумі 483 939, 44 грн., трьох відсотків річних в сумі 291 182, 49 грн. та інфляційних в сумі 64 152,86 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі № 910/11536/13 позов задоволено повністю: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 483 939, 44 грн., три відсотки річних в сумі 291 182, 49 грн. та інфляційні в сумі 64 152,86 грн.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що прострочення відповідачем виконання свого грошового зобов'язання з оплати вартості поставленого природного газу є підставою для стягнення пені, річних та інфляційних.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі № 910/11536/13 скасувати в частині стягнення пені, прийнявши в цій частині нове - про відмову у задоволенні позову, а три відсотки річних та інфляційні зменшити на 50 %.

Апеляційна скарга мотивована неправомірністю нарахування позивачем пені протягом шести місяців з моменту невиконання відповідачем грошового зобов'язання, оскільки пунктом 9.3 договору передбачено нарахування неустойки за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Крім цього, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправомірно не задоволено клопотання відповідача про зменшення розміру річних та інфляційні на 50 %.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 20.07.2015 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні 20.07.2015 проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (покупець) 20.12.2010 року було укладено договір № 06/10-2256 ТЕ-15 про закупівлю природного газу за державні кошти, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2 Договору.

Відповідно до п. 1.2 договору постачальник передає покупцю в період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 7 693,00 тис. куб.м.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що загальна вартість цього договору на дату його укладення становить 8 393 063,00 грн., крім того, ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 10 071 675,60 грн.

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку:

- перша оплата в розмірі 34 (тридцять чотири) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки;

- подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 (тридцять три) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюються на підставі акта приймання - передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У разі порушення покупцем умов п. 4.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 7.3.1 договору).

Згідно п. 9.3 договору строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Додатковою угодою від 11.07.2011 року № 3 до Договору сторони погодили викласти пункт 3.1. в наступній редакції:

"3.1. Ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 790,20 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів та транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %;

-податок на додану вартість за ставкою - 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 285,00 грн., крім того ПДВ - 20%.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 1 309.20 грн. ".

Позивачем на виконання умов договору за період з січня 2011 року по березень 2011 року поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 6 248 359,92 грн., який прийнято відповідачем, що підтверджується оформленими належним чином актами приймання-передачі природного газу (а.с. 30-32).

Відповідачем зобов'язання за договором виконувались неналежним чином, тобто було допущено прострочення оплати грошових коштів за договором.

Остаточний розрахунок за придбаний природний газ було проведено відповідачем 18.10.2012 року.

Враховуючи те, що відповідачем було оплачено природний газ з порушенням встановлених договором строків, позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання нараховано пеню в сумі 483 939, 44 грн., 3% річних в сумі 291 182, 49 грн. та інфляційні в сумі 64 152,86 грн.

З вимогою про стягнення зазначених сум позивач звернувся з даним позовом до суду.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем зобов'язання з оплати отриманого природного газу виконувались неналежним чином, тобто з порушенням строків, встановлених договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Позивачем, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання відповідачем нараховано пеню в сумі 483 939, 44 грн.

Нарахування зазначеної санкції здійснювалось позивачем з урахуванням часткових оплат, здійснених відповідачем та в межах періоду, що встановлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців з моменту невиконання відповідачем грошового зобов'язання).

Відповідач, посилаючись на п. 9.3 договору, зазначає про неправильність визначення позивачем періоду нарахування пені.

Так, апелянт вважає, що оскільки зазначеним пунктом договору передбачено нарахування неустойки за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом, то позивач необґрунтовано нараховує пеню протягом шести місяців з моменту невиконання відповідачем грошового зобов'язання.

Колегія суддів з наведеними доводами відповідача не погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 7.3.1 договору у разі порушення покупцем умов п. 4.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 9.3 договору передбачено, що неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даний шестимісячний строк визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції, якщо інший період не встановлено законом або договором (п 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Згідно п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Умовами п. 9.3 договору визначено тривалість періоду нарахування неустойки у шість місяців, що не суперечить ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та положенням п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Проте, сторонами змінено початок періоду нарахування пені.

Так, визначено, що неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Враховуючи те, що згідно зазначеного вище п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України початок перебігу строку нарахування неустойки не може бути змінений за згодою сторін, відповідач необґрунтовано посилається на те, що пеня повинна нараховуватись за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом, як це передбачено п. 9.3 договору.

Отже, позивачем вірно визначено шестимісячний період нарахування пені починаючи з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку в частині задоволення вимоги про стягнення пені в сумі 483 939, 44 грн.

Крім цього, колегія суддів вважає обґрунтованим задоволення вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 291 182, 49 грн. та інфляційних в сумі 64 152,86 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Оскільки, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 291 182, 49 грн. та інфляційних в сумі 64 152,86 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено відповідачу у зменшенні 3% річних та інфляційних відхиляються колегією суддів, з наступних підстав.

Частина 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У зазначеній нормі йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки - штрафу, пені (п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

При цьому, сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2014 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Можливості зменшення судом трьох процентів річних та інфляційних процесуальним законом не передбачено.

Враховуючи те, що чинним законодавством не передбачено право суду на зменшення трьох процентів річних та інфляційних, клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

У будь - якому випадку, апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у зменшенні трьох процентів річних та інфляційних.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі № 910/11536/13 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 910/11536/13 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран