Рішення № 47104791, 15.07.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/1274/15

Справа № 760/23169/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Назарчук Н.О., Осадчій В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа-Святошинський районний суд м.Києва про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищенаведеним позовом та уточнивши вимоги просив визначити до стягнення на його користь неотриману заробітну плату та її інфляційну складову у розмірі 610 791, 69 грн., суму частки у статутному фонді у розмірі 94 500,00 дол. США, неотриману заробітну плату ОСОБА_2, як оплата юридичних послуг в розмірі 633 848, 37 грн., понесені витрати на оренду житла у розмірі 117 000, 00 грн., витрати по утриманню непрацездатних батьків у розмірі 13 800,00 дол. США, моральної шкоди у розмірі 5 300 000, 00 грн. та 35 000,00 дол. США.

Визначення матеріальної та моральної шкоди позивач просив розглянути в порядку ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідств , прокуратури і суду», як виправданому згідно судового рішення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 28.02.2007 року він був затриманий о 07.год. 50 хв. на кордоні «Нові Яриловичі» при в»їзді в України з Республіки Білорусь та був доставлений до Святошинського РУ ГУ МВС України в м.Києві.

02.03.2007 року йому було пред»явлено обвинувачення за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 191 КК України.

Позивач зазначає, що з 28.02.2007 року по 25.10.2007 року він незаконно перебував від вартою.

Вироком Святошинського районного суду м.Києва від 15.08.2013 року позивача було виправдано. Даний вирок набрав чинності відповідно до ухвали Апеляційного суду м.Києва від 25.12.2013 року.

Позивач посилається, що він з 28.02.2007 року по 25.12.20013 року незаконно перебував під слідством та судом.

При цьому, позивач зазначає, що порушена відносно нього кримінальна справа є виключною за характером допущених порушень права на захист, нез'ясованістю обставин справи та однобічною оцінкою наявних доказів, що призводило до винесення неправосудних рішень.

Посилався на те, що йому були створені штучні процесуальні перешкоди, що були спрямовані на порушення його прав щодо розумних строків розгляду справи та на справедливий суд.

Зазначає, що за період з 28.07.2007 по 16.01.2014р. він був позбавлений конституційного права на роботу, у зв'язку з відстороненням від посади на підставі незаконного затримання при черговому в'їзді в Україну у відрядження. Саме незаконне застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою в СІЗО м. Києва, потім підписка про невиїзд, та постійне кримінальне переслідування в суді, лишило його можливості повернутись на роботу до Білорусі, де він працював до затримання.

Тривале судове слідство обмежувало його права працювати на підприємстві в Білорусії, в наслідок чого він не отримав заробітну плату у розмірі 610791, 69 грн. та частку у статутному фонді господарського товариства з іноземними інвестиціями «ІНТЕРАГРО», учасником якого він був та становила 94 500 ,00 дол. США.

Також посилався на те, що всі дії по наданню юридичної допомоги здійснювала його дружина ОСОБА_2 Обов'язковість перебування ОСОБА_2 на території України обґрунтовувалась тим, що вік та стан здоров'я позивача передбачав постійного забезпечення ліками, систематичних побаченнях в СІЗО та для забезпечення надання правової допомоги, що змусило ОСОБА_2 звільнитися з посади директора ТОВ «ІНТЕРАГРО», тобто підприємства в Республіці Білорусь, та знаходитись разом з позивачем.

Внаслідок чого, позивач просив визначити до стягнення 633 848,37 гри. як сума сплати за юридичні послуги, що дорівнює втраченому заробітку ОСОБА_2

Посилаючись на тривале судове слідство та обрання запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, відсутності житла на території України, позивач вимушений був наймати житло за адресою: АДРЕСА_1.

Тому вважає, що витрати понесені ним згідно договору оренди від 28.12.2007р. в розмірі 117 000 грн. мають бути визначені до стягнення на його користь, як матеріальні збитки.

Позивач зазначив, що внаслідок незаконного перебування під слідством та судом на території України, він був вимушений укласти угоду для здійснення догляду за його хворими батьками, витрати по яким становить 13 800 доларів США, які також просив визначити до стягнення, як понесені ним матеріальні збитки.

Позивач також посилався на те, що в результаті кримінального переслідування, були порушені його конституційні права на захист, доступ до суду, гідність і особисту недоторканість, що призвело до незаконного порушення кримінальної справи, незаконного затримання та застосування до нього запобіжного заходу - тримання під вартою та підписки про невиїзд.

Страждання, які виникли у продовж тривалого часу призвели до виникнення додаткового захворювання на серці, брадикардії, що потребує негайного оперування для відновлення стану здоров'я позивача.

