Ухвала суду № 47171145, 21.07.2015, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

21.07.2015 Справа № 907/684/15

За позовом прокурора міста Ужгорода

До відповідача 1: Ужгородської міської ради, м. Ужгород

До відповідача 2: Національного банку України в особі відокремленого підрозділу Управління НБУ в Закарпатській області м.Ужгород

до приватного підприємства виробничо - комерційної фірми „Злагода", м. Ужгород

про визнання недійсним п. 1 рішення 17 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 29.03.2013 року за № 881 „Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для розташування адмінбудівлі НБУ"; визнання недійсним п. 1.19 рішення 217 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 року за № 1050 „Про зміни та скасування рішень міської ради"; визнання недійсним п. 1.30 рішення 20 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 19.20.2013 року за № 1172 „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" та скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:26:001:0210 за № 9552336 від 26.12.2013 року,

Суддя господарського суду - Йосипчук О.С.

представники:

Позивача - Роман М.С. - представник

Відповідача1 - Мінєєва І.І. - представник

Відповідача2 - Фізер М.Я. - представник

СУТЬ СПОРУ: прокурором міста Ужгорода заявлено позов до Ужгородської міської ради, м. Ужгород, до Національного банку України в особі відокремленого підрозділу Управління НБУ в Закарпатській області м.Ужгород про визнання недійсним п. 1 рішення 17 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 29.03.2013 року за № 881 „Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для розташування адмінбудівлі НБУ"; визнання недійсним п. 1.19 рішення 217 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 року за № 1050 „Про зміни та скасування рішень міської ради"; визнання недійсним п. 1.30 рішення 20 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 19.20.2013 року за № 1172 „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" та скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:26:001:0210 за № 9552336 від 26.12.2013 року,

В обґрунтування позовних вимог прокурор у позовній заяві посилається на порушення Закону України «Про фізичну культуру і спорт» в частині правомірності зміни цільового призначення земельної ділянки, який було допущено внаслідок прийняття Ужгородською міською радою п.1 рішення 17 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 29.03.2013 року за № 881 „Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для розташування адмінбудівлі НБУ", а також п. 1.19 рішення 217 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 року за № 1050 „Про зміни та скасування рішень міської ради"; визнання недійсним, та п. 1.30 рішення 20 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 19.20.2013 року за № 1172 „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок". Таким чином, за твердженням прокурора підлягає скасуванню рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:26:001:0210 за № 9552336 від 26.12.2013 року.

Відповідачі проти позову заперечують та вказують на порушення прокурором процесуальних формальностей, які унеможливлюють вирішення спору, оскільки прокурором у позовній заяві не вказано, в чому саме полягає порушення прав та інтересів держави. Окрім того, як стверджує відповідач 1 спірні рішення, не порушують права та інтереси держави, за захистом яких звернувся прокурор; у Державної інспекції сільського господарства України, яку прокурор зазначає як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, відсутні цивільні права або інтереси, які стосуються розпорядження спірною земельною ділянкою, правом на розпорядження якою наділена Ужгородська міська рада, яка виступає в даній справі відповідачем. Звертає увагу на відсутність обґрунтування порушення інтересів держави в особі Ужгородської міської ради, яка зазначена прокурором в якості відповідача у справі, що вказує на те, що прокурор не визначив, які саме права міської ради могли бути порушеними у зв'язку з прийняттям спірних рішень.

Окремо, відповідач 2 звертає увагу на практику Верховного Суду України, який наголошує на нормі ст. 15 Цивільного кодексу України, згідно якої в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і суди мають встановлювати, чи дійсно порушуються права позивача відсутністю в договорі оренди зазначених умов, їх істотність і в чому полягає порушення законних прав позивача.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників учасників спору, суд встановив:

Прокурор, звертаючись в якості позивача з позовною заявою про визнання недійсним п. 1 рішення 17 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 29.03.2013 року за № 881 „Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для розташування адмінбудівлі НБУ"; визнання недійсним п. 1.19 рішення 217 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 року за № 1050 „Про зміни та скасування рішень міської ради"; визнання недійсним п. 1.30 рішення 20 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 19.20.2013 року за № 1172 „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" та скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:26:001:0210 за № 9552336 від 26.12.2013 року, зазначає про відсутність у державного органу, уповноваженого здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства України, повноважень щодо звернення до суду.

Згідно ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу ст. 21 ГПК України.

За приписами ст. 2 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. При цьому, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача (ст. 29 ГПК України).

У рішенні Конституційного Суду України від 04.04.1999 №3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначено таке. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах і є фактично позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора.

При цьому, поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Тобто законодавцем визначено, що при вирішенні справ даної категорії, судам необхідно з'ясовувати обсяг компетенції, прав та обов'язків саме особи (позивача), чиї права або інтереси порушено оскаржуваним правовим актом індивідуальної дії.

Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися в позовній заяві або іншому процесуальному документі, поданому прокурором або заступником прокурора. У випадках неправильного визначення прокурором (його заступником) позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК України повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду. Якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора чи його заступника, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК України. Поряд з цим, у разі коли прокурором подано позовну заяву в інтересах держави як позивачем (частина друга статті 2, частина друга статті 29 ГПК), то господарський суд не вчиняє процесуальних дій, зазначених в абзацах третьому і четвертому цього пункту постанови; в таких випадках повернення позовної заяви або залишення її без розгляду можливе лише за наявності підстав, зазначених відповідно у пунктах 1, 2, 3, 5 - 9 частини першої статті 63 або в пунктах 1, 2, 5, 6 частини першої статті 81 ГПК. При цьому якщо прокурор у позовній заяві не вказав обставин, пов'язаних з порушенням інтересів держави або з обґрунтуванням необхідності захисту таких інтересів, то господарський суд повертає позовну заяву без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 63 ГПК. У разі ж коли суд у зазначених випадках помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, відповідний позов залишається без розгляду згідно з пунктом 1 частини першої статті 81 названого Кодексу (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам").

Звертаючись з даною позовною заявою як позивач про визнання недійсним п. 1 рішення 17 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 29.03.2013 року за № 881 „Про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для розташування адмінбудівлі НБУ"; визнання недійсним п. 1.19 рішення 217 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 20.09.2013 року за № 1050 „Про зміни та скасування рішень міської ради"; визнання недійсним п. 1.30 рішення 20 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 19.20.2013 року за № 1172 „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" та скасування рішення про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:26:001:0210 за № 9552336 від 26.12.2013 року, прокурор в якості органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, зазначив Державну інспекцію сільського господарства України.

Відповідно до Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 459/2011, Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно пункту І статті 4 Положення Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.

Повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель визначені статтею 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Відповідно до пункту "а" частини першої статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється у частині, зокрема, додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюється, як визначено частиною четвертою статті 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Інформацію про здійснення Державною інспекцією сільського господарства України жодної з наведених функцій стосовно земельної ділянки, яка є предметом спору, матеріали справи не містять. Позовні вимоги не ґрунтуються на матеріалах такої перевірки.

Отже, законодавство чітко визначає повноваження державного органу при здійсненні державного контролю за використанням та охороною земель та шляхи реалізації цього контролю, до яких не відноситься право на подання позову до суду.

Водночас, з наведених нормативних актів слідує, що Державна інспекція сільського господарства України не наділена правом розпорядження земельними ресурсами, таким правом наділена Ужгородська міська рада, яка є відповідачем у справі. Державна інспекція сільського господарства як контролюючий орган не здійснювала у даних правовідносинах покладених на неї функцій, тому зазначення її в якості органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, слід визнати помилковим. Не може Державна інспекція сільського господарства виступати і позивачем, оскільки укладення радою спірного договору оренди земельної ділянки не позбавляє її можливості здійснювати свої функції як контролюючого органу, а відтак, не порушує її права і законні інтереси.

Враховуючи вищенаведене, обставини, на які посилається прокурор, визначення прокурором Державної інспекції сільського господарства України як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах та необхідності захисту інтересів останнього, розцінюються судом як такі, що належним чином не обґрунтовані (аналогічну правову позицію займає і Вищий господарський суд у ряді постанов, зокрема, № 5002-33/5439-2011 від 12.03.2014 року, № 5008/1802/2011 від 23.10.2012 року), у зв'язку з цим і наведені прокурором доводи щодо пред'явлення позову від власного імені, з огляду на відсутність у інспекції повноважень на звернення до суду, не можуть братись до уваги.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва прокурором у даній справі інтересів держави, прокурор водночас вказує у позовній заяві на захист інтересів держави в особі Ужгородської міської ради, яка відповідно до закону наділена правом розпоряджатися спірною земельною ділянкою, тоді як Ужгородську міську раду залучено до участі у справі в якості відповідача; з незрозумілих підстав там же посилається на порушення вимог законодавства щодо порядку розпорядження земельними ділянками комунальної власності виконавчим комітетом Ужгородської міської ради.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Згідно ч.6 ст. 29 ГПК України, відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті. Таким чином, враховуючи особливий статус органу місцевого самоврядування, який реалізовує не безпосередньо свої особисті (власні) права щодо розпорядження землею, а представницькі функції громадян які на такій в межах адміністративної одиниці проживають, тобто, - територіальної громади, а також враховуючи п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 р., відсутність іншого органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, правомірним було б пред'явити такий позов в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради. За таких обставин, відсутні підстави вважати про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, що виключає можливість набуття прокурором статусу позивача.

Крім цього, якщо б і припустити про обґрунтованість доводів прокурора про те, що порушення загальнодержавного інтересу полягає у попередженні та усунення порушень норм не тільки земельного законодавства, а й будь-якого іншого законодавства і фактично за будь-яких обставин не потребується прокурору доводити в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, то у такому разі прокурор може вступити у розгляд будь-якої судової справи лише зазначивши в письмовому зверненні до суду, що ним вбачаються порушення таких державних інтересів, і все. Саме з цією метою, названими нормами чинного законодавства (ст.ст. 2, 29 ГПК України, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", рішення Конституційного Суду України у справі № 1-1/99 від 08.04.1999 р.) визначені межі, порядок та умови діяльності прокурора під час здійснення наданих чинним законодавством йому повноважень щодо представництва інтересів держави у суді, які як проаналізовано вище, дотримані не були. Недотримання заявником вимог ст. ст. 1, 2, 29, 54, 57 ГПК України при пред'явленні позовної заяви, зокрема, щодо зазначення обставин, пов'язаних з порушенням інтересів держави та з обґрунтуванням необхідності захисту таких інтересів, надає підстави для висновку про неможливість вирішення спору та залишення позову без розгляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, що відповідає правовій позиції, викладеній у п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам".

Керуючись п.1 ч.1 ст. 81, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов залишити без розгляду.

2. Копію ухвали надіслати учасникам спору.

Суддя Йосипчук О.С.