Рішення № 47137273, 09.07.2015, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 2/331/518/15

№ 331/651/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2015 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі :

головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,

при секретарі - Постарнак М.М.,

за участю представників :

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі справу за позовом Публічного акціонерного товариства « Акцент Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ANH3NN00000001 від 23 жовтня 2008 року,

ВСТАНОВИВ :

В січні 215 року Публічне акціонерне товариство « Акцент- Банк» ( далі по тексту ПАТ « Акцент Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ANH3NN00000001 від 23 жовтня 2008 року на загальну суму 149396, 07 грн., яка складається з : 14677, 77 грн. заборгованість за кредитом, 16190, 51 заборгованість по процентам за користування кредитом, 2487, 87 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, 108449, 63 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобов»язання за договором, штрафи : 500,00 грн. фіксована частина, 7090, 29 грн. процентна складова.

В обгрунтування заявленої вимоги позивач зазначив, що відповідно до укладеного договору № ANH3NN00000001 від 23.10.2008 року ОСОБА_3 в той же день отримала кредит у розмірі 15000, 00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

ПАТ « Акцент-Банк» є правонаступником прав та обов»язків ЗАТ « Акцент-Банк», у зв»язку з чим на підставі рішення загальних зборів акціонерів від 14.05.2009 р. змінено тип Банку та його найменування з Закритого акціонерного товариства « Акцент-Банк» на Публічне акціонерне товариство « Акцент-Банк», про що зазначено у п.1.1 Статуту ПАТ « Акцент-Банк». 24.09.2009 року проведено державну реєстрацію вказаних змін.

Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам « Розстрочка», Тарифами складає між нею та Банком кредитно-заставний договір ( далі Договір).

ОСОБА_3 була ознайомлена і згодна з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка», Банком їй була надана повні інформація про умови кредитування, що підтверджується відписом відповідача в заяві.

Згідно умов укладеного договору Договір складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку : щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти ( щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інших витрат згідно Умов.

В порушення норм статей 526, 527, 530 ЦК України та умов договору відповідачка зобов»язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв»язку з чим станом на 12.01.2015 р. вона має заборгованість за кредитним договором № ANH3NN00000001 від 23 жовтня 2008 року на загальну суму 149396, 07 грн., яка складається з : 14677, 77 грн. заборгованість за кредитом, 16190, 51 заборгованість по процентам за користування кредитом, 2487, 87 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, 108449, 63 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобов»язання за договором, штрафи : 500,00 грн. фіксована частина, 7090, 29 грн. процентна складова.

В суді представник позивача позов підтримала з підстав, викладених по тексту позову, та просила його задовольнити.

Відповідачка в суді проти позову заперечує, зазначаючи, що дійсно в жовтні 2008 року вона мала намір отримати у ЗАТ « А-Банк» споживчий кредит на суму 15000, 00 грн., у зв»язку з чим нею навіть була заповнена Анкета-заява позичальника. Проте, в подальшому вона відмовилася від послуг Банку, оскільки фінансова потреба нею була вирішена без отримання кредитних коштів. Отже, кредитні кошти в розмірі 15000, 00 грн. у Банка вона не отримувала, у зв»язку з чим між нею та Банком не можуть існувати зобов»язальні правовідносини. На квитанції від 21.11.2008 р. про начебто отримання нею кредитних коштів в розмірі 15000,00 грн. стоїть не її підпис.

Представник відповідачки в суді підтримала позицію свого довірителя.

Вивчивши матеріали справи, взявши до уваги пояснення представників позивача та відповідача, відповідача, а також письмові заперечення останнього проти позову, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлені факти та відповідні їм правовідносини.

У ч.2 ст. 509 ЦК України зазначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до наданої анкети-заяви позичальника, фізичної особи на отримання споживчого кредиту у ЗАТ «А-Банк», ОСОБА_3 звернулася до позивача з метою отримання послуг у вигляді строкового кредиту у сумі 15000.00 грн на споживчі цілі терміном на 60 місяців, з 21 листопада 2008 року по 20 листопада 2013 року включно, при умові оплати за користування кредитом відсотків у розмірі 3,0 % у місяць на суму залишку заборгованості по кредиту в обмін на зобовязання відповідача по поверненню кредиту, сплати відсотків, штрафних санкцій, які зазначені в Анкеті-Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Персональний кредит»). (а.с. 5-6)

При цьому, згідно п. 10 Анкети-Заяви Позичальника, відповідачка була повідомлена, що прийняття до розгляду її Анкети-Заяви Позичальника не означає виникнення у банка зобовязань по наданню їй кредиту, крім того, згідно п. 9 Анкети-Заяви Позичальника, відповідачка була попереджена про те, що підписуючи її, що у разі прийняття позивачем рішення про надання їй кредиту, так і у разі прийняття позивачем рішення про відмову у видачі кредиту ця Анкета-Заява Позичальника і документи, які були надані нею, не будуть повернуті.

Вищевказане свідчить про те, що підписана відповідачкою Анкета-Заява Позичальника фактично є волевиявленням наміру на отримання кредитних коштів, оскільки передбачає як позитивне, так і негативне рішення позивача щодо видачі кредиту, крім того, згідно п. 13 Анкети- Заяви, позивач міг затвердити надання відповідачці кредиту на інших основних умовах, ніж були нею зазначені, які були підписані в Договорі.

Крім того, згідно п. 1.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам: Заява Позичалька це документ, який підписується Позичальником (відповідачем) та передається ним в позивачу для укладення кредитно-заставного Договору. Тобто за позивачем залишалося право на видачу, або відмову у видачі кредиту відповідачці

Таким чином, в будь-якому разі про позитивне рішення щодо отримання кредиту відповідачка повинна була бути повідомлена, адже, згідно п. 2. 1 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, позивач зобовязувався надати відповідачу кредит шляхом перерахування на рахунок торгівельно-сервісного підприємства.

Зазначені обставини підтверджують і оригінали витребуваної за ухвалою суду та оглянуті в судовому засіданні матеріали кредитної справи, яка містить: акт прийому-передачі кредитних справ по «Персональному кредиту» Центра обслуговування клієнтів м. Запоріжжя № 1 на зберігання; оригінал анкети-заяви позичальника, датованої 23.10.2008 року; оригінал довідки про стандартні умови кредитування А-банку та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 21.11.2008 року; копію паспорту на імя ОСОБА_3; копію довідки ІНН на імя ОСОБА_3; копію витратного документа на отримання кредитних коштів; протокол ухвалення рішення по кредиту; форму обробки заявки на отримання споживчого кредиту; візуальну оцінку потенційного клієнта фізичної особи для отримання «Персонального кредиту»; копію трудової книжки ОСОБА_3; копію технічного паспорту на автомобіль; копію технічного паспорту на квартиру; опис до кредитної справи.

На підтвердження своїх вимог щодо наявності боргових зобовязань ОСОБА_3, згідно договору за № ANH3NN00000001від 23.10.2008р., а саме отримання нею кредиту в сумі 15000.00 грн., була надана копія квитанції, яка згідно з описом до кредитної справа має назву «витратного документу на отримання кредитних коштів», де банком платника вказано «КБ Приватбанк», отримувач «ОСОБА_3Г.», зазначено кредитний рахунок: 10028809024201, зміст операції: «видача з рахунків за вкладами фізичних осіб» за кодом 29098050105547.

До наданого документу, як доказу наявності боргових зобовязань відповідача суд ставиться критично, оскільки установою, яка видавала кошти вказано іншу, відмінну від позивача згідно позовної заяви назва позивача «Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», натомість банк, який видавав 23.11.2008 року кошти в сумі 15000.00 грн., згідно наданої копії квитанції - «КБ Приватбанк», зміст операції не містить посилань на видачу кредитних коштів, а має «видачу з рахунків за вкладами фізичних осіб», крім того, у вказаному документі не міститься жодного посилання на номер рахунку, який за твердженням позивача було відкрито на імя відповідача.

Крім того, надання даного документу у вигляді копії унеможливлює ідентифікувати справжність підпису відповідача, тому суд не приймає даний документ у якості належного та допустимого доказу наявності боргових зобовязань відповідача перед позивачем.

Також, суд не приймає уваги посилання представника відповідача, викладені у листі № 30.1.0.0/2-20150622/1135 від 07.07.2015 р., оскільки вивченням Постанови Правління Національного банку України від 08.12.2004 року № 601 «Про затвердження Переліку документів, що утворюються діяльності Національного банку України та банків України із зазначенням строків зберігання», встановлена відсутність в даному нормативному акті посилання на зберігання меморіальних ордерів по видачі готівки, а є лише посилання на зберігання документів, які не мають відношення до предмету розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобовязується надавати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки, таким чином, надання позивачем коштів повинно бути доведено належними та допустимими доказами, оскільки виникнення зобовязань базується саме на доказі факту отримання кредитних коштів і, відповідно, наявності у звязку з цим боргових зобовязань.

Аналізуючи перелічені норми матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, що зібрані у справі докази вказують на відсутність підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства « Акцент Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ANH3NN00000001 від 23 жовтня 2008 року.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат повязаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Виходячи з того, що судом у задоволенні позовних вимог відмолено, то суд приходить до висновку, що у стягненні з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору в розмірі 1493,98 грн., також слід відмовити.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ч. 3 цієї ж статті Закону, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналогічним чином питання обовязків доказування та питання доказів регулює ст. 60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

При цьому слід зазначити, що доказування не може ґрунтуватися лише на припущеннях.

Так, представником позивача на підтвердження заявлених позовних вимог зазначено, що крім того, що ОСОБА_3 23 жовтня 2008 року особисто в касі банку за місцем оформлення кредиту отримала кредитні кошти в розмірі 15000,00 грн., останньою у грудні 2008 року, квітні 2009 року, грудні 2012 року здійснювалося погашення за кредитом у незначних сумах. (а.с. 86)

Проте, суд не погоджується з такими висновками представника позивача та приходить до висновку, що вони є неспроможними, виходячи з того, що надані стороною позивача докази не свідчать про те, що саме ОСОБА_3 перерахувала кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором або кошти списувалися з будь-якого іншого рахунку ОСОБА_3

Так, зі змісту кредитного договору (анкети-заяви позичальника, фізичної особи на отримання споживчого кредиту) № ANH3NN00000001 від 23 жовтня 2008 року вбачається, що для виконання зобовязань Банк відкриває ОСОБА_3 рахунок № 29098010003334 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості. (а.с. 6)

З копії виписки по кредитному рахунку № ANH3NN00000001 від 23 жовтня 2008 року, щодо проведення розрахункових операцій не вбачається, що у грудні 2008 року, квітні 2009 року, грудні 2012 року від ОСОБА_3. надходили кошти, шляхом списання з її рахунку на часткове погашення заборгованості за кредитним договором № ANH3NN00000001 від 23 жовтня 2008 року, зокрема, що зазначені платежі було здійснено саме ОСОБА_3

Відповідно до ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом або договором між банком та клієнтом.

Згідно визначенню, наданому в пункті1.19-1 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-ІІІ від 05.04.2011 року (в редакції Закону № 2056-IV від 06.10.2004 року) меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

В пункті 1.4Інструкціїпро безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затвердженої Постановою Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 року - в редакції Постанови НБУ № 132 від 15.04.2005 року) вказано, щомеморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та нормативно-правових актів Національного банку.

Представником позивача на підтвердження того, що саме ОСОБА_3 здійснювала будь-які платежі з рахунку № 29098010003334, відкритого на імя ОСОБА_3 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості за кредитним договором № ANH3NN00000001 від 23 жовтня 2008 року не надано.

Тобто, відсутні докази, що платником зазначених представником позивача платежів є саме ОСОБА_3

Керуючись ст. ст. 10, 11, 212, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 509, 526, 527 ЦК України,

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства « Акцент Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № ANH3NN00000001 від 23 жовтня 2008 року, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя : Н.Г.Скользнєва

09.07.2015