Постанова № 47170327, 20.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 липня 2015 року № 826/7802/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Аблова Є.В., судді Федорчука А.Б., судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, мотивуючи позовні вимоги тим, що бездіяльність відповідача щодо розгляду рапорту про надання соціальної відпустки та прийняття за результатами її розгляду відповідного наказу є протиправною та такою, що порушує права та законні інтереси позивача.

В позовній заяві позивач просить суд:

бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення по моєму рапорту від 20.03.2015 р. про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - визнати протиправною;

зобов'язати відповідача видати наказ про надання мені - ОСОБА_1, заступнику начальника Департаменту ДАІ Міністерства внутрішніх справ України - начальнику 3-го управління відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги повністю.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що позивач, звертаючись до МВС із рапортом про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надав повний перелік документів, необхідний для його задоволення.

В судовому засіданні 17.06.2015 р. суд за згодою представників сторін вирішив продовжити розгляд та вирішення даної справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні матеріали справи, суд дійшов висновків про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно наказу №294 о/с від 11.03.2014 р. прийнятий на службу до органів внутрішніх справ та займає посаду заступника начальника департаменту ДАІ - начальника 3-го управління.

На підставі наказу МВС України від 19.03.2015 р. № 476 позивач в період з 23.03.2015 по 08.04.2015 перебував у черговій відпустці за 2015 рік.

20.03.2015 р. позивач звернувся до МВС України з рапортом, погодженим начальником департаменту ДАІ та заступником Міністра внутрішніх справ України, про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку з 09.04.2015 р.

Позивач зазначив, що станом на момент звернення до суду жодної відповіді на зазначений рапорт не отримував, що порушує його права та, як наслідок, зумовило звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. №504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Види відпусток врегульовуються статтею 4 Закону №504/96-ВР.

Так, соціальною відпусткою є, зокрема, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону).

Відповідно до ст. 18 Закону №504/96-ВР після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину та одним із прийомних батьків.

Порядок надання соціальних відпусток визначено ст. 20 Закону №504/96-ВР.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач разом з рапортом від 20.03.2015 р. про надання з 09.04.2015 р. відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку подав до МВС України: свідоцтво про народження дитини; свідоцтво про шлюб; довідку з місця роботи матері дитини.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки №61/19-139 від 20.03.2015 р. ОСОБА_2 працює в Харківському національному економічному університеті імені Семена Кузнеця на посаді доцента на 0,25 ставки (основна робота) кафедри економічного аналізу.

У зв'язку з народженням третьої дитини, ОСОБА_2 не надавала лікарняного листа по вагітності та пологам та не оформляла відпустку для догляду за дитиною до трьох років. Працює в університеті по теперішній час.

При цьому, в наведеній довідці вказано, стосовно виплат щодо допомоги для догляду за дитиною питання знаходиться поза компетентністю університету, оформлюється в органах соцзахисту населення по місту реєстрації отримувача.

Як повідомив відповідач, згідно рішення Міністра внутрішніх справ України попереднє опрацювання рапорту позивача було доручено Департаменту кадрового забезпечення МВС України як підрозділу Міністерства, відповідального за розгляд та вирішення соціально-побутових питань осіб рядового і начальницького складу МВС та підготовки проектів наказів в питань проходження служби працівниками Міністерства.

За результатами розгляду рапорту позивача, МВС України листом від 16.05.2015 р. №6/1/2-3867 повідомило, що «безумовно дотримуючись норм трудового законодавства, однак, зважаючи на проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, для участі у якій задіються особи начальницького складу підрозділів апарату Міністерства внутрішніх справ України та враховуючи те, що з метою вдосконалення діяльності органів і підрозділів Міністерства внутрішніх справ, забезпечення належного виконання службових завдань наказом МВС України від 30.03.2015 р. № 351 „Про організаційно-штатні зміни в МВС" посаду заступника начальника Департаменту Державної автомобільної інспекції - начальника 3-го управління, на якій перебував ОСОБА_1, скорочено, а також призначене службове розслідування по факту невиходу ОСОБА_1 на службу без поважних причин, повертаємо матеріали про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку для додаткового поглибленого розгляду».

Водночас, в наданих суду письмових запереченнях відповідач повідомив, що позивач, звертаючись до МВС України із рапортом про надання йому відпуски по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надав повний перелік документів, необхідний для його задоволення, а саме - документів, що засвідчували б припинення виплат дружині позивача органами соціального захисту допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Наведене свідчить про існування розбіжностей щодо зазначених відповідачем підстав ненадання позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

При цьому, відповідачем зазначено, що одразу після усунення позивачем недоліків виявлених під час розгляду рапорту останній буде невідкладно розглянуто та за наслідками розгляду буде прийняте відповідне рішення.

В той же час, позивачем на адресу Департаменту ДАІ МВС України 02.06.2015 р. надана довідка №204 від 29.05.2015 р. та довідка №892 від 29.05.2015 р., з яких вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в управління праці і соціального захисту населення і отримує допомогу при народженні дитини на 3 дитину ІНФОРМАЦІЯ_1 Допомогу до 3-х років не отримує.

Наведене в сукупності свідчить, що позивачем надано відповідачу повний пакет документів для прийняття наказу щодо надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак МВС України такого рішення не прийнято, що вбачається судом протиправною бездіяльністю з боку відповідача, оскільки всі необхідні документи для надання соціальної відпустки ОСОБА_1 останній надав у розпорядження Міністерства.

Стаття 6 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.

Враховуючи, що дружина позивача працює, а малолітня донька потребує догляду, неприйняття відповідачем рішення щодо надання позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є порушенням його соціальних прав, для відновлення яких суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України видати відповідний наказ за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 20.03.2015 р.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування відсутності оскаржуваної бездіяльності не виконано.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 71, 86, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо неприйняття рішення по рапорту ОСОБА_1 від 20.03.2015 р. про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України видати наказ про надання ОСОБА_1, заступнику начальника Департаменту ДАІ Міністерства внутрішніх справ України - начальнику 3-го управління відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Судові витрати в розмірі 73,08 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя Аблов Є.В.

Суддя Федорчук А.Б.

Суддя Шулежко В.П.