Постанова № 47173662, 16.07.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2015 р. Справа№ 910/4764/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від Прокуратури міста Києва: Бондарчук І.П. - прокурор відділу

від позивача: Баранов М.С. - за дов.

від відповідача: ОСОБА_4 - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015

у справі № 910/4764/15-г (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі, відповідач) про зобов'язання останнього звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,11 га по АДРЕСА_1 біля гаражно-будівельного кооперативу «Десна» під розміщення паркувального майданчику та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 самовільно, без оформлення передбачених статтями 125, 126 Земельного кодексу України документів, займає та використовує земельну ділянку площею 0,11 га по АДРЕСА_1, біля гаражно-будівельного кооперативу «Десна», що підтверджується актом обстеження земельної ділянки Департаменту земельних ресурсів КМДА від 18.02.105 № 146/03.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/4764/15-г позовні вимоги задоволено повністю.

Зобов'язано Фізичну особи-підприємця ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,11 га по АДРЕСА_1 біля гаражно-будівельного кооперативу «Десна», під розміщення паркувального майданчику та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/4764/15-г скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що обстеження спірної земельної ділянки, за результатами якого складено акт від 18.02.2015 № 146/03, повинно було проводитись за його участю з обов'язковим повідомленням про виїзд комісії.

Також, скаржник наголосив на тому, що йому невідомо, яким чином за результатами обстеження спірної земельної ділянки було зроблено висновок, що спірна земельна ділянка використовується саме відповідачем. Крім того, судом першої інстанції не зазначено точної адреси місця розташування спірної земельної ділянки, що по суті може призвести до порушень прав законних власників.

Крім того, апелянт зазначив, що при розгляді справи судом першої інстанції він не був присутній у судовому засіданні, а тому, як сторона судового процесу, був позбавлений права спростувати позовні вимоги.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2015 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 23.06.2015.

У судовому засіданні, призначеному на 23.06.2015, судом було оголошено перерву до 16.07.2015.

16.07.2015 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб Гаражно-будівельного кооперативу «Десна» та Комунального підприємства «Дарницьке лісопаркове господарство».

Представники прокуратури та позивача у судовому засіданні проти задоволення вказаного клопотання заперечували.

Колегія суддів, розглянувши клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу зазначає наступне.

Статтею 27 Господарського процесуального кодексу України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідачем не наведено належних обґрунтувань, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Гаражно-будівельного кооперативу «Десна» та Комунального підприємства «Дарницьке лісопаркове господарство» щодо однієї з сторін, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, що вказані підприємства є землекористувачами спірної земельної ділянки, що також беззаперечно не підтверджується наданим відповідачем до суду апеляційної інстанції витягом з бази даних міського земельного кадастру від 17.04.2015, а тому в задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.

Представники прокуратури та позивача письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, у судовому засіданні заперечили проти доводів, викладених відповідачем у апеляційній скарзі, просили у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у позові відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

Згідно вимог статті 9 Закону України «Про здійснення державного контролю за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Згідно з Положенням про Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі, Департамент), затвердженого рішенням Київської міської ради № 182/382 від 19.12.2002 (далі, Положення) Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та згідно з законодавством забезпечує виконання повноважень Київської міської ради та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у сфері земельних відносин, є підзвітним та підконтрольним Київській міській раді та виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації), безпосередньо підпорядковується Київському міському голові, а з питань управління землями державної власності, розпорядження якими здійснює виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) - виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації).

Відповідно до пункту 2.2. Положення основним завданням Департаменту є здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель відповідно до повноважень, делегованих Київською міською радою, а також координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель у межах функцій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Києві (далі, Порядок) затверджено рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 16/890 «Про Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві».

Порядок розроблено з врахуванням особливостей функціонування міста Києва як столиці України та з метою запобігання порушенням земельного законодавства в м. Києві, своєчасного їх виявлення та усунення, удосконалення процедури здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель.

Згідно пункту 1.5. Порядку самоврядний контроль за використанням і охороною земель полягає у забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства та включає правові, економічні і соціальні заходи, спрямовані на додержання вимог земельного законодавства. Самоврядний контроль повинен здійснюватись систематично, регулярно і своєчасно, що значно підвищує ефективність та результативність контрольної діяльності.

Самоврядний контроль за використанням і охороною земель передбачає постійне спостереження за станом земель, отримання від землекористувачів і землевласників відповідної проміжної та підсумкової інформації про використання земель, аналіз цієї інформації та результатів моніторингу (пункт 1.6. Порядку).

Усі землі в межах міста Києва є об'єктами самоврядного контролю та охорони (пункт 1.7. Порядку).

Відповідно до пункту 2.5. Порядку самоврядний контроль за виконанням вимог земельного законодавства здійснюється шляхом:

- проведення перевірок;

- розгляду звернень фізичних і юридичних осіб;

- розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель тощо.

