Рішення № 47157691, 09.07.2015, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/1371/15-ц

Провадження №2/761/2754/2015

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 липня 2015 року

Шевченківський районний суд м. Києвав складі: головуючого-суддіМальцева Д. О.при секретаріКривошия О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ВПВР ДВС України, ВДВС Печерського РУЮ м. Києва, ВПВР Управління ГУЮ Міністерства юстиції України в м. Києві, правонаступником яких є Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ПуАТ «Акціонерний банк «Експресс-Банк», третя особа ОСОБА_4, про припинення арешту частини нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі позивач) звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділу Державної виконавчої служби Печерського РУЮ м. Києва, відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції Міністерства юстиції в м. Києві правонаступником яких у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № від є Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі відповідач), ПуАТ «Акціонерний банк «Експресс-Банк» (далі відповідач-2), третя особа ОСОБА_4 про зняття арешту з нерухомого майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень від 15.10.2014р. та витягу з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 03.11.2011р. містяться записи про заборону відчуження квартири АДРЕСА_1. Позивач вважає, що накладення арешту на квартиру порушує право та законні інтереси оскільки відповідно до рішення Печерського районного суду м. Києва від 06.03.2014р. залишеним без змін ухвалами апеляційного суду м. Києва від 29.04.2014р. та 26.08.2014р., ухвалами ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.10.2014р. встановлено юридичний факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з квітня 1993 року та визнано їх спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1. Накладення арештів та заборони відчуження на всю квартиру, що є об'єктом спільної сумісної власності, без виділу частки боржника в праві спільної сумісної власності суперечить вимогам чинного законодавства і є перешкодою у здійсненні позивачем права власності на це майно. Враховуючи що спірне майно - квартира АДРЕСА_1 є спільною власністю подружжя, а позивачу належить її частина, яку вона та зобов'язана зареєструвати згідно вимог чинного законодавства України, позивач просить задовольнити позовні вимоги. В ході розгляду справи, представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, зокрема у поданій заяві просить припинити арешт на ? частину вказаної квартири.

У судовому засіданні представник позивача з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. Заперечення обґрунтовані тим, що позивачем не надано суду жодного та допустимого доказу - будь яких підтверджуючих документів про проведення державної реєстрації прав власності за позивачем на частку спірного майна, та будь якого підтвердження виділу частки майна у натурі. Крім цього, позивач намагається скасувати арешт на все майно третьої особи у кримінальному провадженні не підтверджуючи будь-якими доказами факту реєстрації за нею права власності на частку майна без виділу часток в натурі, не вказуючи яким чином стосується цього майна.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача-2, представника третьої особи, суд дійшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно звитягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію обтяжень від 15.10.2014р. наявні наступні записи ; № 6348514, згідно якого 16.07.2014р. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВІ № 2937286, виданий 04.07.2014р. ВПВР ДВС України, накладено арешт на все нерухоме майно третьої особи; № 39199294 згідно якого 18.12.2013 року на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, серія ВП № 39317414 виданий 10.10.2013р. видавник ВДВС Печерського РУЮ м. Києва накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_4; № 4097303, згідно якого 27.12.2013р. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 41297963 виданий 24.12.2013р. видавник ВПВР управління ДВС ГУЮ у м. Києві накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_4; № 5093516, згідно якого 25.03.2014р. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 39223264 виданий 24.03.2014р. видавник головний державний виконавець ВПВР ДВС України Сіщук В.В. накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_4; № 6348449, згідно якого 16.07.2014р. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № 29372683 виданий 04.07.2014р. видавник ВПВР ДВС України накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_4

Також, згідно витягу з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 03.11.2011р. містяться наступні записи:

№1, згідно якого 26.07.2005р. за № 2225412 приватним нотаріусом Івановою С.М. накладено арешт на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (далі запис № 1); № 8, згідно якого 14.07.2009р. за № 8878186 першою Київською державною нотаріальною конторою накладено арешт вказану квартиру (далі запис № 8); № 9, згідно якого 28.12.2009р. за № 9391174 шостою київською державною нотаріальною конторою накладено арешт на вказану квартиру(далі запис 9); № 20, згідно якого 06.07.2010р. за № 10002548 першою Київською державною нотаріальною конторою накладено арешт на все майно ОСОБА_4 (далі запис № 20); № 23, згідно якого 06.07.2010р. за № 10002743 першою Київською державною нотаріальною конторою накладено арешт на вказану квартиру (далі запис № 23); № 27, згідно якого 18.11.2010р. за № 10503114 першою Київською державною нотаріальною конторою накладено арешт на вказану квартиру (далі запис № 27); № 28, згідно якого 19.09.2011р. за № 11622880Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України накладено арешт на вказану квартиру (далі запис № 28).

