Рішення № 47125947, 08.07.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4805/14 Справа № 200/14744/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Міхеєва В.Ю.

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2014 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Міхеєвої В.Ю.

суддів Свистунової О.В., Ремеза В.А.

при секретарі Бондаренко В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державного підприємства «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_2»

на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2014 року по справі

за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_2», третя особа первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_2» про визнання незаконними та скасування розпорядження й наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулась із зазначеним позовом до Державного підприємства «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_2» (далі ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова»), в обґрунтування своїх вимог посилаючись на ті обставини, що з 10 травня 2006 року вона працювала у відповідача та 02 липня 2013 року була звільнена з посади інженера-технолога ІІ категорії комплексу № 85 за скороченням чисельності робітників, п.1 ст. 40 КЗпП України.

Вважаючи своє звільнення таким, що порушує норми трудового законодавства, позивачка просила визнати незаконним та скасувати розпорядження № 1639 від 01 липня 2013 року про звільнення її з роботи; визнати незаконним та скасувати Наказ № 1665 від 02 липня 2013 року ДП «ВО ПМЗ ім. О.М.Макарова» про звільнення, поновити її на попередньому місці роботи, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 липня 2013 року до дня поновлення на роботі, стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди у звязку з незаконним звільненням 100000 грн.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ помічника генерального директора Державного підприємства «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_2» ОСОБА_4 № 1665 від 02 липня 2013 року про звільнення за скороченням чисельності ОСОБА_3 з 02 липня 2013 року за ст. 40 п.1 КЗпП України, інженера-технолога 2 категорії комплексу № 85.

Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді інженера-технолога 2 категорії комплексу № 85 Державного підприємства «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_2». Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23451,12 грн. без утримання прибуткового податку та інших обовязкових платежів, компенсацію за заподіяну моральну шкоду в сумі 2000 грн., разом 25451,12 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 та стягнення на її користь середньої заробітної плати в межах стягнення за один місяць в сумі 2605,68 грн. допущено до негайного виконання. Стягнуто з ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» на користь держави судовий збір в сумі 730,8 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова», посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 з 03 вересня 2001 року працювала на різних посадах у відповідача, а з 17 грудня 2007 року - на посаді інженера технолога 2 категорії, що підтверджується записами у трудовій книжці (т.1, а.с.5,6).

Наказом ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» № 160 від 27 березня 2013 року було заплановано проведення скорочення чисельності та штату керівників, спеціалістів, службовців на 15% з 10 червня 2013 року. З цим наказом позивачка була ознайомлена 08 квітня 2013 року (т.1, а.с. 10).

Помічником генерального директора ОСОБА_4 03 червня 2013 року на адресу первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» було направлено подання про надання згоди на звільнення з підприємства ОСОБА_3, інженера технолога 2 категорії МК № 85, яка підлягає звільненню у звязку із скороченням чисельності штату по п. 1 ст. 40 КЗпП України, згідно наказу № 160 від 27 березня 2013 року (т.1, а.с. 37).

У відповідності до наказу ДП «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_2» № 1665 від 02 липня 2013 року, ОСОБА_3 було звільнено з посади інженера технолога 2 категорії, комплексу № 85 у відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України, починаючи з 02 липня 2013 року (а.с. 60).

Працівниками відповідача 02 липня 2013 року було складено акт про відмову ОСОБА_5 від ознайомлення з копією наказу про її звільнення, а також від отримання своєї трудової книжки (т.1, а.с. 63).

Крім того, 03 липня 2013 року працівниками ДП «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_2» на імя помічника генерального директора ОСОБА_4, були складені доповідні записки, де зазначалося, що 03 липня 2013 року ОСОБА_5 для отримання трудової книжки не зявилася (т.1, зворотна сторінка а.с. 63, а.с. 64).

На адресу ОСОБА_3 05 липня 2013 року, помічником генерального директора ОСОБА_4 було направлено лист про необхідність зявитися до відділу кадрів заводу та отримати трудову книжку (т.1, а.с. 65).

У відповідності до повідомлення ДП «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_2», з ОСОБА_3 02 липня 2013 року було здійснено остаточний розрахунок у розмірі 5507,2 грн. (т.1, а.с.67).

Згідно протоколу засідання профспілкового комітету № 10 від 08 липня 2013 року та листа первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України ДП «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», профкомом було прийнято рішення про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3 (т.1, а.с. 40, 41).

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення ОСОБА_3 та поновлення ОСОБА_3 на посаді інженера-технолога 2 категорії комплексу № 85 ДП «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_2», суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні ОСОБА_3 з роботи відповідачем не було дотримано вимоги чинного трудового законодавства та процедуру звільнення працівника по п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є правильним, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У розясненнях, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (надалі постанова Пленуму), зазначено, що розглядаючи трудові спори, повязані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобовязані зясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При цьому мається на увазі, що роботодавець зобовязаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця і положення ст. 49-2 КЗпП України.

Як убачається з актів від 11 та від 13 червня 2013 року, складених представниками відповідача, ОСОБА_3 було запропоновано вакантні посади інженера-технолога 2 категорії цеха № 38 та контролера матеріалів, металів, напівфабрикатів та виробів цеха № 5, від яких вона відмовилася (т.1, а.с.57,на звороті, 58, на звороті).

Доказів, що позивачці були запропоновані всі вакантні посади, які були наявні на підприємстві, та що вона від них відмовилася, або що відповідач не мав можливості перевести працівника за її згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, відповідачем суду не надано, хоча, як убачається з наданого ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» переліку вакансій керівників, спеціалістів та службовців підприємства, станом на 01 липня 2013 року на підприємстві нараховувалося більше 90 вакансій (т.2, а.с.244).

Доводи апеляційної скарги, що підприємство не мало наміру звільняти ОСОБА_3, але було вимушено її звільнити по п.1 ст. 40 КЗпП України, оскільки у підрозділі МК «ЗРАА» № 85, де працювала позивачка, штатну одиницю інженера-технолога 2 категорії було скорочено, а від запропонованої роботи на підприємстві вона відмовилася, колегія суддів відхиляє як такі, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо порушення відповідачем положень ст. 43 КЗпП України відносно порядку звільнення позивачки без згоди профспілки, оскільки, звільнення ОСОБА_6 відбулося 02 липня 2013 року, без отримання письмової відповіді профспілки.

Вимога, щодо одержання власником або уповноваженим ним органом (керівником) попередньої згоди на розірвання, за їх ініціативою, трудового договору з працівником, визначена статтею 43 КЗпП України.

Роботодавець зобовязаний подати до виборного органу профспілкової організації обґрунтоване подання про розірвання з його ініціативи трудового договору з працівником, який є членом цієї профорганізації, у випадках розірвання трудового договору, зокрема і у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП України).

Виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у пятнадцятиденний строк обґрунтоване подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником у присутності працівника, на якого воно винесено.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач 03 червня 2013 року направив цінним листом до Первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» (далі профспілка), членом якої є позивачка, подання № 151/8-310 про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_6 по п.1 ст. 40 КЗпП України у звязку із скороченням чисельності штату згідно до наказу № 160 від 27 березня 2013 року (т.1, а.с.37,38,39).

Подання було розглянуто 08 липня 2013 року на засіданні профспілкового комітету у присутності позивачки з прийняттям рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_6

Письмову відмову профспілки від 10 липня 2013 року з обґрунтуванням підстав не надання згоди на звільнення ОСОБА_6 відповідач отримав у той же день, 10 липня 2013 року (т.1, а.с.40,41).

Доводи апелянта, що профспілка навмисно ухилялася від отримання листа, яким їй було направлено подання, колегія суддів до уваги не бере, оскільки вони є припущеннями та не ґрунтуються на доказах.

Оскільки при звільненні позивачки роботодавцем було порушено передбачений трудовим законодавством порядок вивільнення працівника, суд першої інстанції у відповідності з вимогами п. 1 ст. 40 КЗпП України ст.ст. 43, 49-2, 235,237-1 КЗпП України дійшов правильного висновку про порушення відповідачем трудових прав ОСОБА_6 та часткове задоволення позовних вимог.

Але в частині порядку нарахування та розміру стягнутої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та розміру моральної шкоди колегія суддів у повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного.

Стягуючи з ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу у звязку з незаконним звільненням за період з 03 липня 2013 року по 02 квітня 2014 року у розмірі 23451,12 грн., суд першої інстанції неправильно застосував положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок) та помилково виходив із розміру середньоденного заробітку позивачки, розрахованого відповідно до довідки відповідача від 25 грудня 2013 року № 130/85 (т.1, а.с.102), у звязку з чим, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а рішення суду в цій частині підлягає зміні у відповідності з п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці», пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

При цьому згідно з п. 5 наведеного вище Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Судом першої інстанції не було взято до уваги, що згідно наказу відповідача № 84 від 26 лютого 2013 року з липня по грудень 2013 року у підрозділі, де працювала позивачка МК «ЗРАА» № 85 було встановлено 5-ти денний режим праці, а згідно наказу № 643 від 24 жовтня 2013 року з січня по березень 2014 року 3-х денний режим праці та що облік робочого часу на підприємстві ведеться в годинах (т.1, а.с. 102, 215,216-218).

Як убачається із довідки від 25 грудня 2013 року № 130/85, за два місяці до звільнення - травень, червень 2013 року, позивачка відпрацювала всього 198,3 години, фактичний заробіток за цей період склав 3075,04 грн. (56 годин у травні 2013 року, за що було нараховано 1207,26 грн. та 142,3 години у червні 2013 року, сума фактичного заробітку - 1867,78 грн.).

Відповідно, розмір середньогодинної заробітної плати становить 15,51 грн. (3075,04 грн. : 198,3 годин).

Кількість робочих годин вимушеного прогулу з 03 липня 2013 року по 02 квітня 2014 року становить 1278 годин (2013 рік: липень -168, серпень 167, вересень 168, жовтень 184, листопад 168, грудень 175; 2014 рік: січень 88, лютий - 48, березень - 96, квітень 16).

Середня заробітна плата за час вимушеного прогулу становитиме 19821,78 грн. (15,51 грн. х 1278 годин).

Сума середнього заробітку визначена судом апеляційної інстанції без утримання податку з доходів фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, оскільки справляння і сплата податків та обов'язкових платежів є обов'язком роботодавця.

При задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди суд керувався положеннями ст.237-1 КЗпП України та виходив із обставин, що винними діями відповідача, які виразилися у незаконному звільненні, позивачці було завдано моральної шкоди, суму якої 2000 грн., суд вважав доведеною.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду в частині розміру стягнутої моральної шкоди, вважає його необґрунтованим, оскільки будь-яких доказів на підтвердження втрати нормальних життєвих звязків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя, позивачка суду першої інстанції не надала.

Тому, враховуючи, що незаконним звільненням, відповідачем було порушено трудові права позивачки, виходячи із засад розумності та справедливості, колегія зменшує розмір стягнутої моральної шкоди до 500 грн., що на думку колегії суддів буде розмірно понесеним позивачкою хвилюванням.

Відповідно, підлягає зменшенню і загальна сума, стягнута судом першої інстанції, до 20321,78 грн. (19821,78 грн. + 500 грн.).

Згідно з ч.5 ст. 88 ЦПК України суд апеляційної інстанції, ухвалюючи про зміну рішення в частині розміру середнього заробітку та моральної шкоди, відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, виходячи з характеру задоволених вимог, стягненню з відповідача на користь держави підлягають 609 грн. судового збору (243,6 грн. + 121,8 грн.).

В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2014 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права та залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_2» задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2014 року в частині розміру стягнутих з Державного підприємства «Виробниче обєднання Південний машинобудівний завод імені ОСОБА_2» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку, моральної шкоди та загальної суми, а також стягнутої на користь держави суми судового збору, змінити,

зменшивши розмір стягнутих

середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 19821,78 грн. (девятнадцять тисяч вісімсот двадцять одна грн. 78 коп.) без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів;

моральної шкоди до 500 грн. (пятсот грн.);

загальної суми до 20321,78 грн. (двадцять тисяч триста двадцять одна грн. 78 коп.);

судового збору на користь держави до 609 грн. (шістсот девять грн.).

В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2014 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді