Постанова № 47169754, 17.07.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

17 липня 2015 року №826/4205/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Давиденко Л.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Перша українська хімічна компанія»додержавної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.02.2015 №0001612207, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перша українська хімічна компанія» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.02.2015 №0001612207.

Під час судового розгляду справи позивач у зв'язку із досягненням податкового компромісу згідно рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 26.03.2015 №4892/10/26-50-22-07 по процедурі, визначеної підрозділом 92 розділу XX Податкового кодексу України, уточнив свої позовні вимоги і просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.02.2015 №0001612207 в частині збільшення зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2014 року на суму 28360,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 14180,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 02.02.2015 №64/1/22-07/33226752 щодо відсутності факту реальності фінансово-господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Пак плюс 2012», необґрунтовано прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2015 №0001612207. За посиланням позивача, він є добросовісним платником податків, вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Відповідач письмових заперечень не надав.

Справу №826/4205/15 розглянуто в письмовому провадженні згідно із приписами частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Перша українська хімічна компанія» з питань взаємовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю «Пак плюс» за період з 01.01.2014 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Перша українська хімічна компанія» пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 246077,00 грн., у тому числі за лютий 2014 року на суму 64383,00 грн., за березень 2014 року на суму 153333,00 грн. за квітень 2014 року на суму 28360,00 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 02.02.2015 №64/1/22-07/33226752 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.02.2015 №0001612207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у розмірі 369116,00 грн., у тому числі: 246077,00 грн. - основний платіж, 123039,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками розгляду заяви позивача від 13.03.2015 №01/13-03, контролюючим органом прийнято рішення від 26.03.2015 №4892/10/26-50-22-07 про погодження застосування податкового компромісу, яким застосовано податковий компроміс відносно нарахування податкового зобов'язання за період лютий-березень 2014 року на загальну суму 217716,00 грн., що підтверджує факт примирення сторін, що відбувся у зв'язку із досягненням податкового компромісу щодо сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість за лютий - березень 2014 року в частині збільшення зобов'язання з ПДВ на суму 217716,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 108858,00 грн.

Аналізуючи підстави визначення позивачеві оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання із податку на додану вартість за квітень 2014 року, досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 02.02.2015 №64/1/22-07/33226752 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Перша українська хімічна компанія» та товариством з обмеженою відповідальністю «Пак плюс 2012» за договорами від 19.02.2014 №19 та від 28.04.2014 №20.

Як вбачається з матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю «Перша українська хімічна компанія» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Пак плюс 2012» (виконавець) укладено типові договори від 19.02.2014 №19 та від 28.04.2014 №20, відповідно до яких виконавець зобов'язується за завданням замовника виконувати комплексні роботи з перевірки та налагодження доліт, насосної станції до системи освітлення, наведені в пунктах 1.2 договорів, а замовник зобов'язується сплатити ці роботи.

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договорів від 19.02.2014 №19 та від 28.04.2014 №20; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

У свою чергу, висновки акту перевірки державної податкової інспекції у Голосіївському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 02.02.2015 №64/1/22-07/33226752 щодо відсутності реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Перша українська хімічна компанія» та товариством з обмеженою відповідальністю «Пак плюс» ґрунтуються на протоколі допиту ОСОБА_1 від 24.09.2014 (директор товариства з обмеженою відповідальністю «Пак плюс 2012»), згідно якого, останнім договори фінансово-господарської діяльності не укладались, видаткові накладні не підписувались.

Аналізуючи первинні документи щодо взаємовідносин позивача із товариством з обмеженою відповідальністю «Пак плюс 2012» в межах спірних правовідносин (квітень 2014 року), суд наголошує на тому, що позивачем не обґрунтовано рух активів під час виконання договору від 28.04.2014 №20, зокрема вказаним договором передбачено обов'язок замовника забезпечити виконавця необхідною для виконання комплексу робіт інформацією, письмовими заявками клієнта.

Позивачем не надано суду доказів руху активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин, зокрема, докази забезпечення виконавця необхідною для виконання комплексу робіт інформацією, письмовими заявками клієнта, наявності у товариства з обмеженою відповідальністю «Пак плюс 2012» дієздатності юридичної особи, відповідного кваліфікованого персоналу для здійснення певного обсягу робіт (підключення до джерел водопостачання та електроживлення тощо). Не надано позивачем і суду доказів щодо неможливості виконання певного обсягу робіт власними силами.

Також, позивачем не надано суду звітів про результати виконаних робіт та доказів сплати виконаних робіт.

Враховуючи відсутність доведеної позивачем наявності ділової мети та економічної доцільності здійснених правочинів, відсутність обґрунтування вартості послуг, руху активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин, суд погоджується із доводами контролюючого органу та вважає їх доведеними щодо створення позивачем уявності господарських операцій з метою штучного формування податкового кредиту, а відтак порушення фіскальних інтересів держави.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 13.02.2015 №0001612207 в частині збільшення зобов'язання з ПДВ за квітень 2014 на суму 28360,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 14180,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за наслідками відмови у задоволенні позову, суд наголошує на наступному.

Згідно з частиною першою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно із приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру судовий збір становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи сплачену позивачем при зверненні до суду суму судового збору у розмірі 487,20 грн., з позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі у розмірі 3132,10 грн. (3619,30 грн. - 487,20 грн.).

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Перша українська хімічна компанія» (01032, місто Київ, вулиця Саксаганського, 74-Б, код ЄДРПОУ 33226752) на користь Державного бюджету України (розрахунковий рахунок ГУ ДКСУ в місті Києві №31218206784007, МФО 820019, код отримувача 38004897) судовий збір у розмірі 3132 (три тисячі сто тридцять дві) грн. 10 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.