Відповідно до ч.1, 2 та 5 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», особа яка вважає, що майно на яке накладено арешт належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 06.03.2014р. задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ПАТ «АБ «Експресс - Банк», треті особи ПАТ «Банк Кіпру», ПАТ «Дочірній банк Сбербанк Росії», про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя. Ухвалами Апеляційного суду м. Києва від 29.04.2014р. та 26.08.2014р. вказане рішення суду першої інстанції залишено у силі.

Ухвалами ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.10.2014р. вказані судові рішення залишені без змін.

За таких обставин право власності позивача встановлено судовим рішенням.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед інших, припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Разом з тим, пунктом 168 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (Заява N 19336/04) від 23 січня 2014 року, остаточне 02 червня 2014 року, зазначено, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Пункт 212 цього рішення встановлено, що втручання у право власності підприємства-заявника у цій справі не повинно розглядатися як таке, що обмежується тривалим невиконанням остаточного рішення національного суду на його користь. Сама необхідність для підприємства-заявника ініціювати це провадження, щоб повернути своє майно, яке на законних підставах належало йому, вже є ознакою порушення його прав за статтею 1 Першого протоколу.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійснені лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином на час накладення арешту квартира АДРЕСА_1 перебувала у спільній сумісній власності позивача ОСОБА_3 та третьої особи - ОСОБА_8 та ці особи мають рівні права на цю квартиру

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 року № 6 (з наступними змінами) за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

Отже, враховуючи вищевикладене, той факт, що позивач є співвласником квартири, що встановлено рішенням Печерського районного суду м. Києва від06.03.2014р., залишеним у силі ухвалами Апеляційного суду м. Києва від 29.04.2014р. та 26.08.2014р. та ухвалами ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.10.2014р. приймаючи до уваги висновки викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини по справі "East/West Alliance Limited" проти України" (Заява N 19336/04) від 23 січня 2014 року, остаточне 02 червня 2014 року, суд вважає позовні вимоги у частині припинення арешту обґрунтованими та такими що підлягають частковому задоволенню.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач одночасно просить припинити/скасувати арешти, зокрема № 1, № 8, № 9, №. 20, № 23, № 27.

Щодо вимоги про скасування -припинення арешту № 1 накладеного приватним нотаріусом Івановою С.М., суд вважає, що такі вимоги є передчасними, адже на момент прийняття даного рішення договір іпотеки на підставі якого було внесено вказаний запис на заборону відчуження квартири є дійсним.

Щодо вимоги про скасування записів № 8, № 9, № 27 накладених на підставі ухвал Печерського районного суду м. Києва від 10.07.2009р. та 08.12.2009р., та ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20.10.2010р. суд також вважає за необхідне відмовити у задоволенні, оскільки такі вимоги щодо забезпечення позову, заміни виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову має розглядатись за правилами ст.ст.153-154 ЦПК України.

Щодо вимоги про скасування записів №20, № 23, накладених на підставі постанови ст.слідчого Солом'янського РУ ГУ МВС України від 01.07.2010р. у кримінальній справі № 09-19185 суд вважає за необхідне відмовити виходячи з наступного.

Згідно вимог ч.ч. 1, 6 ст. 126 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, чинного на час накладення арешту, в процесі розслідування кримінальної справи з метою забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна арешт може бути накладений лише на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

При цьому, згідно п. 9 Розділ XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року арешт майна застосований під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до моменту його скасування у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Враховуючи викладене, на підставі 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ст. 41 Конституції України, ст. 316, 319, 321, 391 ЦК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 10, 11, 57-61, 64, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ВПВР ДВС України, ВДВС Печерського РУЮ м. Києва, ВПВР Управління ГУЮ Міністерства юстиції України в м. Києві, правонаступником яких є Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ПуАТ «Акціонерний банк «Експресс - Банк», третя особа ОСОБА_4, про припинення арешту частини нерухомого майна - задовольнити частково.

Припинити арешт на ? частину квартири АДРЕСА_1 належної ОСОБА_3 накладений:

Постановою про арешт майна від 04.07.2014р. запис № 6348514 ВПВР ДВС України; постановою про арешт майна від 10.10.2013р. запис № 3919294 ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві; постановою про арешт майна від 24.12.2013р. запис № 4097303 ВПВР ГУЮ м. Києва; постановою про арешт майна від 24.03.2014р. ВПВР ДВС України запис № 5093516; постановою про арешт майна від 04.07.2014р. ВПВР ДВС України запис № 6348449; постановою про арешт майна від 19.09.2011р. ВДВС Печерського РУЮ м. Києва запис № 11622880.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подачі скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя