Рішення № 47126405, 22.07.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/19133/13-ц

Провадження № 2/344/152/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2015 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої судді Польської М.В.

при секретарі c/з ОСОБА_1.

з участю представника позивача ОСОБА_2, відповідача 2 ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про звернення стягнення кредитором спадкодавця в рахунок погашення боргу та виселення, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_4, в особі законного представника ОСОБА_3, про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №211к від 21.07.2008р. в сумі 749 326.06 грн. на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, виселення відповідачів та інших осіб що зареєстровані у квартирі, зі зняттям з реєстраційного обліку, стягнення понесених судових витрат по справі.

Ухвалою суду від 28.07.2014 року до участі у справі залучено третю особу без самостійних вимог ОСОБА_5.

Ухвалою суду від 09.02.2015р. до участі у справі залучено в якості співвідповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5.

Представник позивача позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач 2 ОСОБА_3, що є також законним представником відповідача 1 ОСОБА_4, та її представник позовні вимоги не визнали, просили в позові відмовити повністю.

Представник відповідача 3 вважає, що позов безпідставний, наголосила що є рішення суду вже про стягнення заборгованості за позовом іншого кредитора (рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.11.2014р. а.с.53-55 т.2), а тому не вистачить всього майна для задоволення вимог всіх кредиторів.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково, виходячи з наступних підстав.

Правовідносини, за вимогами поданого позивачем до суду позову, стосуються звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу за кредитними договорами. Однак, при вирішенні даного спору судом застосовуються до даних правовідносин і норми законодавства, що регулюють відповідальність спадкоємців за вимогами кредитора в межах спадкового майна.

Судом встановлено, що 21.07.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитну угоду №211М, за умовами якої позичальнику в рамках кредитної угоди визначено 484 000 грн. для придбання земельної ділянки, з виплатою 24% річних, при порушенні сплати 50% річних, терміном погашення за договорами про видачу траншів але не пізніше як до 20.07.2018 року. Договором про видачу траншу №211К/1 від 21.07.2008 року сума траншу становить 484 000 грн. (а.с.10-18 т.1). Умовами вищезгаданих договорів видача кредиту повинна здійснюватись шляхом видачі готівки через касу (п.2.1.1 та п.2.1.2 відповідно).

З метою забезпечення кредитних зобовязань за кредитною угодою №211М, 21.07.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за №3519 (а.с.22-26 т.1).

Предметом іпотеки є нерухоме майно трьохкімнатна квартира під №15, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область м.Івано-Франківськ, вул.Мельника, 11а, загальною площею 103.4 м.кв., житлова 55.7 м.кв., що належить іпотекодавцю, на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 07.09.2006 року виконкомом Івано-Франківської міської ради, що зареєстровано Івано-Франківським ОБТІ за №8319/228, вартістю предмету іпотеки за згодою сторін 564 176.25 грн.

Пунктами 16.7.2, 16.10, 18.3, 22-23 договору іпотеки передбачалося право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання зобовязань кредитного договору та смерті іпотекодавця.

Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (п.9) передбачено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Судом під час судових засідань оглянуто матеріали цивільної справи №2/0907/5452/2011, провадження №22ц/0990/1336/2012 за позовом ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 та ОСОБА_5Р.(поручителя) про стягнення заборгованості за кредитним договором №211к від 21.07.2008р. солідарно в сумі 631 677.57 грн. (змінені вимоги), провадження по якій було закрито в частині відповідача ОСОБА_6 (помер після звернення банку до суду із позовом). Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02.04.2012 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду від 10.07.2012р., в позові до ОСОБА_5 було відмовлено, оскільки припинено зобовязання померлого за кредитним договором, а порука припиняється в звязку з припиненням забезпеченого нею зобовязання.

Згідно ст..14 ЦК України цивільні обовязки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору.

Згідно зі ст..611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За вимогами ст..1054, 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

13.01.2011 року ОСОБА_6 помер, що посвідчується Свідоцтвом про смерть (а.с.32, 103 т.1).

Відповідачем на підтвердження наявної заборгованості по кредитним зобовязанням позичальника надано розрахунок заборгованості станом на 04.04.2013 року, згідно якого вона становить 749 326.06 грн., з яких: заборгованість за кредитом 453 100.67 грн., за відсотками 237 975.22 грн., пені 58 250.17 грн. за період з 03.11.2008р. по 13.01.2011 року, з врахуванням п.6.1, 6.4, 6.8 кредитної угоди (а.с.7-9 т.1).

Однак, суд вважає, що сума заборгованості визначена позивачем не вірно, оскільки позивачем при встановленні заборгованості не враховано чинність заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 06.09.2010 року, яке набрало законної сили 01.10.2010 року у справі №2-1271/2010 (а.с.35-45 т.2), яким вже було вирішено стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в солідарному порядку заборгованість за кредитною угодою №211к від 21.07.2008р. станом на 07.04.2010 року в сумі 631 677.57 грн. та судові витрати, видано виконавчі листи щодо кожного боржника.

А тому, з врахуванням того, що подвійне стягнення з позичальника за рішеннями суду не допускається, заборгованість по даній справі за позовом банку станом на 04.04.2013 року слід визначити в сумі 117 648.49 грн. (749 326.06 - 631 677.57).

18.01.2011 року, 25.05.2012 року до першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори звернувся з претензією ПАТ КБ «ПриватБанк», та 04.03.2013 року до ОСОБА_4, в особі законного представника ОСОБА_3 (а.с.33, 36-38, 89, 101 зв., 166 т.1).

При витребуванні судом копії спадкової справи, встановлено що згідно витягу зі спадкового реєстру від 21.01.2011 року за чинним заповітом була відкрита спадкова справа (а.с.100, 106зв., 107, 107зв., 128 т.1). Заповіт щодо квартири №15, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область м.Івано-Франківськ, вул.Мельника, 11а (яка є предметом іпотеки) складений на імя ОСОБА_3, а на інше майно (рухоме чи нерухоме) заповіт був відсутній. За заповітом на квартиру, ОСОБА_3 (колишня дружина померлого позичальника) відмовилась від прийняття спадщини 12.07.2011 р., (а.с.130 т.1), однак цього ж дня вона відкликала заяву (а.с.131 т.1). 24.06.2011 року заяву про прийняття спадщини за законом подав брат померлого ОСОБА_5 (а.с.122, 122зв., т.1) та 12.07.2011р. заяву подала неповнолітня дочка ОСОБА_4 за згодою матері ОСОБА_3 (а.с.129, 129зв.,143 т.1). 12.07.2011 року ОСОБА_3 було подано заяву про видачу Свідоцтва про право власності на 1/2 частину квартири №15, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область м.Івано-Франківськ, вул.Мельника, 11а (а.с.128зв. т.1).

На запит суду надано першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою інформацію що станом на 15.12.2014 року, а також станом на 10.02.2015р. Свідоцтва про право на спадщину за законом трьом спадкоємцям: ОСОБА_3 на 1/2 частки квартири №15 за адресою: Івано-Франківська область м.Івано-Франківськ, вул.Мельника, 11а, а також ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не видавалося (а.с.1, 47 т.2).

В спірній квартирі, яка є предметом іпотеки, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 прописані з 20.03.2009 року (після передачі квартири в іпотеку) (а.с.136 т.1).

Відповідач 1 та її представник вказали суду факт недоведеності видачі коштів банком та отримання їх позичальником, однак, при огляді судом матеріалів цивільної справи № 2/0907/5452/2011 провадження №22ц/0990/1336/2012 (вказано вище), відповідач ОСОБА_6 не заперечував отримання даних коштів за кредитною угодою №211М від 21.07.2008 року, оскільки частково погашав заборгованість та подавав заяву до банку на розстрочку заборгованості та зменшення відсоткової ставки, тому доводи сторони є безпідставні щодо цього.

В підтвердження видачі готівки позичальнику позивачем також надано до матеріалів справи копію та оглянуто судом оригінал касового ордеру та заяву на видачу кредиту (а.с.77, 78 т.1), який сторона відповідача не вважала належним доказом підтвердження видачі коштів, а тому подала клопотання про призначення експертизи, та згідно ухвали суду від 16.05.2014 року дане клопотання було задоволено.

Згідно висновку №2056 складеного 27.06.2014р. Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз (а.с.208-211, 229-230 т.1), вбачається що підписи від імені ОСОБА_6 в графі «позичальник» кредитної угоди від 21.07.2008 року та угоди про видачу траншу від 21.07.2008 року виконані різними особами (при цьому не вказано який саме підпис на одній із них належить чи не належить ОСОБА_6Р.), а підпис в заявці на отримання кредиту від 28.08.2008р. в графі «отримувач» виконаний не ОСОБА_6

Даний висновок експерта суд оцінює критично, оскільки, як вже зазначалось вище, в матеріалах іншої цивільної справи ОСОБА_6 оплачував частково кредит та просив щодо розстрочки боргу, окрім того договір іпотеки від 21.07.2008 року посвідчувався нотаріально, з встановленням особи іпотекодавця, та укладений в забезпечення саме даних кредитних зобовязань, а також судами в інших цивільних справах вже встановлювались обставини справи за кредитними зобовязаннями ОСОБА_6.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 в інтересах якої діяла ОСОБА_3, звертались до суду про визнання недійсним договору іпотеки, проте рішенням Івано-Франківського міського суду від 09.11.2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.01.2013р., в задоволенні позовних вимог було відмовлено (а.с.3-6 т.2), при цьому судом було встановлено що згоду на іпотеку квартири ОСОБА_3 надавала.

Згідно вимог ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав, обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємців; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржників за зобов'язанням.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ч.1 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Згідно ч. 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Як зазначено ст..1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Статтею 1282 ЦК врегульовано, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Померлий позичальник ОСОБА_6 був одночасно і іпотекодавцем квартири.

Згідно розяснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (п.32) при вирішенні спорів щодо виконання зобовязань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати таке. З урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобовязання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобовязання фактично не повязані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Відповідно до ст..33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно ч. 3 даної статті звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися, зокрема, на підставі рішення суду.

Оцінюючи обставини справи у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що внаслідок невиконання своїх зобов'язань позичальником ОСОБА_6 щодо сплати кредиту, позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки з спадкоємців померлого в межах вартості майна, одержаного кожним з відповідачів у спадщину.

Відповідно до ст..39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду повинен бути зазначений спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленої ч. 1 ст.38 цього Закону.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.26 Закону україни «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжував має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових засобів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як продаж шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем.

Позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем.

В договорі іпотеки передбачено в тому числі такий вид стягнення (п.27), і зазначається також про те, що договір укладається за ціною та на умовах визначених на власний розсуд іпотекодержателя і здійснення всіх дій від імені іпотекодавця, представник позивача просила визначити ціну на умовах договору. Відходячи від договірних відносин з особою, яка вже померла, суд не вважає таку умову щодо ціни справедливою для спадкоємців відповідачів, виходячи з такого.

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

А тому суд вважає що ціна повинна бути справедливою, та встановлюватись на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час продажу нерухомого майна. Враховуючи вимоги ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до п. 27. постанови Пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" - отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця. Відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутись до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця, розмір якої може бути визначений за правилами ст. 625 ЦК.

Згідно із роз'ясненнями пункту 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року, - у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України "Про іпотеку"). Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов'язки іпотекодавця, а й обов'язки за основним зобов'язанням у межах вартості спадкового майна.

У відповідності до п.п. 3.3, 3.14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі. Прийняття і відмова від прийняття спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

З огляду на зазначені норми закону та роз'яснення постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України, спадкоємці померлого іпотекодавця, за умови прийняття спадщини, незалежно від того отримали вони свідоцтва про право на спадщину на майно, що забезпечує зобовязання іпотекою, є боржниками перед кредитором в межах вартості іпотечного майна, оскільки часткова відмова від спадщини законом не допускається. Спадкуванню підлягають не тільки права спадкодавця, а і його зобовязання.

Статтею 589 ЦК України встановлено, що у разі невиконання зобовязання забезпеченого заставою, заставодержатель (іпотекодержатель) набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки). За рахунок предмета застави, іпотеки він має право задоволити в повному обсязі свої вимоги з урахуванням сплати відсотків, неустойки, збитків та іншого.

Пунктом 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» закріплено, що резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Що стосується позовної вимоги на примусове виселення відповідачів та інших осіб з житлового приміщення, то п. 43 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказує на те, що згідно з ч.4 ст. 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 3940 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Разом з тим ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобовязані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК.

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні з позовом до суду така вимога не надсилалася позивачем відповідачам, виселення є передчасним до набрання рішення суду законної сили, тому ці вимоги позивача не підлягають до задоволення.

Пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки, позивачем не надано суду.

Вимога про скасування реєстрації місця проживання із зняттям з місця реєстрації відповідачів 1-5 також не підлягає до задоволення, оскільки вимоги про покладення зобовязання провести зняття з реєстрації є передчасними, тому що відповідно до вимог статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду.

Інші вимоги про надання банку прав на отримання документації, витягу з реєстру, отримання дублікатів та здійснення інших дій є передчасними та такими що регулюються чинним законодавством щодо їх вчинення, спір щодо цього на час ухвалення рішення відсутній.

За таких обставин та доказів, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому з відповідачів 4,5 також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 11, 14, 15, 16, 526, 530, 589-592, 610-612, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст..33-40 Закону України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», керуючись ст.ст. 88, 209, 212-215, 217 ЦПК України, суд,

На підставі наведеного, відповідно до ст. 1281, 1282, 572, 576-577,589-591 ЦК України, ст.. 2, 20, 21 Закону України «Про заставу», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4, в особі законного представника ОСОБА_3, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про звернення стягнення кредитором спадкодавця в рахунок погашення боргу та виселення - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №211к від 21.07.2008р. в сумі 117 648,49 грн. (сто сімнадцять тисяч шістсот сорок вісім гривень 49 копійок) звернути стягнення на предмет іпотеки - трьохкімнатну квартиру під №15, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область м.Івано-Франківськ, вул.Мельника, 11а, загальною площею 103.4 м.кв., житлова 55.7 м.кв., спадкоємцями після смерті власника-іпотекодавця ОСОБА_6, на яку є ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (в межах вартості майна одержаного кожним з них у спадщину), шляхом укладення договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, за ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час продажу нерухомого майна.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 А, кв.15, на користь ПАТ «КБ «Приватбанк», м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1147 грн.

. Стягнути з ОСОБА_3, зареєстрованої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3 А, кв.15, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ПАТ «КБ «Приватбанк», м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1147 грн.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрованого за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ПАТ «КБ «Приватбанк», м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1147 грн.

В задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 22 липня 2015 року.

Суддя: Польська М.В.