Постанова № 47159837, 14.07.2015, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2015 року м.Житомир справа № 806/647/15

категорія 12.3

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шимоновича Р.М.,

секретар судового засідання Коваль О.В.,

за участю: позивача ОСОБА_2,

представника відповідачів ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, ОСОБА_1 міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, третя особа: ОСОБА_1 обласний комітет професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просить:

1) визнати незаконними та скасувати накази управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області № 112 від 04.04.2015 та № 35о/с від 10.02.2015;

2) поновити її на посаді слідчого слідчого відділу ОСОБА_1 міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області;

3) стягнути з ОСОБА_1 міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.02.2015 по день поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що оспорювані накази суперечать вимогам Конституції України, Кодексу законів про працю України, порушують її право на працю та отримання заробітної плати. Вказує на те, що підставою для винесення оспорюваних наказів став рапорт помічника начальника міського відділу-оперативного чергового чергової частини штабу ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області майора міліції ОСОБА_4, в якому зазначено, що під час несення служби до міського відділу звернулась ОСОБА_5 з приводу її пограбування, і позивач не прийняла заяву про вчинений злочин. Крім того, у рапорті вказано, що позивач не відреагувала на звернення громадянки ОСОБА_6, яка повідомила, що в Донецькій області її чоловік потрапив у полон.

Вказані порушення, на переконання відповідачів, допущені внаслідок її негативних та низьких морально-ділових якостей. Проте, зазначений рапорт не відповідає дійсним обставинам справи. Зокрема, ОСОБА_5 не зверталась до помічника начальника міського відділу-оперативного чергового чергової частини штабу ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області майора міліції ОСОБА_4 про те, що має будь-які претензії до слідчого - Шестакової В.П. Щодо звернення громадянки ОСОБА_6 позивач зазначає, що у ході розмови вони звернулись у телефонному режимі до начальника управління СБУ в Житомирській області та зясували, що заява ОСОБА_6 перебуває на розгляді в управлінні СБУ в Житомирській області. Після зясування даних обставин, ОСОБА_6 вирішила повторно не звертатись із аналогічною заявою до ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області. У позовній заяві позивач акцентує увагу на тому, що перед накладенням на неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, пояснення у неї з приводу указаних обставин не відбирались. Також, вказує на те, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення відповідачем не враховано тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка, ставлення до виконання службових обовязків, рівень кваліфікації, та не зясовано чи визнає позивач свою вину. З огляду на що, просить визнати протиправними накази управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області № 112 від 04.04.2015 та № 35о/с від 10.02.2015; поновити її на посаді слідчого СВ Житомирського міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області та стягнути на середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.02.2015 по день поновлення на роботі.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях (а.с. 148-153).

Представник відповідачів заперечив проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у письмових запереченнях (а.с. 44-49). Пояснив, що у ході службового розслідування встановлено факт скоєння позивачем вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, що є безальтернативною підставою для звільнення згідно пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. На адресу суду направив заяву про розгляд справи за відсутності представника профспілки (а.с. 147).

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, з огляду на наступне.

Встановлено, що ОСОБА_2 проходила службу в органах внутрішніх справ з лютого 2013 року, що підтверджується даними послужного списку та копією трудової книжки позивача, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 13, 74-78).

Наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області № 112 від 04.02.2015 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників СВ ОСОБА_1" за порушення вимог Закону України "Про звернення громадян", ст. 214 КПК України та наказу МВС України від 19.11.2012 № 1050 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положень про комісії", керуючись статтями 2, 12, 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22.02.2006, слідчого слідчого відділу ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області лейтенанта міліції ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ за п. 66 (як особу, яка скоїла вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС (а.с. 52-53).

Вказаний наказ було реалізовано наказом управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області № 35 о/с від 10.02.2015 (по особовому складу), яким лейтенанта міліції ОСОБА_2, слідчого слідчого відділу ОСОБА_1 міського відділу УМВС України в Житомирській області, звільнено з органів внутрішніх справ України у запас (із поставкою на військовий облік) за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (як особу, що скоїла вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) (а.с. 54).

Із вказаними наказами позивач ознайомлена 10.02.2015, проте, вважаючи їх протиправними, звернулась до суду із даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ регулюється Законом України "Про міліцію", Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02. 2006 N 3460-IV та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про міліцію", міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно зі частиною 1 статті 18 Закону України "Про міліцію", порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

На реалізацію наведеної бланкетної норми постановою Кабінету Міністрів від 29.07.1991 №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення).

Відповідно до пункту 66 Положення, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Згідно зі частиною 1 статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України).

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно зі частиною 7 статтею 13 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України визначений порядок накладення дисциплінарних стягнень, а статтями 16 та 18 - строк їх накладення та виконання відповідно.

Обґрунтовуючи протиправність оспорюваних наказів, позивач, як на одну із підстав, вказує на порушення управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області вимог статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та пунктів 6.3.1, 6.3.2, 6.3.3, 6.3.4, 6.3.5, 6.3.6 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 230 від 12.03.2013 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України" в частині процедури проведення службового розслідування, яке полягало у тому, що відповідачем не надано позивачу копії наказу про призначення службового розслідування; не відібрано письмових пояснень. Наведені обставини, на переконання позивача, унеможливили проведення обєктивного, повного, всебічного службового розслідування, а отже висновок службового розслідування не можна вважати таким, що відповідає закону.

Щодо зазначених тверджень, суд зазначає наступне.

Встановлено, що відповідно до п. 2.6 та 4.3 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 230 від 12.03.2013 та у звязку із надходженням до ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області звернення громадянки ОСОБА_5 щодо протиправних, на її думку, дій з боку слідчого слідчого відділу ОСОБА_1 УМВС ОСОБА_2, наказом т.в.о. начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області № 105 від 02.02.2015 призначено за вказаним фактом службове розслідування (а.с. 55).

Доказів про ознайомлення позивача із вказаним наказом відповідачами надано не було.

04.02.2015 т.в.о. начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області затверджено висновок за фактом неналежного виконання своїх службових обовязків лейтенантом міліції ОСОБА_2 (а.с. 69-72).

У ході проведення службового розслідування було встановлено наступне.

27.01.2015 громадянка ОСОБА_5, звернулась до міського відділу міліції з повідомленням про те, що близько 18.00 по вул. Київській, 74, що в м. Житомирі, двоє раніше невідомих їй дівчат забрали у заявниці мобільний телефон марки "Samsung Nexus GT-190220 T". В приміщенні міськвідділу, помічник начальника міського відділу - оперативний черговий чергової частини штабу ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області майор міліції ОСОБА_4, доручив слідчому слідчого відділу ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області лейтенанту міліції ОСОБА_2, прийняти у вказаної вище громадянки заяву про вчинення злочину. Під час спілкування з гр. ОСОБА_5, лейтенант міліції ОСОБА_2, повідомила останній, що ніхто з працівників міліції вказаний телефон шукати не буде в зв'язку з низькою його вартістю та в подальшому заяви у громадянки не прийняла, порушивши при цьому вимоги наказу МВС від 19.11.2012 № 1050, заходів щодо розкриття вказаного злочину не вжила, після чого, громадянка ОСОБА_5, не написавши заяви, залишила приміщення ОСОБА_1

Той факт, що слідчий слідчого відділу ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області лейтенант міліції ОСОБА_2, не прийняла заяви про скоєння злочину у гр. ОСОБА_5, підтвердила в ході службового розслідування і мати заявниці громадянка ОСОБА_7.

У тому числі, під час чергування 27.01.2015, як зазначив в рапорті майор міліції ОСОБА_4, слідчий слідчого відділу ОСОБА_1 УМВС лейтенант міліції ОСОБА_2 не прийняла заяву у громадянки ОСОБА_6, яка повідомила про те, що в Донецькій області потрапив у полон її чоловік гр. ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час перевірки вищезазначених відомостей, в ході службового розслідування було опитано громадянку ОСОБА_6, яка повідомила, що 27.01.2015 зверталась до слідчого слідчого відділу ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області лейтенанта міліції ОСОБА_2, для отримання інформації щодо написання заяви з приводу взяття в полон її чоловіка гр. ОСОБА_8 В подальшому, лейтенант міліції ОСОБА_2, зателефонувала до начальника слідчого відділу УСБУ в Житомирській області, який повідомив про те, що остання раніше вже зверталась з заявою щодо потрапляння в полон гр. ОСОБА_8 та на даний час за її зверненням проводяться необхідні слідчі дії. Отримавши вказану інформацію, як зазначила гр. ОСОБА_6, вона залишила приміщення міського відділу міліції, оскільки вирішила заяви не писати. Додатково у своєму поясненні гр. ОСОБА_6 зазначила, що лейтенант міліції ОСОБА_2 не відмовляла їй у написанні заяви.

Додатково в ході службової перевірки було встановлено, що відповідно до вимог ст. 214 КПК України, а саме слідчий СВ ОСОБА_1 УМВС лейтенант міліції ОСОБА_2, після самостійного виявлення з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, не внесла відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та не розпочала розслідування.

На підставі встановлених обставин, комісією, що проводила службове розслідування, рекомендовано за порушення вимог Закону України "Про звернення громадян", ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України та наказу МВС України від 19.11.2012 № 1050 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положення про комісію", звільнити з органів внутрішніх справ слідчого слідчого відділу ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області лейтенанта міліції ОСОБА_2 за п. 66 (як особу, яка скоїла вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС.

Надаючи правову оцінку обставинам, встановленим указаним висновком, суд зазначає наступне.

У ході судового розгляду справи встановлено, що пояснення у позивача під час проведення службового розслідування по факту неприйняття заяви про злочин у ОСОБА_5 не відбирались, факт відмови у дачі пояснень не засвідчений належним чином.

Матеріали службового розслідування містять пояснення позивача від 28.01.2015 (а.с. 60), у яких ОСОБА_2 зазначила, що ОСОБА_6 звернулась до міського відділу та повідомила, що її чоловік перебуває в полоні у Донецькій області. ОСОБА_2 зателефонувала до слідчого відділу УСБУ в Житомирській області та зясувала, що на розгляді в Управлінні вже перебуває заява ОСОБА_6 та на даний час за її зверненням проводяться необхідні слідчі дії, після чого остання вирішила не звертатись із заявою до органів внутрішніх справ.

Згідно пояснень ОСОБА_6 від 28.01.2015 (а.с. 63), слідчий Міклуха (Шестакова) В.П. не відмовляла у прийнятті заяви.

Наведені обставини свідчать про необґрунтованість висновків управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області в частині порушення позивачем вимог Закону України "Про звернення громадян".

Разом з тим, у ході судового розгляду справи повністю підтверджені висновки відповідача про порушення ОСОБА_2 приписів статті 214 Кримінального процесуального кодексу України та наказу МВС України від 19.11.2012 № 1050 "Про затвердження Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та положення про комісію".

Так, статтею 10 Закону України "Про міліцію" встановлено, що міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана, зокрема, приймати і реєструвати заяви й повідомлення про кримінальні та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення.

Згідно зі частинами 1, 4 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Порядок ведення єдиного обліку органами і підрозділами внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, а також порядок здійснення контролю за його дотриманням встановлений Інструкцією про порядок ведення єдиного обліку в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 19.11.2012 N 1050 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2012 за N 2095/22407.

Згідно пункту 2.1 Інструкції, прийняття заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, незалежно від місця і часу їх учинення, повноти отриманих даних, особистості заявника, здійснюється цілодобово негайно тим органом внутрішніх справ, до якого надійшла заява чи повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, або самостійне виявлення слідчим або іншою службовою особою органу внутрішніх справ з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

Пунктом 3.14 Інструкції встановлено, що приховуваними від єдиного обліку вважаються заяви і повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, які були відомі працівнику органу внутрішніх справ, та відомості про них, які на час виявлення не внесені до журналу ЄО, та не отримали відповідного реєстраційного номера.

З метою зясування істини, судом допитано свідка - ОСОБА_5, яка пояснила, що 27.01.2015 звернулась до ОСОБА_1 міського відділу з приводу її пограбування цього ж дня. Зайшовши в кабінет до слідчої, вона повідомила про обставини пограбування, зокрема про те, що на неї зі спини напали дві дівчини, відібрали телефон та 10 грн з гаманця. Також, при нападі дані особи сказали, що їм шкода дівчину і псувати обличчя ножем їй не будуть. Проте, слідчий, дізнавшись про модель телефону, сказала заявниці, що його вартість складає приблизно 500,00 грн, і міліція такі дешеві телефони не шукає. Тим часом, її мама, пішла за документами на телефон, однак, після розмови зі слідчою ОСОБА_5 наздогнала маму, і вони повернулись в кабінет. Поведінка слідчої була незрозумілою, вона постійно посміхалась, декілька раз виходила із кабінету. Оскільки пограбування відбулось у цей же день, вони були розгублені, зрозуміти з дій та поведінки слідчої, що їм робити далі вони не могли. На запитання мами, що робити йти додому, чи писати заяву, слідчий відповіла: "Можете йти додому". Заяву про злочин ОСОБА_5 так і не написала, а прийшовши додому, про інцидент з пограбуванням та неприйняттям заяви в міліції, вона у соціальній мережі розповіла своїй подрузі. У цей же день з нею звязалась журналіст газети "20 хвилин" та згодом опублікувала історію ОСОБА_5 у газеті та у мережі-інтернет.

Також, у якості свідка була допитана мати ОСОБА_5 - ОСОБА_9, яка пояснила, що 27.01.2015 приблизно о 19:30 прибули з дочкою до міськвідділу з наміром написати заяву про пограбування, проте заяву так і не написали. Причиною цього була незрозуміла поведінка слідчої, яка свідчила про небажання останньої приймати заяву. Також зазначила, що одразу не звернулись із скаргою на такі дії слідчого, оскільки така ситуація (пограбування) сталась вперше, раніше до міліції з даного приводу не звертались, були розгублені та не знали, що робити.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що покази свідків різняться із поясненнями, які містяться в матеріалах службового розслідування, оскільки останніми не повідомлено обставин та фактів, які б виключали одне одного.

Разом з тим, у ході судового розгляду справи пояснення ОСОБА_2 з приводу даної ситуації мали деякі розбіжності. Так, позивач наголошувала на тому, що мала намір прийняти заяву ОСОБА_5, запропонувала її мамі сходити додому взяти документи на телефон, щоб зазначити і-мей останнього. А, після, повернула ОСОБА_7 та сказала, що у заяві про злочин пропустять номер і-мей, і у телефонному режимі на наступний день допишуть його у заяві. Проте, пояснити за яких підстав ОСОБА_5 так і не написала заяву, позивач не змогла.

Суд наголошує на тому, що в силу положень статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, обставина щодо ненаписання заяви ОСОБА_5 не скасовує обовязку слідчого, який дізнався про вчинення кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

За змістом пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення, тобто у запас Збройних Сил України або у відставку.

Вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Ці вимоги відображені, зокрема, у Правилах поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.02.2012 № 155, інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи Міністерства внутрішніх справ України та їх особового складу.

Тому, під вчинками, що дискредитують звання працівника ОВС та, власне, органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

Пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ визначено не окремий вид відповідальності працівника органів внутрішніх справ, а спеціальну підставу для припинення служби, яке відбувається у формі звільнення.

Припинення служби за пунктом 66 Положення є найсуворішою санкцією відповідальності працівника органів внутрішніх справ, який вчинив діяння, несумісне з посадою.

З огляду на викладене, звільнення за указаним пунктом Положення може мати місце лише тоді, коли достеменно доведено, що особа скоїла проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Таким чином, вид припинення служби в органах внутрішніх справ, як звільнення за пунктом 66 Положення - є самостійною й спеціальною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу й факт скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, повинен бути доведеним.

Відповідної правової позиції дотримується також Вищий адміністративний суд України у своїх рішеннях (ухвала від 22.01.2015 у справі К/800/51867/14, реєстраційний номер 42495811, ухвала від 03.02.2015 у справі К/800/48536/13, реєстраційний номер 42743381).

Суд не приймає до уваги доводи позивача з приводу того, що обставини, встановлені службовим розслідуванням не можуть бути взяті до уваги, так як службове розслідування проведено з порушенням наказу Міністерства внутрішніх справ України № 230 від 12.03.2013 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України" в частині процедури проведення службового розслідування, з огляду на наступне.

Перевіряючи законність звільнення позивача з органів внутрішніх справ суд акцентує увагу на тому, що звільнення позивача відбулося за вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, що є окремою підставою звільнення і не є видом дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

З огляду на викладене суд вважає, що недоліки, допущені управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, при проведенні службового розслідування не можуть бути безумовною підставою для скасування оспорюваних наказів.

У даному випадку, встановленню підлягає факт вчинення ОСОБА_2 дискредитуючого вчинку.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про міліцію" визначено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

В тексті присяги працівника внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382, зазначено, що кожний працівник органів внутрішніх справ України, який склав таку присягу, вступаючи на службу до органів внутрішніх справ України, поклявся завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим працівником, зберігати державну і службову таємницю; присягнув з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів і наказів, постійно вдосконалювати професійну майстерність та підвищувати рівень культури, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, поклявся мужньо і рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок.

Разом з тим, чинним законодавством не розкрито поняття "вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу".

Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довір'я когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету.

Аналізуючи складові цього поняття, можливо дійти висновку, що вони тісно пов'язані з морально-етичними нормами.

Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ, та власне органи внутрішніх справ, пов'язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред'являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Означені вимоги відображені у статті 5 Закону України "Про державну службу", Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ, Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ та інших нормативно-правових актах, що регулюють діяльність органів системи МВС України та їх особового складу.

Відтак, під вчинками, що дискредитують звання працівника органів внутрішніх справ, та власне органи внутрішніх справ, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ, у зв'язку з виконанням службових обов'язків або не пов'язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.

Факт неприйняття ОСОБА_2 заяви про злочин у ОСОБА_10 повністю підтверджується висновком службового розслідування.

Також, дані обставини беззаперечно встановлені у ході судового розгляду справи показами свідків ОСОБА_10 та її мами - ОСОБА_7

Крім того, судом зясовано, що дізнавшись від ОСОБА_10 про злочин, ОСОБА_2 в порушення статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, не внесла відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Також, матеріалами справи підтверджено, що інцидент про неприйняття слідчим відділу ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області набув широкого розголосу в засобах масової інформації, зокрема, у газеті "20 хвилин" № 5 (520) від 11.02.2015 опублікована стаття "На житомирянку напали з ножем, а в міліції порадили не писати заяву" (а.с. 79-80), та на сайті https://zt.20minut.ua/Kryminal/menshe-zvernen-%E2%80%93-menshe-klopotu-chi-naspravdi-miliciya-z-narodom-10435518.html (а.с. 81-82).

Суд наголошує на тому, що працівники міліції мають спеціальний правовий статус, відповідно до якого вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов'язків працівників ОВС; приймаючи присягу працівника ОВС України позивач склала клятву "всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ".

З огляду на зазначене, суд погоджується з доводами відповідача, що скоєний позивачем вчинок, призвів до приниження професійної репутації, авторитету органу внутрішніх справ у громадській думці та думці окремих громадян, оскільки ставлення людей до органів внутрішніх справ впливає на рівень довіри та підтримки суспільством дій працівників міліції.

Отже, неприйняття ОСОБА_2 заяви про вчинене кримінальне правопорушення є вчинком, який дискредитує звання не тільки працівників органів внутрішніх справ, а органів внутрішніх справ в цілому.

Також, у ході судового розгляду справи було встановлено, що звільнення позивача проведено відповідачем без звернення до профспілкового органу, членом якого є позивач.

При цьому, не отримання згоди виборного органу на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником не може бути безумовною підставою для поновлення працівника на роботі за відсутності інших порушень, оскільки відповідно п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без належного звернення до профспілкового органу, суд самостійно запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті.

На виконання вказаних положень, ОСОБА_1 окружним адміністративним судом 23.04.2015 винесено ухвалу, якою запитано у первинної профспілкової організації атестованих працівників міліції ОСОБА_1 міського відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області згоду на звільнення ОСОБА_2 на підставі пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Згідно витягу із протоколу первинної профспілкової організації атестованих працівників ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області від 19.06.2015, профспілковою організацією надано згоду керівництву ОСОБА_1 УМВС України в Житомирській області на звільнення з ОВС ОСОБА_2 (за - 155, проти - 0, утрималось - 32) (а.с. 185).

Враховуючи вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача щодо порушення відповідачем порядку її звільнення.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених в ході судового розгляду справи обставин в їх сукупності, суд приходить до висновку, що накази управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області № 112 від 04.04.2015 та № 35о/с від 10.02.2015 відповідають усім критеріям правомірності, а тому у суду відсутні підстави для визнання їх протиправними і скасування.

Згідно із пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для визнання незаконним звільнення позивача з органів внутрішніх справ, вимоги щодо поновлення на попередній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними, тому не підлягають до задоволення.

У відповідності до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач - управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

Водночас, докази подані позивачем, не підтверджують обставини, на які вона посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідачів.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими, а її вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 86, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Р.М.Шимонович

Повний текст постанови виготовлено: 20 липня 2015 р.