Рішення № 47127819, 16.07.2015, Рубіжанський міський суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2015 року Провадження №2/425/108/15

Справа №425/3054/14-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого судді Коваленка Д.С., секретар Білак Н.В., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача (ОСОБА_2): ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області, цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Вердикт Фінанс до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю Вердикт Фінанс звернулось до Рубіжанського міського суду Луганської області із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року, яка утворилась станом на 02 грудня 2014 року, в сумі 194269 гривень 95 копійок.

Про місце, день та час розгляду справи по суті, сторони повідомлялись належним чином. У судове засідання зявились представник позивача (який приймав участь у справі в режимі відеоконференції) та представник відповідача ОСОБА_2: ОСОБА_3 (який приймав участь у справі безпосередньо в залі судових засідань). Відповідач: ОСОБА_4 не зявився, належним чином повідомлявся, але причин неявки не повідомив, як наслідок, розгляд справи здійснювався без його участі.

Позиція позивача полягала у тому, що на підставі договору факторингу, який ним було укладено з публічним акціонерним товариством «Сведбанк», як правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк», він придбав у останнього право вимоги до обох відповідачів щодо сплати у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором № 1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року, яка виникла станом на 02 грудня 2012 року у розмірі 12286 доларів і 26 центів США, що було еквівалентно 98163 гривні 53 копійки, з яких: 5744 долари і 33 центи США це заборгованість за кредитом, 2833 доларів і 90 центів США борг по сплаті процентів за користування кредитом, а 3708 доларів і 3 центи США це пеня. І оскільки позивач придбав право вимоги боргу на підставі кредитного договору не тільки щодо існуючої заборгованості, а й щодо вимог, які можуть виникнути в майбутньому, станом на 02 грудня 2014 року розмір боргу, право вимоги сплати якого має позивач, збільшився до 12865 доларів і 56 центів, що еквівалентно 194269 гривень 95 копійок, з яких: 5744 долари і 33 центи США це заборгованість за кредитом, 5082 долари і 81 цент США борг по сплаті процентів за користування кредитом, 2038 доларів і 42 центи це пеня з останній рік, що передував даті предявлення позову до суду. При цьому, на думку позивача, відповідач ОСОБА_2 повинен сплатити вказану заборгованість як боржник за кредитним договором, а відповідач ОСОБА_4, як поручитель, на підставі договору поруки №1202/1206/64-124-р-1 від 05 грудня 2006 року.

Позиція відповідача ОСОБА_2 полягала у тому, що заборгованість за кредитом у розмірі 5082 долари і 81 цент США, а також частина боргу за процентами і пенею у розмірі 420 доларів і 15 центів США та 72 долари і 65 центів США відповідно, вже була присуджена до стягнення з обох відповідачів, за заявою відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», судовим наказом Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 серпня 2009 року, який набрав законної сили 15 вересня 2009 року. А з відповідача ОСОБА_2, за позовом самого позивача, заочним рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2012 року, також було присуджено до стягнення 2000 гривень, і це рішення набрало законної сили 29 жовтня 2012 року. А для нарахування і стягнення процентів та пені, позивач взагалі не має правових підстав.

На основі всебічного, повного, обєктивного та безпосереднього дослідження, кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, суд встановив наступні обставини, та відповідно до них визначив такі правовідносини:

Двадцять шостого грудня 2006 року між акціонерним комерційним банком ТАС-Комерцбанк та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №1202/1206/64-124 (а.с.5-11,16-17 тому 1).

На підставі вказаного договору, того ж дня, ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 9070 доларів США (а.с.12 тому 1, 165-166,183-187 тому 2).

Також, у грудні 2006 року між акціонерним комерційним банком ТАС-Комерцбанк і ОСОБА_4 було укладено договір поруки №1202/1206/64-124-р-1 (а.с.14-15,18-19 тому 1).

Судовим наказом Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 серпня 2009 року (який набрав законної сили 15 вересня 2009 року), за заявою відкритого акціонерного товариства «Сведбанк» як правонаступника акціонерного комерційного банку «ТАС-Кмерцбанк», з ОСОБА_2 та ОСОБА_4, у солідарному порядку, було стягнуто заборгованість за кредитним договором №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року, яка утворилась станом на 31 березня 2009 року, у розмірі 6237 доларів і 13 центів США, з яких: 5744 долари і 33 центи США це заборгованість за кредитом, 420 доларів і 15 центів США борг за користування процентами, 72 долари і 65 центів США пеня (а.с.171-174 тому 2).

Другого лютого 2012 року, публічне акціонерне товариство Сведбанк, як правонаступник відкритого акціонерного товариства «Сведбанк» і акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (надалі за текстом «Сведбанк») та товариство з обмеженою відповідальністю Вердикт Фінанс (надалі за текстом «Вердикт Фінанс») уклали договір факторингу №11 (а.с.20-34,108-110 тому 1, 136-143 тому 2).

На підставі вказаного договору, того ж дня, «Сведбанк» відступив Вердикт Фінанс право вимоги до ОСОБА_2 щодо сплати боргу, на підставі кредитного договору №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року, який виник станом на 02 грудня 2012 року у розмірі 12286 доларів і 26 центів США, що було еквівалентно 98163 гривні 53 копійки, з яких: 5744 долари і 33 центи США це заборгованість за кредитом, 2833 доларів і 90 центів США борг по сплаті процентів за користування кредитом, а 3708 доларів і 3 центи США це пеня (а.с.108-110 тому 1, 135 тому 2).

При цьому, з огляду на умови договору факторингу №11 від 02 лютого 2012 року та Угоди від 10 липня 2013 року про тлумачення умов цього договору, що були укладені між «Сведбанк» та «Вердикт Фінанс», «Сведбанк» відступив Вердикт Фінанс не тільки наявні, станом на 02 лютого 2012 року права вимоги за кредитним договором №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року до ОСОБА_2, а й ті права вимоги до нього, які можуть виникнути на підставі названого кредитного договору в майбутньому, тобто після 02 лютого 2012 року (а.с.22-33 тому 1, 135, 209 тому 2).

Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області Борисова С.А., від 13 серпня 2012 року, вирішено накласти арешт та вилучити автомобіль ВАЗ111830, державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2 на праві власності (а.с.167 тому 2).

Але 12 серпня 2014 року, постановою начальника відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції ОСОБА_5, вказану ухвалу повернуто «Вердикт Фінанс» у звязку із тим, що названий автомобіль не виявлено протягом одного року з дня оголошення у розшук (а.с.168,214 тому 2).

Заочним рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2012 року (яке набрало законної сили 29 жовтня 2012 року), за заявою «Вердикт Фінанс» з ОСОБА_2 та ОСОБА_6, у солідарному порядку, було стягнуто заборгованість за кредитним договором №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року, у розмірі 2000 гривень, що за курсом Національного банку України станом на 16 лютого 2012 року складало: 250 доларів і 34 центи США. Також цим же рішенням, в рахунок погашення заборгованості в сумі 96163 гривні 53 копійки за кредитним договором №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року, звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль ВАЗ111830, державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2 на праві власності, а також вирішено передати у володіння «Вердикт Фінанс» цей предмет застави (а.с.165-166,183-187 тому 2).

Але 12 серпня 2014 року, постановою начальника відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції ОСОБА_5, виконавчий лист №410/3800/12, виданий 29 жовтня 2012 року щодо передання у володіння «Вердикт Фінанс» вказаного предмета застави, повернуто «Вердикт Фінанс» через відсутність цього майна (а.с.169,180-182 тому 2).

Також судом встановлено, що 24 жовтня 2013 року «Вердикт Фінанс» направило ОСОБА_4 та ОСОБА_7, через Київське відділення «Укрпошти» №71 письмове повідомлення про відступлення «Сведбанк» «Вердикт Фінансу» права грошової вимоги за кредитним договором №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року, а також про необхідність сплати «Вердикт Фінансу» заборгованості за цим договором у розмірі 98163 гривні 53 копійки, яка утворилась станом на 02 грудня 2012 року (а.с.131-134 тому 2).

У грудні 2013 року, «Вердикт Фінанс» направило ОСОБА_2 ще одне повідомлення про необхідність сплати цієї ж заборгованості (а.с.149-153 тому 2). А 27 лютого 2014 року, «Вердикт Фінанс» направило ОСОБА_4 письмову вимогу про необхідність сплати цієї заборгованості, як поручителю (а.с.154-158 тому 2).

Третього грудня 2014 року, «Кредекс Фінанс» предявило позов (шляхом його здачі до установи поштового звязку) до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення з них, у солідарному порядку, заборгованості за кредитним договором №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року, яка утворилась станом на 02 грудня 2014 року, у сумі 194269 гривень 95 копійок (а.с.2-6 тому 1).

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на користь «Сведбанк» до відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції, не надходив та не перебуває (а.с.175 тому 2).

Станом на 25 травня 2015 року, згідно відомостей Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, виконавчі провадження стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_4, до відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції, не надходили (а.с.196 тому 2).

А станом на 03 липня 2015 року, виконавчі документи відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_4, на виконанні у відділі державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції, не перебувають (а.с.226 тому 2).

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази наявності тієї обставини, що ОСОБА_2 чи ОСОБА_4 або будь-якими третіми особами на їх користь, було сплачено якісь грошові кошти у рахунок стягнутої з них за судовим наказом (а.с.174 тому 2) та заочним рішенням (а.с.183-187 тому 2) заборгованості, або іншим чином погашено вимоги осіб, на користь яких було присуджено борг (а.с.1-110 тому 1,1-227 тому 2).

Із встановлених обставин вбачається, що між «Сведбанк» та ОСОБА_2 виникли цивільні (зокрема, зобовязальні) правовідносини у сфері кредитування, в яких «Сведбанк» виступив кредитором, а ОСОБА_2 боржником, при цьому між «Сведбанк» та ОСОБА_4 теж виникли цивільні (зобовязальні) відносини, але у сфері забезпечення виконання зобовязання, в яких «Сведбанк» виступив кредитором боржника ОСОБА_2, а ОСОБА_4 його поручителем.

Разом з цим судом встановлено, що «Вердикт Фінанс» вважає себе у вказаних правовідносинах новим кредитором, якому належить право вимоги боргу до обох відповідачів, через відступлення йому цього права первісним кредитором, а відповідачі, права нового кредитора оспорюють.

Враховуючи визначені судом правовідносини, для вирішення спору суд застосовує такі норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:

Пункт 1 частини 1 статті 92 Конституції України встановлює, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основні обовязки визначаються виключно законами України.

Положення частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі за текстом ЦК України) визначають, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу положень частини 2 статті 509, пункту 1 частини 2 статті 11 та частини 1 статті 629 ЦК України такі зобовязання можуть виникати з договорів, які стають обовязковими для виконання сторонами, що їх уклали.

А виходячи з положень частини 1 статті 1054 ЦК України та пунктів 22,23 частини 1 статті 1, частини 1 статті 11 Закону України Про захист прав споживачів, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем (банком або іншою фінансової установою) та споживачем (фізичною особою), відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими процентами у порядку та на умовах, передбачених договором.

Двадцять шостого грудня 2006 року між акціонерним комерційним банком ТАС-Комерцбанк та ОСОБА_2, було укладено договір про надання саме споживчого кредиту №1202/1206/64-124, за яким банк взяв на себе зобовязання надати ОСОБА_2 кредит у розмірі 9070 доларів США, шляхом видачі цих коштів через касу банку, а ОСОБА_2 взяв на себе зобовязання повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобовязання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором (а.с.5-11 тому 1).

Факт належного виконання банком свого зобовязання з видачі кредиту підтверджується заявою на видачу готівки (а.с.12 тому 1) та не оспорювалось відповідачами, а тому суд вважає, що цей банк отримав право вимагати виконання ОСОБА_2, як боржником, свого зобовязання по поверненню отриманого кредиту та сплати процентів за його користування, у строки, передбачені цим договором.

Виходячи з положень частин перших статей 526, 529 та 530 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу; кредитор має право приймати від боржника виконання його обовязку частинами, якщо це встановлено договором; якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 умовами договору про надання споживчого кредиту встановили, що позичальник зобовязаний повертати кредит та сплачувати проценти виходячи з розміру 14,5 процентів річних (за весь строк фактичного користування кредитом) щомісяця, не пізніше 20 числа.

А положення частини першої статті 610 ЦК України передбачають, що порушенням зобовязання є його невиконання або неналежне виконання (тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання).

З огляду на виписку по особовому рахунку ОСОБА_2 (а.с.1-130 тому 2) та судовий наказ Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 31 серпня 2009 року (що набрав законної сили 15 вересня 2009 року а.с.171-174 тому 2), ОСОБА_2, своє зобовязання по поверненню кредиту та сплаті процентів за його користування відповідно до умов договору не виконав, тобто порушив його, і тому станом на 02 лютого 2012 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 12286 доларів і 26 центів США, що було еквівалентно 98163 гривні 53 копійки, з яких: 5744 долари і 33 центи США це заборгованість за кредитом, 2833 доларів і 90 центів США борг по сплаті процентів за користування кредитом, а 3708 доларів і 3 центи США це пеня (а.с.108-110 тому 1, 1-130,131 тому 2).

Зважаючи на це, суд вважає доведеним станом на 02 лютого 2012 року наявність у «Сведбанк», як правонаступника акціонерного комерційного банку ТАС-Комерцбанк та як кредитора у грошовому зобовязанні, права вимоги до ОСОБА_2 щодо сплати ним боргу у вказаному вище розмірі.

При цьому судом враховано, що відповідачем не надано будь-яких належних, достовірних та допустимих доказів того, що банком не враховано яких-небудь оплат відповідача чи інших третіх осіб, здійснених на його користь, або того, що розрахунок заборгованості зроблено не правильно.

Виходячи із системного тлумачення статей 546-548 ЦК України, виконання основного зобовязання у тому числі такого, що виникає із договору (а тому і грошового зобовязання зокрема), може забезпечуватись письмовим договором поруки.

За яким, з огляду на положення статей 553 та 554 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку, а у випадку порушення зобовязання боржником, поручитель відповідає перед кредитором частково або у повному обсязі (включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків), залежно від того, що передбачено договором. При цьому, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Акціонерний комерційний банк ТАС-Комерцбанк (правонаступником якого є «Сведбанк») та ОСОБА_4 у грудні 2006 року уклали договір поруки №1202/1206/64-124-р-1, яким вони передбачили, що останній, як поручитель, бере на себе зобовязання відповідати солідарно перед цим банком за виконання ОСОБА_2, як боржником, умов зобовязання за цим договором (пункти 2 і 1 договору поруки а.с.14-15).

Зважаючи на це та те, що ОСОБА_2 своєчасно і у повному обсязі свої грошові зобовязання за кредитним договором №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року не виконав, а в силу положень частини 1 статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, суд вважає доведеним факт наявності у «Сведбанк» (як правонаступника акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк»), як кредитора у грошовому зобовязанні, станом на 02 лютого 2012 року, права вимоги до ОСОБА_4 щодо сплати ним у солідарному порядку боргу ОСОБА_2 у розмірі 12286 доларів і 26 центів США, що було еквівалентно 98163 гривні 53 копійки, з яких: 5744 долари і 33 центи США це заборгованість за кредитом, 2833 доларів і 90 центів США борг по сплаті процентів за користування кредитом, а 3708 доларів і 3 центи США це пеня.

І тому суд констатує, що станом на 02 лютого 2012 року «Сведбанк» був кредитором і у зобовязанні ОСОБА_2 і у зобовязанні ОСОБА_4, та мав до них право вимоги уплати боргу у вказаному вище розмірі, в солідарному порядку.

Разом з цим, положення пункту 1 частини 1 статті 512 та частини 1 статті 515 ЦК України передбачають, що кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), крім тих зобовязань, що нерозривно пов'язані з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

І оскільки за своєю правовою природою зобовязання, які виникають з договорів про надання споживчого кредиту та договорів поруки, якими забезпечується виконання зобовязання за договорами про надання споживчого кредиту, не є такими, що нерозривно повязані з особою кредитора, у таких зобовязаннях кредитор може бути замінений іншою особою.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Поряд з цим, згідно із статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). При цьому, у випадку передачі наявної вимоги, діє презумпція передачі майбутньої вимоги.

Отже, одним із видів правочинів, на підставі якого може бути змінено кредитора у зобовязанні є договір факторингу, на підставі якого новому кредитору можуть бути передані як наявне право вимоги, так і те, що виникне у майбутньому.

Судом встановлено, що 02 лютого 2012 року Сведбанк, як правонаступник акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та Вердикт Фінанс уклали між собою договір факторингу №11 (а.с.20-34,108-110 тому 1, 136-143 тому 2).

На підставі вказаного договору, того ж дня, «Сведбанк» відступив Вердикт Фінанс право вимоги до ОСОБА_2 щодо сплати ним боргу, на підставі кредитного договору №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року, який виник станом на 02 грудня 2012 року у розмірі 12286 доларів і 26 центів США, що було еквівалентно 98163 гривні 53 копійки, з яких: 5744 долари і 33 центи США це заборгованість за кредитом, 2833 доларів і 90 центів США борг по сплаті процентів за користування кредитом, а 3708 доларів і 3 центи США це пеня (а.с.108-110 тому 1, 135 тому 2).

При цьому, з огляду на умови договору факторингу №11 від 02 лютого 2012 року та Угоди від 10 липня 2013 року про тлумачення умов цього договору, що були укладені між «Сведбанк» та «Вердикт Фінанс», «Сведбанк» відступив Вердикт Фінанс не тільки наявні, станом на 02 лютого 2012 року права вимоги за кредитним договором №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року до ОСОБА_2, а й ті права вимоги до нього, які можуть виникнути на підставі названого кредитного договору в майбутньому, тобто після 02 лютого 2012 року (а.с.22-33 тому 1, 135, 209 тому 2).

Тобто 02 лютого 2012 року, «Вердикт Фінанс» став новим кредитором у зобовязанні ОСОБА_2 з кредитного договору №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року, при цьому, як за наявними станом на 02 лютого 2012 року вимогами, так і за тими вимогами, що можуть виникнути в майбутньому.

Наведеного висновку, суд дійшов через те, що позивачем надано неспростовні та переконливі письмові докази, що підтверджують факт передання таких вимог первісним кредитором («Сведбанк») у відповідності до умов договору факторингу, новому кредитору («Вердикт Фінанс»). Зокрема, позивачем надано копію реєстру заборгованостей боржників, в якому є заборгованість ОСОБА_2 та копію Акту прийому-передачі цього реєстру, які у своїй сукупності, з огляду на положення пункту 1.1. (де надано визначення термінів «боржники», «заборгованості», «права вимоги» «реєстр заборгованостей боржників») та 2.3. (де надано правове значення підписаному Акту прийому-передачі реєстру заборгованостей), а також з урахуванням Угоди від 10 липня 2013 року про тлумачення умов договору факторингу, являються беззаперечними доказами відступлення прав вимоги «Вердикт Фінанс».

Однак, вирішуючи питання щодо можливості присудження на його користь усієї заявленої ним у позові заборгованості, яка утворилась станом на 02 грудня 2014 року, суд виходить з такого.

Щодо заборгованості у вигляді неповернутого кредиту в розмірі 5744 долари і 33 центи США.

Суд погоджується з позицією представника позивача в тій частині, що позивач має право вимоги до ОСОБА_2 щодо сплати вказаних грошових коштів, замість «Сведбанк». Але їх присудження на підставі рішення суду позивачу не є можливим, оскільки судовий захист вказаної вимоги вже було здійснено Сєвєродонецьким міським судом Луганської області шляхом видачі 31 серпня 2009 року судового наказу, який набрав законної сили 15 вересня 2009 року, і яким було стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором, яка включає в себе названі 5744 долари і 33 центи США як борг за кредитом (а.с.171-174 тому 2), хоча вони залишились не сплаченими відповідачем станом на 02 грудня 2014 року.

Суду видається очевидним, що присудження на користь позивача знову тієї самої заборгованості призведе до подвійного стягнення однієї й тієї ж суми з однієї й тієї ж особи, для чого не має жодних правових підстав. А положення Закону України «Про виконавче провадження», на які посилався представник позивача (а.с.220-222 тому 2), названих висновків суду не спростовують.

Тому, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 5744 доларів і 33 центів США, слід відмовити.

Щодо заборгованості у вигляді несплачених процентів за користування кредитом в розмірі 5082 долари і 81 цент США.

В частині стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 420 доларів і 15 центів США, як процентів за користування кредитом до 31 березня 2009 року, слід відмовити з цих же підстав, оскільки судовим наказом Сєвєродонецького міського суду Луганської області було стягнуто і проценти за користування кредитом в розмірі 420 доларів і 15 центів США.

Стягнення ж решти грошових коштів, як процентів за користування кредитом, станом на 02 лютого 2014 року, слід присудити позивачу, оскільки його вимоги ґрунтуються на отриманих ним правах, та тому факті, що ОСОБА_2 продовжує користування кредитними коштами, і докази їх повернення повністю або частково, в матеріалах справи відсутні. А пунктом 1.3. кредитного договору прямо передбачено обовязок позичальника сплачувати проценти за користування кредитом за весь строк фактичного користування ним.

Однак, суд не може не взяти до уваги той факт, що на користь «Вердикт Фінанс» з ОСОБА_2, заочним рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2012 року (яке набрало законної сили 29 жовтня 2012 року), в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року стягнуто 2000 гривень, що за курсом Національного банку України станом на 16 лютого 2012 року складало 250 доларів і 34 центи США (а.с.183-187 тому 2).

І оскільки цим рішенням не визначено прямо, в рахунок якого саме виду боргу стягнуто цю суму, суд виходить з положень пункту 5.1.3. укладеного між позивачем та відповідачем договору, яким передбачено, що кошти для погашення заборгованості в першу чергу направляються на сплату процентів, потім на погашення заборгованості за кредитом, у третю чергу на сплату пені.

Як наслідок, суд вважає, що 250 доларів і 34 центи США, вже присуджені позивачу на підставі вказаного заочного рішення суду, зменшують розмір заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем щодо сплати процентів за користування кредитом, які позивачу суд присуджує цим рішенням.

Отже, із заявлених позивачем до стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування кредитом, присудженню підлягає той розмір процентів, який ще не було присуджено до стягнення іншими судовими рішеннями.

Тому, позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 процентів за користування кредитом підлягають задоволенню частково. Зокрема, у розмірі 4412 доларів і 32 центи США. А у присудженні ще 670 доларів і 49 центів США, які складаються з 420 доларів і 15 центів США (проценти стягнуті судовим наказом) та 250 доларів і 34 центи США (проценти стягнуті заочним рішенням), слід відмовити.

Щодо заборгованості у вигляді пені в розмірі 2038 доларів і 42 центи США.

Відповідно до положень частини 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

З огляду на положення пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень частини 1 статті 624 ЦК України, якщо за порушення зобовязання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. А згідно з частиною 2 статті 551 цього ж кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Так, договором про надання споживчого кредиту №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року у пункті 8.1. встановлено, що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом ОСОБА_2 сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості, а кількість днів у році приймається за 360.

При цьому, суд враховує презумпцію правомірності правочину, яка закріплена частиною 1 статті 204 ЦК України.

Тому, оскільки новим кредитором став позивач, якому і зобовязаний сплатити борг ОСОБА_2, але не сплатив, та оскільки до нового кредитора перейшло право майбутньої вимоги, позивач, як новий кредитор, має право вимагати від боржника окрім сплати боргу у вигляді кредиту та процентів, ще й уплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за період прострочки виконання грошового зобовязання у вигляді сплати кредиту та процентів за його користування, з наступного дня набуття ним права вимоги сплати боргу (тобто з 03 лютого 2012 року, як і визначив позивач), але з урахуванням наступного:

Для судового захисту будь-якого цивільного права, зокрема для звернення до суду з вимогою про такий захист, цивільним законодавством України встановлено строк позовну давність (частини перша статті 256 ЦК України).

З огляду на те, що вимога про стягнення пені, є по суті, вимогою про стягнення різновиду неустойки, то на таку вимогу поширюється спеціальна позовна давність тривалістю в один рік (стаття 258 ЦК України).

Застосовуючи вказану норму матеріального права, на виконання положень частини 2 статті 214 та частини 1 статті 360-7 ЦПК України, суд враховує наступні правові висновки Верховного Суду України, надані ним у постанові від 03 вересня 2014 року по справі №6-100цс14:

«За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобовязання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права».

І оскільки право на стягнення пені у «Вердикт Фінанс» виникло з наступного дня після дати набуття ним права вимоги уплати боргу (тобто з 03 лютого 2012 року), а до суду свій позов він предявив шляхом здачі його до установи поштового звязку - 03 грудня 2014 року, то пеня підлягає стягненню лише в межах одного року до дня предявлення позову, зокрема з 03 грудня 2013 року по 02 грудня 2014 року.

Тому, суд не погоджується із позицією представника відповідача про відсутність правових підстав для стягнення пені та погоджується з позицією позивача про можливість її стягнення в межах одного року до дня предявлення позивачем позову.

При цьому, суд враховує, що згідно положень частини 2 статті 255 ЦК України, письмові заяви та повідомлення здані до установи звязку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

А оскільки позивач предявив свій позов шляхом його здачі до установи поштового звязку, суд погоджується з тим, що у такому випадку днем предявлення позову слід вважати саме 03 грудня 2014 року (а.с.36 тому 1), а не фактичну дату надходження позову до суду (а.с.1 тому 1).

Таким чином позивачу, в межах заявлених ним вимог про стягнення пені, слід присудити з відповідача повну суму, заявлену ним за останній рік до предявлення позову, тобто у розмірі 2038 доларів і 42 центи США.

Отже, зважаючи на викладене, заявлені позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2 у розмірі 194269 гривень 95 копійок підлягають задоволенню частково, зокрема у розмірі 97406 гривень 17 копійок (що еквівалентно за курсом Національного банку України, станом на 02 грудня 2014 року 6450 доларів і 74 центи США) з яких: 66626 гривень 03 копійки (еквівалент 4412 доларів і 32 центи США) це заборгованість за процентами за користування кредитом; 30780 гривень 14 копійок (еквівалент 2038 доларів і 42 центи США) це заборгованість із пені. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Що стосується вимог позивача до відповідача ОСОБА_4, то тут суд констатує, що позивачем не надано суду жодних належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження наявності того факту, що «Сведбанк», як первісний кредитор, передав «Вердикт Фінансу», як новому кредитору, своє право вимоги до ОСОБА_4 (а.с.1-110 тому 1, а.с.1-227 тому 2).

Суд не поділяє точку зору представника позивача про те, що укладений між «Сведбанк» та «Вердикт Фінанс» договір факторингу №11 від 02 лютого 2012 року підтверджує факт такої передачі.

Дійсно, названий договір, з огляду на його положення, що викладені в абзаці 2 пункту 2.2., передбачають, що «Сведбанк» та «Вердикт Фінанс» домовились про те, що разом з відступленням права вимоги заборгованості згідно з цим договором, «Сведбанк» (як клієнт), відступає «Вердикт Фінанс» (як факторові) права за договорами забезпечення, але про це сторони одночасно підписують договір про відступлення права вимоги за договорами забезпечення.

А пунктом 2.4. договору факторингу №11 від 02 лютого 2012 року взагалі прямо встановлено, що перехід від клієнта (тобто, «Сведбанку») до фактора (тобто, «Вердикт Фінансу») прав вимоги за договорами забезпечення відбувається в момент укладення правочину щодо відступлення права вимоги за договором забезпечення.

Але представник позивача не надав суду будь-яких доказів укладення такого правочину.

При цьому суд враховує, що про обовязок надання суду доказів, якими сторона обґрунтовує свої вимоги, а також про правові наслідки їх ненадання, суд повідомляв позивача із надсиланням повістки у супровідному листі (а.с.160-163 тому 2) та при розясненні процесуальних прав та обовязків безпосередньо у судовому засіданні від 15 червня 2015 року; а також прямо звертаючи увагу представника позивача на необхідність надання таких доказів на стадії зясування обставин по справі та перевірки їх доказами, при дослідженні письмових доказів, що є в матеріалах справи.

Також суд не може не взяти до уваги те, що у судових дебатах представник позивача підтвердив надання суду всіх доказів, які позивач вважав за необхідне надати, і що в матеріалах справи є всі докази, що підтверджують наявність тих обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

За таких обставин, суд вважає, що позивач не являється кредитором у зобовязанні ОСОБА_4 щодо забезпечення виконання зобовязання ОСОБА_2, а тому й не має права вимоги до нього щодо сплати у солідарному порядку заборгованості боржника, яка підлягає стягненню з останнього на підставі цього рішення.

Як наслідок, у задоволенні позову до ОСОБА_4 слід відмовити повністю.

Відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково (97406 гривень 17 копійок), а судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1942 гривні 70 копійок, які понесені позивачем по цій справі, суд вважає документально підтвердженими (а.с.4 тому 1), вони підлягають стягненню на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 974 гривні 06 копійок. При цьому судовий збір підлягає стягненню тільки з відповідача ОСОБА_2, оскільки у задоволенні вимог до ОСОБА_4 відмовлено у повному обсязі.

Отже, керуючись статтями 1-11,75,88,159-197,208,209,212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов товариства з обмеженою відповідальністю Вердикт Фінанс до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Вердикт Фінанс (код ЄДРПОУ: 36698193) заборгованість за кредитним договором №1202/1206/64-124 від 26 грудня 2006 року, яка утворилась станом на 02 грудня 2014 року, у розмірі 97406 (девяносто сім тисяч чотириста шість) гривень 17 (сімнадцять) копійок, з яких: 66626 (шістдесят шість тисяч шістсот двадцять шість) гривень 03 (три) копійки це заборгованість за процентами за користування кредитом; 30780 (тридцять тисяч сімсот вісімдесят) гривень 14 (чотирнадцять) копійок заборгованість із пені.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Вердикт Фінанс (код ЄДРПОУ: 36698193) судовий збір у розмірі 974 (девятсот сімдесят чотири) гривні 06 (шість) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Луганської області через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення з дня отримання копії.

Суддя - Д.С. Коваленко