Ухвала суду № 47147739, 16.07.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/4082/14ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.Провадження № 22-ц/780/3463/15 Доповідач у 2 інстанції Білоконь О. В.Категорія 38 16.07.2015

УХВАЛА

Іменем України

16 липня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді - Білоконь О.В.,

суддів Голуб С.А., Савченка С.І.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкристому судовому засіданні в м. Києві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області, про визнання недійсним договору дарування, свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності , -

встановила:

У травні 2014 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.

Позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з 1988 року по 2012 рік з ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, після смерті якого вона прийняла спадщину.

ІІ померлий чоловік ОСОБА_5 за життя не оформив свої спадкових прав після смерті своєї матері - ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, і після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1.

У серпні 2012 році після смерті чоловіка позивачу стало відомо, що за життя ОСОБА_6 - ОСОБА_7 встановила опіку над матір'ю та уклала договір дарування вказаної квартири на свою користь.

Даний договір був укладений з порушенням чинного на той час законодавства. ОСОБА_7 скористалась тяжкими обставинами, похилим віком ОСОБА_6, нерозумінням останньої своїх дій, без дозволу органу опіки та піклування. ОСОБА_7, як опікун не мала права укладати такий договір з ОСОБА_6 як зі своєї підопічною у відповідності до ст. 68 ЦК України. При укладенні правочину нотаріус не перевірив дієздатність ОСОБА_6

Вказала також, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_8 померла. Після її смерті відповідачі по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 23 квітня 2008 році отримали в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину.

Оскільки договір дарування був оформлений з порушеннями ст.ст. 68, 71, 224, 225 ЦК України, тому і свідоцтва про право на спадщину також підлягають визнанню судом недійсними.

Просила суд визнати недійсними договір дарування від 24 лютого 1993 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину, видані 23 квітня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незаконність і необґрунтованість судового рішення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у позові, суд виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог щодо визнання правочину недійсним, оскільки при підписанні договору, передбачені чинним на час укладення законодавством вимоги для укладення договору дарування були дотримані.

Колегія суддів згідна з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно з вимогами ст.1216 ЦКУкраїни спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до положень ч.1 ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, хто його пережив.

Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 03 травня 1988 року був зареєстрований шлюб між позивачем ОСОБА_2 та між ОСОБА_5, матір»ю якого є що ОСОБА_6, що встановлено рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 14 вересня 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_6.

24 вересня 1996 року ОСОБА_5 звернувся до Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_6.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5.

27 березня 2012 року ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Новокаховського міського нотаріального округу звернулась із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5.

Ці обставини сторонами визнані та підтверджені матеріалами справи.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач ОСОБА_2 має право на спадкування за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_5, який прийняв, але не встиг за життя оформити спадкові права після смерті своєї матері ОСОБА_6, разом з тим законних підстав визнати за позивачем у порядку спадкування права власності квартира АДРЕСА_1, оскільки остання не належала спадкодавцю ОСОБА_6 за життя.

Доводи апеляційної скарги про те, що до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6, входить квартира АДРЕСА_1, колегія суддів вважає необґрунтованими з таких підстав.

Згідно із свідоцтвом про право власності № 40, виданого виконкомом Боярської міської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області 30 грудня 1990 року, ОСОБА_6 належала на праві особистої приватної власності квартира АДРЕСА_1 ( а.с.180, т.1)

24 лютого 1993 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 був укладений договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.137, т.1)

Відповідно до ст. 153 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Частина перша статті 48 ЦК Української РСР, чинного на час укладення спірного договору дарування будинку, встановлювала, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону. Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 56 ЦК Української РСР 1963 року, чинного під час укладення оспорюваного договору, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування як такого, що укладений внаслідок помилки, суд першої інстанці вірно виходив з того, що сторона, яка діяла під впливом помилки, за життя такий позов не подавала, крім того, відстуні будь-які дані про те, що померла ОСОБА_6 при укладенні договору дарування неправильно сприймала предмет чи інші істотні умови угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Відповідно до вимог ч.1 ст.57 ЦК України 1963 року, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_6 під час укладення договру дарування умисно введено в оману шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для договру дарування; що на ОСОБА_6 чинили фізичний або психологічний вплив з метою спонукання його до укладення угоди; що ОСОБА_6 перебувала у тяжкому майновому стані, який примусив її укласти договір дарування на вкрай невигідних для нього умовах.

Крім того, за змістом ст. 57 ЦК УРСР, угода може бути визнана судом недійсною як укладена внаслідок обману, що має істотне значення, тільки за позовом сторони, що діяла під впливом обману. В даному конкретному випадку позивач ОСОБА_2 не є учасником (стороною) угоди, і відповідачі стосовно неї не вчиняв ніяких оманливих дій.

Відповідно до ч.1 ст.55 ЦК України 1963 року угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Як видно із матеріалів справи, із таким позовом не звернулась сторона договору дарування, також у справі відсутні дані про те, що в момент укладення угоди ОСОБА_9 перебувала у такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відсутні обставини для визнання угоди недійсною з підстав, передбачених ст. 55 ЦК Укераїни 1963 року.

Крім того, з матеріалів справи видно, що 30 серпня 1993 року рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області №258/2 ОСОБА_8 призначено опікуном над ОСОБА_6, яка за станом здоров'я та похилий вік потребує догляду ( а.с.126, т.1).

Із наведеного слідує, що договір дарування спірної квартир укладений 24 лютого 1993 року, тобто раніше, ніж ОСОБА_8 стала опікуном ОСОБА_6, тому доводи апеляційної скарги про недійсність договору дарування як такого, що укладений без згоди органи опіки і піклування, між опікуном і підопічною не ґрунтуються на матеріалах справи.

За статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції вірно надав оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність обставин, з наявністю яких закон пов»язує недійсність оспорюваного договору дарування квартири, відповідно, законних підстав для визнання цього договору дарування недійсним немає.

До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки судом встановлено, що на час смерті ОСОБА_6 7 квітня 1996 року останній не належало право власності на квартиру АДРЕСА_1 у зв»язку з її даруванням 24 лютого 1993 року, суд ухвалив правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на вказану квартиру в порядку спадкування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними у рішенні.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, зокрема про відсутність у матеріалах справи оригіналу оспорюваного договору дарування, то вони теж не спростовують висновків суду. До того ж колегія суддів бере до уваги, що в матеріалах даної справи наявна належним чином завірена та прошити копія спадкової справи № 385/2007 до майна по померлої ОСОБА_8, надана на запит суду Києво-Святошинською районною державною нотаріальною конторою, серед яких міститься копія оспорюваного договору дарування ( а.с.137, т.1), доказів фальшування якого суду не надано.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий

Судді :