Додаткових моральних страждань позивач зазнав внаслідок втрати роботи та житла на території Білорусії, розповсюдження відносно нього неправдивої інформації щодо вчинення ним кримінального правопорушення та неможливістю виїхати до Білорусії до своїх батьків, які були хворими та на поховання його матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Оцінюючи моральні страждання позивач вважає, що розмір моральної шкоди має становити 5 300 000,00 грн. та 35 000 ,00 дол. США.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

При цьому, протягом усього розгляду справи звертали увагу суду на ту обставину, що розгляд даної справи має бути здійснено за правилами ст. 11,12,13 Положення про застосування Закону України « Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання , досудового слідства , прокуратури і суду».

Представник відповідача в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений.

Третя особа в судове засідання не з»явилася, направивши на адресу суду листа з проханням слухати справу у відсутності їх представника.

Вислухавши думку позивача та його представника, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності відповідача та третьої особи.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, кір випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках встановлених законом.

Відповідно до положення ст. 1176 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Як встановлено судом, постановою слідчого СВ Святошинського РУГУ МВС України в м.Києві від 16.05.2005 року ОСОБА_2 було притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі № 58-0907 за ознаками злочину передбаченого ч.4 ст. 191 КК України.

28.02.2007 року позивач був затриманий о 07.год. 50 хв. на кордоні «Нові Яриловичі» при в»їзді в України з Республіки Білорусь та був доставлений до Святошинського РУ ГУ МВС України в м.Києві.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.03.2007 року позивачу було пред»явлено обвинувачення за ознаками злочину передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

З копії протоколу про адміністративне затримання №55 від 28.02.2007 року вбачається, що позивача було затримано терміном до 3-х годин, в подальшому відносно позивача було обрано міру запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Київського СІЗО .

Вироком Святошинського районного суду м.Києва від 25.10.2007 року позивача було визнано винним у вчинені злочину передбаченого ч.4 ст. 191 КК України та призначено покарання у виді 1 року 3-х місяців та 24 днів обмеження волі. Даним вироком було змінено міру запобіжного заходу - тримання під вартою в слідчому ізоляторі Департаменту України з питань виконання покарань №13 м.Києва до вступу вироку у законну силу на підписку про невиїзд з постійного місця проживання, звільнивши позивача з під варти із залу суду негайно.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 05.03.200--- року, вирок Святошинського районного суду м.Києва від 25.10.2007 року скасований, кримінальну справу направлено на новий розгляд в той же суд в іншому складі суду.

14.10.2011 року прокуратурою Святошинського району м.Києва відносно позивача було змінено пред»явлене обвинувачення з ч.4 ст.191 КК України на ч.2 ст. 367 КК України (а.с. 112-114).

Постановою Святошинського районного суду м.Києва від 16.01.2012 року кримінальну справу за обвинувачення позивача за ч.2 ст.367 КК України було направлено прокурору Святошинського району м.Києва для проведення додаткового розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 20.06.2012 року, постанову Святошинського районного суду м.Києва від 16.01.2012 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Святошинського районного суду м.Києва в іншому складі суддів ( а.с. 118-119).

Вироком Святошинського районного суду м.Києва від 15.08.2013 року, залишеного без зміни ухвалою Апеляційного суду мКиєва від 25.12.2013 року ОСОБА_1 в пред»явленому обвинуваченні визнано невинним і по суду виправдано за відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого ч.1 ст.191 КК України. Запобіжний захід у виді підписки про невиїзд скасовано.(т.1 а.с.90-98).

Згідно із ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі-Закон) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема - незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття утримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Положеннями ст.ст. 2,3 Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінальної справи за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, громадянинові відшкодовуються моральна шкода.

Положеннями ст. 4 Закону передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться відповідно до розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував під слідством та судом з 28.02.2007 року по 28.12.2013 р.р. , при цьому під вартою позивач перебував з 28.02.2007 року по 25.10.2007 року, на підписці про невиїзд з 26.10.2007 року по 28.12.2013 р.р.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 зазначеного Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільних законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У відповідності до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімум доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2015 року складає 1218,00 грн.

Виходячи з положення норм вказаного вище Закону, перебування позивача під слідством та судом 81 місяць 28 днів, суд вважає, що позивачу було спричинена моральна шкода, яка не може бути меншоою 99 794, 80грн. за цей період, розмір якої вираховується з мінімальної заробітної плати за місяць на час розгляду справи.

У відповідності з ч. З ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позивач зазнав додаткових моральних страждань внаслідок незаконного перебування під слідством та судом.

Враховуючи характер та обсягу моральних страждань, яких зазнав позивач, тривалість характеру немайнових втрат та можливості їх відновлення, приймаючи до уваги стан здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану, виходячи з засад розумності та справедливості, суд вважає, що розмір моральної шкоди, яка підлягає до стягнення на користь позивача становить всього у розмірі 350 000, 00 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення заробітку втраченого внаслідок незаконних дій, витрат на надання юридичної допомоги, то дані вимоги не підлягають задоволенню, як передчасні.

Відповідно до ст. 12 Закону, розмір відшкодування шкоди, зазначеної у п.1,3,4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову ( ухвалу). У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду-до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з також заявою не звертався та така можливість не вичерпана.

Про необхідність застосування саме вказаного порядку, позивач та представник позивача неодноразове звертали увагу суду посилаючись на те, що саме з дотриманням такої процедури буде забезпечене поновлення прав позивача.

Що стосується вимог позивача про стягнення матеріальної шкоди по оренді житла на території України в розмірі 117 000,00 грн. ( а.с. 64 т.1) та витрат, які понесені по утриманню непрацездатних батьків в розмірі 13800,00 дол. США ( а.с. 55 т.1), суд не знаходить підстав для їх задоволення.

Суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими за відсутністю причинно-наслідкового зв»язку між діями органу досудового слідства і суду та завданою шкодою.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього кодексу.

Згідно ч.4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також суд вважає, що дані вимоги не підлягають задоволенню з тих підстав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні вимог ст. 57-60 ЦПК України про те, що позивачем понесені такі витрати.

Крім того, письмова угода про здійснення догляду за хворими батьками ОСОБА_1, які знаходилися на території Республіки Білорусь, укладена 12.03.2007 року, тобто в період перебування позивача під вартою на території України, що ставить під сумнів дійсність сторін щодо намірів на її укладання, дату та місце її підписання ( а.с. 55 т.1).

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають, як необґрунтовані та недоведені.

Що стосується вимог позивача про стягнення частки у статному фонді ТОВ «ІНТЕРАГРО» в розмірі 94500,00 дол. США.

Згідно матеріалів справи вбачається, що дане товариство припинило свою діяльність відповідно до рішення загальних зборів учасників товариства ТОВ «ІНТЕРАГРО» від 30.03.2007 року ( а.с. 38-39 т.2).

Згідно гарантійного листа за №4 від 30.03.2007 року ТОВ «ІНТЕРАГРО» за підписом директора товариства ОСОБА_2 вбачається, що дане товариство гарантувало позивачу, як учаснику товариства виплату розміру вкладу у статутний фонді підприємства у сумі 94 250,00 дол. США протягом 6-ти місяців з моменту відновлення роботи підприємства, на вимогу відповідно до законодавства Республіки Білорусь (а.с. 97 т.2).

З пояснень позивача вбачається, що останній на виконання гарантійного листа з вимогою про повернення частки у розмірі 94 250,00 дол. США до даного товариства не звертався.

Як вбачається з матеріалів справи та дані обставини не заперечувалися позивачем, дане підприємство ліквідоване 06.02.2009 року ( а.с. 40).

Підстави та причини ліквідації даного товариства, позивачу та його представнику не відомі.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки суд не вбачає причинно-наслідкового зв'язку між ліквідацією даного товариства, його невиконаними зобов'язаннями перед позивачем щодо виплати частки у статутному фонді та перебування позивача під слідством та судом.

Посилання позивача на те, що дане підприємство припинило свою діяльність саме внаслідок кримінального переслідування позивача, неможливістю відновлення роботи даного підприємства на даний час та відсутністю можливості поновлення своїх прав в порядку корпоративного законодавства, суд вважає безпідставним.

З огляду на викладене вище, позов підлягає задоволенню частково.

У відповідності з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України від 13.04,2011 р. № 460/2011, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, на яке покладено повноваження по здійсненню через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів.

Пунктом 1.3. Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказ Державного казначейства України від 02.02.2007 р, № 28 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.02.2007 р. за № 149/13416, виконання рішень суду, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється Державним казначейством України за вимогами державних виконавців за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету.

Аналогічне міститься й у п.1.3. Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 04.02.2008 р. № 39 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.02.2008 р. за № 110/14801,чинного з 20.02.2008 р.

Відповідно до положень ст. 48 БК України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.

Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду провадиться з Державного казначейства У країни за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Керуючись ЗУ "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" , Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", ст.ст. 22,23, 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 61, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа-Святошинський районний суд м.Києва про стягнення матеріальної та моральної шкоди,задовольнити частково.

Стягнути з Державного Бюджету України, шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 350 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя: