Ухвала суду № 47115732, 15.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2015 р. м. Київ К/800/44448/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Південь-Метекспорт» на постановуОдеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2012 рокута ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 рокуу справі№1570/1987/2012за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Південь-Метекспорт»доДержавної податкової інспекції у Суворівському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Південь-Метекспорт» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Південь-Метекспорт») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворівському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Суворівському районі м. Одеси), в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення від 01 грудня 2011 року №0002602301, №0002612301 та №000262301.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року, позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення - рішення від 01 грудня 2011 року №0002612301 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 183693,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 182219,00 грн. та 1474,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями. В решті позову відмовлено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013року в частині відмови в задоволенні позову і постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 19 жовтня 2011 року по 08 листопада 2011 року ДПІ у Суворовському районі м. Одеси проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Південь-Метекспорт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт від 15 листопада 2011 року № 6181/23-1/33388721.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення ТОВ «Південь-Метекспорт»:

- підпункту 8.1.2 пункту 8.1, підпункту 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.3.2 пункту 8.3, підпункту 8.4.1 пункту 8.4, підпункту 8.5.2 пункту 8.5 статті8, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у сумі 11618464 грн., у тому числі: за 1 квартал 2010 року - у сумі 342887 грн., 2 квартал 2010 року - у сумі 1299752 грн., 3 квартал 2010 року - у сумі 3464018 грн., 4 квартал 2010 року - у сумі 2883848 грн., 1 квартал 2011 року - у сумі 2190235 грн., 2 квартал 2011 року -у сумі 1437724 грн.;

- підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 233/2037, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість всього у сумі 6751140 грн., в тому числі за березень 2010 року - у сумі 9256 грн., за квітень 2010 року - у сумі 520876 грн., за травень 2010 року - у сумі 267794 грн., за червень 2010 року - у сумі 234155 грн., з а липень 2010 року - у сумі 320716 грн., за серпень 2010 року - у сумі 728328 грн., за вересень 2010 року - у сумі 1716394 грн., за жовтень 2010 року - у сумі 370872 грн., за листопад 2010 року - у сумі 987261 грн., за грудень 2010 року - у сумі 991533 грн., за січень 2011 року - у сумі 437940 грн., за лютий 2011 року - у сумі 66763 грн., за березень 2011 року - у сумі 30127 грн., за квітень 2011 року - у сумі 69125 грн.;

- підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 233/2037, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення попереднього звітного (податкового) періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного (податкового) періоду у рядку 22 декларації за червень 2011 року у сумі 55958 грн. та завищено від'ємне значення різниці поточного звітного (податкового) періоду у рядку 20.2 Декларації за червень 2011 року у сумі 643 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 01 грудня 2011 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

№0002612301, яким ТОВ «Південь-Метекспорт» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 7847450,00 грн., в тому числі за основним платежем - 6367773 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1479677,00 грн.;

№0002602301, яким ТОВ «Південь-Метекспорт» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 13616091,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 11618464,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - у сумі 1997627,00 грн.;

№0002622301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 55958,00 грн. за декларацією за червень 2011року.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій посилались на ненадання позивачем доказів на спростування правомірності висновків податкового органу, які стали підставою для визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток, а також зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2011року, а тому дійшли висновку щодо правомірності податкових повідомлень - рішень від 01 грудня 2011 року №0002602301 та №0002622301.

Також судами встановлено безпідставне застосування платником податків пільги з ПДВ при здійсненні операцій з постачання (продажу) відходів і брухту чорних і кольорових металів, не зазначених у переліках відходів та брухту чорних і кольорових металів, операції з постачання яких тимчасово до 1 січня 2014 року звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року №15, у зв'язку з ненаданням позивачем пояснень з приводу вказаного порушення та доказів на підтвердження обґрунтованості визначення товару саме як такого, що відноситься до вищевказаного Переліку.

Ненадання позивачем податкових накладних з номенклатурою товару відповідно до стандартів, тобто, у розрізі найменування металів чорних (вторинних) за ДСТУ 3211-95 (ГОСТ 1639-93), номеру, виду, підвиду; найменування брухту та відходів кольорових металів за ДСТУ 4121-2002, класу, групи, сорту) зумовило згоду судів з позицією податкового органу щодо завищення підприємством податкового кредиту по відповідним операціям.

Наведене стало підставою для постановлення рішення про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 01 грудня 2011 року №0002612301 в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 183693,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 182219,00 грн. та 1474,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, позивач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Проте, ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції не перевірено доводів податкового органу, які викладені в акті перевірки щодо фактичного нездійснення господарських операцій позивачем.

Водночас, судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне зазначити, що факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання суду першої та апеляційної інстанцій на витребування у позивача доказів на підтвердження обґрунтування викладеної у позові позиції, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання позивачем ухвали суду про витребування, а також докази ознайомлення представника позивача з матеріалами справи, які б підтверджували факт обізнаності товариства з вимогами суду про надання відповідних доказів та ненадання таких доказів.

У зв'язку з викладеним колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували факт виконання господарських зобов'язань, з'ясувати їх економічний зміст та господарську мету, встановити рух активів при здійсненні господарських зобов'язань, а також використання отриманих благ у господарській діяльності позивача.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи в частині відмови в задоволенні позову, а тому ухвалені ними судові рішення у відповідній частині не можна вважати законними та обґрунтованими.

Згідно частин 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 227, 231, 236 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь-Метекспорт» задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2012 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року у справі №1570/1987/2012 скасувати в частині відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Південь-Метекспорт» до Державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень - рішень від 01 грудня 2011 року №0002612301 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 7663757,00 грн., в тому числі за основним платежем - 6185554,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1478203,00 грн., №0002602301 та №0002622301.

3. Справу у відповідній частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

4. В решті постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2012 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2013 року у справі №1570/1987/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та в частині направлення справи на новий розгляд оскарженню не підлягає. В іншій частині ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна