Рішення № 47106584, 15.07.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2015№910/11276/15

За позовомПублічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УКРБІЗНЕСБАНК" Білої Ірини Володимирівнидо Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмарк" простягнення 94 718,78 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Герасимчук І.А. - представ. за довір.;

від відповідача: не з»явились.

Рішення прийняте 15.07.2015, у зв»язку з оголошеною в судовому засіданні перевою з 06.07.2015 по 15.07.2015.

У судовому засіданні 15.07.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС БАНК" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ"УКРБІЗНЕСБАНК" Білої Ірини Володимирівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНМАРК" про стягнення 94 718,78 грн. заборгованості на підставі Кредитного договору №100/Ю від 01.03.2013 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.05.2015 порушено провадження у справі №910/11276/15, розгляд справи призначений на 03.06.2015.

У судовому засіданні 03.06.2015, в порядку статті 77 ГПК України, оголошено перерву до 17.06.2015.

Ухвалою від 17.06.2015 відкладено розгляд справи на 06.07.2015.

В судовому засіданні 06.07.2015, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 15.07.2015.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти позовних вимог зазначивши, що вимога №14/502/2198 від 03.04.2015, яку додану до позовної заяви, направлялась за адресою м. Київ, вул. Кіквідзе, 11, що не має жодного відношення до відповідача, оскільки ніякі представники, органи відповідача не перебувають за такою адресою.

Крім цього, відповідач в обґрунтування своїх заперечень зазначає: умовами кредитного договору №100/Ю від 01.03.2013 передбачено, що банк має право, зокрема вимагати: дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення кредиту (п.5.3); сплатити банку штраф у розмірі 2% від суми заборгованості (п.5.4), за кожен день прострочення сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п.5.10).

Тому, відповідач стверджує, що позивач звернувся передчасно до суду, оскільки ним не було дотримано ні законодавчі норми щодо порядку та строку вимоги виконання зобов'язань, ні умови, передбачені кредитним договором, зокрема аб. 2 п. 5.3 встановлено, що позичальник зобов'язаний впродовж 30 днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, проценти, неустойку, передбачені даним договором. Оскільки позивач жодної вимоги не надсилав, тому й у відповідача відсутнє право на стягнення таких сум.

Позивачем не надано докази виконання ним умов кредитного договору - надання кредитних коштів відповідачу, про що стверджує останній.

Суд розглянув клопотання про зупинення провадження у справі та вирішив відмовити в його задоволенні з наступних підстав.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Обставини даної справи, які входять до предмету доказування суд може встановити самостійно в межах розгляду даної справи, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

В судовому засіданні 15.07.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

01.03.2013 між банком та відповідачем (позичальник за договором) укладений кредитний договір №100/Ю (далі - кредитний договір, договір), за умовами якого банк за наявності вільних грошових коштів, надає позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі не відновлювальної кредитної лінії з лімітом у сумі 205 860,00 грн. на придбання транспортного засобу для передачі в лізинг на строк з 01.03.2013 по 28.01.2016 зі сплатою 25 % річних.

Проценти нараховуються за кожен календарний день за методом "факт/360", тобто для розрахунку використовується фактична кількість днів у місці, але умовно 360 днів у році.

Відповідно до п. 4.2 договору, позичальник зобов'язується, щомісячно, не пізніше сьомого числа місяця, наступного за звітним, перераховувати на рахунок №37393000657334 суму процентів за користування кредитом у відповідності до договору.

У разі, якщо дата погашення процентів припадає на вихідний або святковий день, то платежі у погашення заборгованості повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня.

Згідно п. 4.5 договору, позичальник зобов'язується погасити наданий банком кредит до 28.01.2016 включно згідно з графіком погашення (додаток №1 до договору). Сплачувати суму кредиту на рахунок №37393000657334 з призначенням платежу "погашення заборгованості за кредитним договором №100/Ю від 01.03.2013 без ПДВ". У разі, якщо дата погашення припадає на вихідний або святковий день, то платежі у погашення заборгованості повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня.

Згідно п. 4.6 договору, у разі не виконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 цього Договору, позичальник сплачує банку проценти у розмірі 50 % річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.

Кошти у погашення заборгованості направляються в пергу чергу для сплати процентів та комісій за користування кредитом, строк сплати яких настав, потім простроченої заборгованості за кредитом, сума, що залишається, направляється на погашення основної суми кредиту, згідно п. 4.7 договору).

Меморіальний ордер №123 від 01.03.2013 свідчить про надання позивачем відповідачу кредиту у розмірі 205 860,00 грн., що спростовує протилежні твердження відповідача.

Матеріали справи свідчать, що зазначений кредит у розмірі 205 860,00 грн. наданий за заявкою позичальника від 07.02.2013, яка долучена до матерів справи.

Відповідно до п. 5.3 договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків у разі: не погашення позичальником процентів та/або щомісячного внеску за кредитом згідно з графіком впродовж двох місяців; ухилення від банківського контролю; не дотримання позичальником умов цього договору; несплати позичальником комісій, передбачених кредитним договором; виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням; якщо виданий кредит виявиться з будь-яких причин не забезпеченим; відмова позичальника застрахувати заставлене майно по закінченні строку дії договору страхування або у разі відмови застрахувати заставлене майно у страховій компанії, рекомендованій банком.

Про намір достроково розірвати кредитний договір та/або вимогу достроково погасити суми кредиту, комісій, неустойок, та збитків, банк письмово повідомляє позичальника. Позичальник зобов'язаний впродовж 30 днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, проценти, комісії, неустойку, передбачені даним договором.

Строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення позичальником усіх зобов'язань за цим договором, згідно п. 8.12 договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення кредитного договору №100/Ю від 01.03.2013 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч.2 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як роз'яснено в п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", у розгляді питання щодо дострокового повернення кредиту в зв'язку з простроченням виконання боржником свого зобов'язання за кредитним договором господарські суди мають виходити з такого. В силу ч.2 статті 1054 Цивільного кодексу України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню ч.2 статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.

Отже, у випадку невиконання позичальником зобов'язання з повернення частини отриманого кредиту, у кредитора виникає право вимоги від боржника дострокової сплати всієї суми заборгованості, а також сплати процентів за користування кредитними коштами.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов кредитного договору відповідач у встановлений строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому він вважається таким, що прострочив, відповідно, є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання має право заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом із нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті (абз. 3 п. 10 листа Верховного суду України від 01.03.2015, "Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2014 р.").

Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів на підтвердження повернення Товариством банку грошових коштів за кредитним договором згідно графіку та не надано доказів сплати процентів за користування такими кредитними коштами, тому утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 23 520,00 грн. та за процентами за користування ними - 7 620,66 грн. Крім того, позивач заявив до стягнення достроково суму кредиту у розмірі 58 860,00 грн. та проценти - 1 912,30 грн., відповідно до п. 5.3 договору.

Судом розглянуті та відхилені доводи відповідача щодо порушення позивачем порядку досудового врегулювання спору з огляду на наступне.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надсилання претензії відповідно до норм статті 6 Господарського процесуального кодексу України є саме правом, а не обов»язком позивача.

Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив повернення грошових коштів в розмірі 82 380,00 грн. (у т.ч. прострочена заборгованість - 23 520,00 грн.) та не сплатив проценти за користування такими кредитними коштами - 9 532, 96 грн. (у т.ч. прострочена заборгованість -7 620, 66 грн.), тобто не виконав свої зобов'язання належним чином.

Враховуючи те, що положеннями кредитного договору встановлено право банку на дострокове стягнення кредиту та відсотків у разі порушення позичальником умов цього договору і судами встановлено факт неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність у банку права на дострокове стягнення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором.

При цьому, суд звернув увагу, що у вимозі №14/502/2199 від 03.04.2015 зазначена адреса:1103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 11, при цьому, що місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 17/52-А (згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) та в реквізитах кредитного договору №100/Ю від 01.03.2013 також зазначена адреса місцезнаходження.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення 82 380,00 грн. - суми заборгованості за кредитом, 9 532,96 грн. - суми заборгованості за нарахованими процентами є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочення з 06.01.2015 по 26.04.2015 у розмірі 2 303,51 грн. за простроченим основним боргом та з 09.01.2015 по 26.04.2015 - 582,51 за прострочення сплати відсотків за користування кредитом. Крім того, позивач заявив до стягнення в порядку п. 5.4 договору, штраф у розмірі 470,40 грн. розрахований із суми заборгованості - 23 520,00 грн.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Відповідно до п.5.10 договору, у разі порушення строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п. 4.2, 4.3, 4.5) вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який сплачується пеня.

У разі несвоєчасного повернення кредиту у строки вказані в п. 4.5 договору, банк має право вимагати від позичальника сплатити банку штраф у розмірі 2 % від суми заборгованості (п. 5.4 договору).

Суд, перевіривши розрахунок пені, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня за загальний період прострочення з 06.01.2015 по 26.04.2015 в розмірі 2 335,42 грн. та штрафу у розмірі 470,40 грн. враховуючи прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 23 520,00 грн.

Таким чином, до стягнення підлягає 82 380,00 грн. - заборгованості по кредиту; 9 532,96 грн. заборгованості за відсотками; 2 335,42 - пеня; штрафні санкції 470,40 грн.

Судовий збір за позовом у відповідності до п. 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", підлягає стягненню в доход Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір".

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмарк" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 17/52-А, код 34981872) на користь Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" (юридична адреса: 83001, м. Донецьк, вул. Артема, 125, код 19388768; фактична адреса: 01054, м. Київ, вул. О.Гончара, 26) заборгованість за кредитом - 82 380,00 грн. (вісімдесят дві тисячі триста вісімдесят гривень 00 коп.), заборгованість за процентами за користування кредитом - 9 532, 96 грн. (дев»ять тисяч п'ятсот тридцять дві гривні 96 коп.), пеню - 2 335, 42 грн. (дві тисячі триста тридцять п'ять гривень 42 коп.) та штрафні - 470,40 грн. (чотириста сімдесят гривень 40 коп.).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енмарк" (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 17/52-А, код 34981872) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 894, 38 грн. (одна тисяча вісімсот дев'яносто чотири гривні 38 коп.).

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 20.07.2015.

Суддя М.Є. Літвінова