Згідно пункту 2.6. Порядку самоврядний контроль за виконанням вимог земельного законодавства шляхом перевірок здійснюється планово та позапланово.

Відповідно до пункту 9.1. Порядку громадяни і юридичні особи, які вважають, що під час здійснення самоврядного контролю були порушені їхні права і законні інтереси, мають право на відновлення своїх прав у порядку, встановленому законом.

Як вбачається із матеріалів справи, 18.02.2015 Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації складено акт обстеження земельної ділянки № 146/03, з якого вбачається, що на земельній ділянці на АДРЕСА_1, біля гаражно-будівельного кооперативу «Десна» влаштовано паркувальний майданчик орієнтованою площею 0,11 га. Територія майданчику огороджена парканом, охороняється. Господарську діяльність по експлуатації паркувального майданчика здійснює Фізична особа-підприємець ОСОБА_5. Згідно з даними міського земельного кадастру матеріали інвентаризації зазначеної земельної ділянки в Департаменті земельних ресурсів відсутні. Документи, що посвідчують право власності (користування) зазначеної земельної ділянки, передбачені статтею 126 Земельного кодексу України, не зареєстровані. Рішення щодо передачі будь-якій юридичній особі або фізичній особі зазначеної земельної ділянки у власність (користування) Київська міська рада не приймала. При цьому, вбачаються ознаки самовільного зайняття ФОП ОСОБА_5 земельної ділянки.

Зазначений акт обстеження земельної ділянки не скасований, у встановленому законом порядку відповідачем не оскаржувався, а відтак, є чинним.

Посилання скаржника на те, що акт від 18.02.105 № 146/03 був складений без його участі та без повідомленням про виїзд комісії на обстеження, що порушило його права, не приймаються судом до уваги, оскільки, як вбачається з акту, обстеження проводилось на підставі листа прокуратури Деснянського району міста Києва від 17.02.2015 № 10-53/767 вих. 15 (вх. від 17.02.2015 № 057/2675), тобто перевірка була позаплановою, а згідно пункту 2.6. Порядку у разі неможливості своєчасного повідомлення юридичних чи фізичних осіб про проведення позапланової перевірки (обмежений термін на її проведення тощо) вона проводиться без попереднього повідомлення за наявності, зокрема, таких обставин, як отримання доручення від органів прокуратури та інших правоохоронних органів.

Крім того, як уже зазначалося вище, відповідно до пункту 9.1. Порядку громадяни і юридичні особи, які вважають, що під час здійснення самоврядного контролю були порушені їхні права і законні інтереси, мають право на відновлення своїх прав у порядку, встановленому законом.

Згідно частини 2 статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не подано в порядку статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України жодних документів, що посвідчують право власності або право користування ним спірною земельною ділянкою.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки може відбуватись у тому числі шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Стаття 211 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, зокрема самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно пункту 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до частини 1, 2 статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Згідно частини 3 статті 212 Земельного кодексу України повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, приходить до висновку про обґрунтованість вимог прокуратури про зобов'язання Фізичну особи-підприємця ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,11 га по АДРЕСА_1 біля гаражно-будівельного кооперативу «Десна», під розміщення паркувального майданчику та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не зазначено точної адреси місця розташування спірної земельної ділянки, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як зазначено в акті обстеження земельної ділянки № 146/03 від 18.02.2015, згідно з даними земельного кадастру матеріали інвентаризації зазначеної земельної ділянки в Департаменті земельних ресурсів відсутні, а тому логічним виявляється те, що спірній земельній ділянці не присвоєно адреси та кадастрового номеру.

Натомість, за результатами обстеження встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,11 га огороджена парканом та знаходиться по АДРЕСА_1 біля гаражно-будівельного кооперативу «Десна», що підтверджується планом-схемою вказаної земельної ділянки, доданої до акту обстеження.

Посилання відповідача на те, що як сторона судового процесу, він був позбавлений права спростувати позовні вимоги в ході розгляду справи судом першої інстанції, оскільки судові засідання проводились без його участі, не приймаються судом до уваги, оскільки відповідач належним чином повідомлявся судом першої інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання, однак, двічі у судові засідання суду першої інстанції не з'являвся, письмового відзиву на позов суду не надав. Доказів того, що відповідач, який в силу статті 28 Господарського процесуального кодексу України може вести свої справи в суді особисто, не міг приймати участь в судових засіданнях, матеріали справи не містять.

Водночас, відповідачем у апеляційній скарзі не наведено будь-яких доказів, які б спростовували наведені у рішенні суду обставини та які відповідач міг надати суду, якщо б з'явився у судове засідання.

Згідно з частиною 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Також, суд, враховує, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/4764/15-г залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2015 у справі № 910/4764/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/4764/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх