Ухвала суду № 47115892, 16.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2015 р. м. Київ К/800/65467/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМороз Л. Л., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області про скасування постанови,

встановив:

У серпні 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області про визнання незаконною та скасування постанови відповідача № 79 від 02 серпня 2012 року про накладення штрафу в сумі 11 020 грн за недопущення посадових осіб інспекції на об'єкт будівництва, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що він не являється суб'єктом містобудування і не здійснює жодних будівельних робіт на об'єкті, щодо якого проводилась перевірка.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати їх та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 зареєстрований як фізична особа-підприємець 26 травня 2008 року.

Посадовими особами відповідача згідно листа районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району від 23 травня 2012 року за № 01-36/941 виписано направлення на здійснення позапланової перевірки та 26 червня 2012 року складено акт про недопущення посадових осіб інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на об'єкти будівництва, підприємства будівельної галузі для виконання покладених на них функцій. Також складено припис від 26 червня 2012 року № 74 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил у зв'язку з встановленням факту недопущення посадових осіб інспекції на об'єкт будівництва - двоповерхову будівлю по вул. Передова, 31 в м. Запоріжжя.

За наслідками встановлення факту недопущення посадових осіб інспекції на об'єкт будівництва складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 26 липня 2012 року, в якому позивачем зазначено "зобов'язуюсь надати доступ", та 02 серпня 2012 року винесена оскаржувана постанова № 79 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності в сумі 11 020 грн.

Не погоджуючись з постановою відповідача, позивач заявив цей позов.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що, оскільки позивач не допустив посадових осіб відповідача для проведення позапланової перевірки та не надав необхідних для проведення перевірки документів, притягнення останнього до відповідальності опорюваною постановою є правомірним.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів та вважає їх передчасними.

Державна архітектурно-будівельна інспекція України за змістом статей 6, 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» здійснює управління у сфері містобудівної діяльності, зокрема контроль за дотриманням законодавства, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, проектної документації.

Пунктом 1 ч. 4 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право безперешкодного доступу до місць будівництва об'єктів.

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Пунктом 14 Порядку № 553 передбачено, що суб'єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, зобов'язаний: допускати посадових осіб інспекції до проведення перевірки за умови дотримання порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю; виконувати вимоги інспекції щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; подавати документи, пояснення, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю.

У разі відмови суб'єкта містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, у допуску посадових осіб інспекції до проведення перевірки складається відповідний акт.

Пунктом 2 ч. 6 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» передбачено, що суб'єкти містобудування несуть відповідальність у вигляді штрафу за недопущення посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, на об'єкти будівництва, підприємства будівельної галузі для виконання покладених на них функцій - у розмірі 10 мін заробітних плат.

Правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб'єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами (ч. 1 ст. 1 цього ж Закону).

Частиною 2 ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено поняття суб'єктів містобудування, якими є органи виконавчої влади, Верховна рада АР Крим, Рада міністрів АР Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Таким чином, наведені положення вимог статей вказують на те, що відповідальність може бути покладена осіб як на суб'єктів містобудування за порушення вимог будівельними норм, державних стандартів і правил, в разі здійснення ними діяльності, що пов'язана з містобудуванням, будівництвом або будівельними матеріалами. Наявність реєстрації за особою статусу підприємця без вказаної вище діяльності не свідчить про його статус суб'єкта містобудування.

Між тим, розглядаючи спір, суди на це уваги не звернули та не встановили у позивача статусу суб'єкта містобудівної діяльності відповідно до Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що мотиви судів є не повним та не переконливими.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення є законним і обґрунтованим, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказану норму слід розуміти так, що судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАС України). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог статті 70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Отже, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

При цьому, судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Неповнота у встановленні фактичних обставин справи не дає можливості суду касаційної інстанції визначитись в правильності правової позиції оцінки позовних вимог, проведеної судами попередніх інстанцій.

З урахуванням наведеного під час нового розгляду справи судам необхідно враховувати вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 КАС України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи.

Оскільки під час вирішення справи по суті судами допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: